102.Сучасні неокласичні (консервативні) економічні теорії.

В кінці 70-х років на Заході, перш за все в США, відбувалось відродження консерватизму, що прийшов на зміну буржуазному реформізму. Найбільш суттєва перебудова спостерігалась в американській економічній думці. Ідеї консерватизму втілили ряд економічних теорій: монетаризм; теорія раціональних чекань; економіка пропозиції. Всі вони за своєю теоретико-методологічною основою є неокласичними теоріями. Незважаючи на певні відмінності, їм притаманні ряд спільних ознак:

життєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутрішніми стимулами економічного розвитку;

головна цінність суспільства - не соціальна справедливість, а свобода; гарантом свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією.

Монетаризм В основі монетаризму лежать ідеї кількісної теорії грошей, яка виникла кілька сторіч назад і користувалась особливою популярністю наприкінці XIX та першої половини XX століття. Реакцією на довгочасне ігнорування грошових факторів і їх впливу на розвиток інфляційних процесів було виникнення ряду монетарних теорій природи циклічного розвитку, інфляції, безробіття. Найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької школи на чолі з М. Фрідменом.

В середині 50-х років Фрідмен виступає з ініціативою перегляду підходів до економічного аналізу. Фрідмен та його послідовники Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Сел-ден і інші запропонували протилежний погляд на природу розвитку сучасної капіталістичної економіки, оптимістично оцінили її перспективи.

Метод Фрідмена можна визначити як суб'єктивно-позитивістський, заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях. Суб'єктивізм Фрідмена (одна з ознак неокласичного напряму в економічній теорії) проявляється в урахуванні ним психологічного фактора — мотивів поведінки людини в різних ек. ситуаціях. Психологічні фактори виступають, на його думку, в якості природного фону тяжіння системи до рівноваги.

 Основним принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідея суспільної рівноваги, невід'ємна від ринкової системи, що знаходиться в процесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка повинна пронизувати всі сфери суспільного життя, аби забезпечувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки.

Ідея ек. свободи реалізується, на думку Фрідмена, за умови невтручання держави в економіку, зменшення тієї частки національного продукту, що становить дохід держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Та головне - це те, що, використовуючи модель Кейнса, держава може впливати лише на сукупний попит, фінансуючи його за рахунок власних доходів, але вона не може впливати на обсяги товарної пропозиції, тому не може забезпечити рівноваги між попитом і пропозицією. Щодо зовнішньої торгівлі монетаристи виступають проти протекціоністських засобів її регулювання з боку держави. Закони ринку повинні мати простір для дії і в цьому секторі економічної діяльності.!!!Отже, основний принцип монетаризму полягає в тому, що альтернативи ринковому механізму не існує!!!

монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тому числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не являються проблемою держави, оскільки їх реалізація пов'язана з дестабілізацією ек. процесів. Натомість запропонував заходи щодо проведення жорсткої грошової й стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності й порядку як важливої умови функціонування вільної ринкової ек-ки. Монетаристька теоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напряму сучасної ек. думки - «раціональних чекань» та «ек-ки пропозиції».

Теорія раціональних очікувань.

Загальновизнаним автором ідеї раціональних чекань, згідно з якою чекання е раціональними, якщо вони співпадають з прогнозом, отриманим на основі моделі, вважають Дж. Мут, який сформулював у 1965 році це положення і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї звернувся і використав як методологічний підхід до аналізу Р. Лукас.

На думку Лукаса та його послідовників, економічні агенти прогнозують наслідки (рівень цін) будь-якого впливу на економіку, виходячи із знання закономірностей її функціонування, і відповідно до цього формують свою економічну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконаліші від тих, що отримуються на основі моделювання.

Важливою ознакою нового напряму є твердження про те, що будь-яка ек. політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру виробництва або підтримує вільноринкові відносини, наносить шкоду розвитку. Ця теза однаково стосується як кейнсіанських, так і монетаристських доктрин.

