9. Період державного забезпечення з 1917 р. До 1991 р. Період соціально-педагогічної практики з поч. 90-х років і до теперішнього часу.

Формування нового геополітичного простору СРСР відобразилося у широкоформатних змінах системи соціальної опіки, яка тепер мала тенденцію до централізації. Відмовившись від принципу благодійності, держава здійснює соціальне забезпечення та соціальне страхування. Умовно можна виділити 2 періода у оформленні ідей соціальної підтримки. І – й період – з 1919р. до 1941 р., коли оформлюється державна система, основними напрямками є боротьба з безпритульністю. Відкриваються дитячі притулки і колонії для неповнолітніх. ІІ-й період – з 50-х до к.80-х рр. – це інтенсивний розвиток реабілітації інвалідів, зростання добробуту громадян, організація матеріально-побутового, культурного, лікувально-оздоровчого та санаторно-курортного оздоровлення громадян. Розпад СРСР та економічна криза поч.90-х рр. призвели до появи незахищених верств населення. Як рішення цих проблем у 1991р. в Україні з'являється кваліфікаційна характеристика «соціальний педагог», соціальні проблеми шукають свій вихід у розробці науково-теоретичних питань соціальної педагогіки. Таким чином, поняття соціальної підтримки і соціальної допомоги на різних історичних етапах мало свої особливості, зумовлені соціально-економічними і політичними чинниками. У перші післяреволюційні роки діяльність Радянського уряду була спрямована на підвищення добробуту трудящих. З грудня 1917 р. було введено «Положення про страхування на випадок безробіття». Тоді ж вийшов Декрет ВЦВК і РНК «Про страхування на випадок хвороби». У квітні 1918 р. Наркомат Державного піклування був перетворений в Наркомат соціального забезпечення (НКСО). Це означало, що питання соціального забезпечення трудящого населення ставали стрижнем державної політики в галузі соціальної допомоги. Почала формуватися загальнодоступна і безкоштовна система медичного обслуговування населення. Восени 1918 р. був утворений Всеросійський фонд соціального забезпечення, порядок створення якого визначався «Положенням про соціальне забезпечення трудящих» від 31.10.1918 р.

20-30-і рр.. - Боротьба з дитячою безпритульністю;

1923 р. - стали створюватися кооперативні організації інвалідів;

1923 р. - Всеросійське товариство сліпих;

1926 р. - Всеросійське товариство глухонімих;

1928 р. - пенсії по старості робочим текстильної

промисловості;

1929 р. - введені пенсії по старості для робітників важкої

промисловості і транспорту,

26 червня 1941 був прийнятий Указ Президії ВР СРСР «Про порядок призначення і виплати допомоги сім'ям військовослужбовців рядового і молодшого начальницького складу у воєнний час». У липні 1944 р. збільшено пільги для матерів і вагітних. Після смерті Сталіна внесені зміни до соціальної політики. Успішна соціальна політика дозволила знизити смертність, зростання промисловості, поліпшення житлового будівництва, збільшення заробітної плати. До середини 80-х рр.. з 10 до 20% було збільшено розмір надбавки до пенсії за віком за безперервний стаж робітникам і службовцям, які пропрацювали на одному підприємстві не менше 25 років. Була введена знижка 50% на ліки пенсіонерам. Для жінок вводився частково оплачувану відпустку. Але на початку 80-х рр.. рівень життя став знижуватися. У країні назрівала необхідність проведення реформи соціальної системи та її важливої ​​частини - соціального забезпечення. Спроби реформування були зроблені в період перебудови, а також в 90-і рр.. в умовах самостійного розвитку РФ.