Лукас звернув увагу на те, що в теорії адаптивних чекань Фрідмена, який відзначав їх відповідність економічній реальності і вказував, що вони формуються методом спроб та помилок, враховується лише минулий досвід, відсутнє врахування суб'єктивних передбачень. Модель Фрідмена ігнорувала, наприклад, вплив змін у політиці, що завжди позначається на економічній поведінці та враховується суб'єктом при прогнозуванні. Але Лукас пояснює це тим, що необхідні методи аналізу ще не були сформульовані.

Лукас будує модель, в якій враховує вплив на характер чекання всієї існуючої інформації і зворотну дію очікувань на майбутні економічні події. Все це вимагало використання складного математичного апарату. Перша модель була побудована ним та Л. Реппінгом в 1969 році і демонструвала прийняття робітниками рішень щодо поточного та майбутнього споживання на основі передбачуваного рівня цін у цей період. Вони фактично формалізували важливу для класичної теорії ідею про оптимальність економічної поведінки суб'єкта.

Гіпотеза про раціональні чекання стала новим імпульсом щодо використання методу функціонального аналізу. Лукасом була побудована функція пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рівень цін. В результаті дослідження діяльності окремої фірми була отримана функція попиту на працю. Поєднання двох цих функцій дало можливість побудувати функцію сукупної) пропозиції, яка визначала співвідношення між рівнем цін та обсягами виробництва.

Основними висновками, сформульованими на основі цих функцій, були такі, що суперечили кейнсіанській тезі про визначальну роль попиту, регулювання якого нібито не впливає на інші параметри (наприклад, заробітну плату), але визначає обсяги виробництва та рівень зайнятості.

Автори виходили з того, що процес прийняття рішень суб'єктами економічної діяльності здійснюється завжди за одними правилами. Однак згодом стало очевидно, що політичний курс держави впливає на економічну поведінку, тобто ек. агенти не дотримуються цих правил при зміні державної політики, тому їх поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Але через деякий час ця поведінка знову стає типовою. За висловлюванням Сарджента, перевага гіпотези раціональних чекань полягає в тому, що вона передбачає загальне врівноваження за рахунок типової поведінки.

Теорія раціональних чекань заперечує політику державного регулювання,

Економіка пропозиції.

багато економістів прийшли до висновку, що політика впливу на попит повинна бути замінена політикою впливу на пропозицію. вони висувають тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме ця неї була покладена в основу дебатів з проблем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визначення напрямів стабілізації ек-ки. За визначенням прихильників, ек-ка пропозиції в основі моделі має не підприємство, не фірму, а індивідуума — індивідуальний капітал та індивідуальну працю. Тому державне регулювання ринку повинно бути спрямоване на підвищення прибутковості, доходності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вбачати шляхи їх розв'язання в оподаткуванні.

Ці вихідні положення, сформульовані в загальному вигляді політиками, знайшли подальший розвиток. Серед економістів, що їх теоретично обгрунтували, були американські професори А. Лаффер (університет Південної Кароліни) та Р. Мандель (Колумбійський університет), які вважали, що ек-ка пропозиції формується на основі вирішення проблем нагромадження капіталу та держ фінансів.

Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.

Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) е заощадження, адже не можна інвестувати те, що не збережено, спожито. Високі податки знижують прибутковість виробництва, скорочують розміри доходів, а отже, і заощадження підприємця.

Зростання граничних ставок подоходного податку згубні для економічного росту, оскільки зменшують обсяг пропозиції інвестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансований бюджет.

Крім дестимулюючого впливу на інвестиції, високі та прогресивно зростаючі ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оскільки трудові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці безпосередньо пов'язане з розмірами заробітної плати, витрати на яку становлять значну долю в сукупних витратах. Зменшення податків позитивно впливатиме на розмір заробітної плати, збереже Гі певний реальний рівень, а це позначиться на доходах підприємця.

Розумна податкова політика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку" а вторі в, приведе до зростання обсягів та зменшення витрат виробництва, що є основою збільшення пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання національного доходу, що, в свою чергу, не лише не зменшить надходження до державного бюджету, не викличе бюджетного дефіциту, а, навпаки, збільшить податкову базу.

Цей причинно-наслідковий зв'язок змоделював Лаффер, показавши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію