55.Пам’ятки економічної думки Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.

Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.). Ек. погляди викладені у ряді праць – “Про доходи Афін”, “Про госп.”, “Економікос”. Завдяки назві останньої в науковий оборот був введений термін "ек.-а" (“ойкос” – домогосп., “номос” – правило, регулювання) – мистецтво управління дом. госп.м (маєтком грека-рабовласника). Основою госп. Ксенофонт вважав землер., яке, на його думку, має природно обумовлені переваги над ремісництвом та торгівлею. Він робить цінні спостереж. стосовно при­роди товару і ринку, поділу праці і обміну. Вчений звертає увагу на прир. походж. поділу праці на розумову та фізичну, на залежність глибини поділу праці від розміру ринку. Він розрізняє корисність речей (споживну вартість) та їх здатність обмінюватися (мінову вартість), дає визначення грошей і досліджує їх ф-кції як засобу обігу та нагромадження скарбів. У праці “Про доходи Афін” Ксенофонт розмірковує над проблемою ек.ї ролі держави і доводить ту невибагливу думку, що держава повинна збагачуватись так само, як і приватні особи. Він рекомендує скуповувати рабів і віддавати їх за плату в найми приватним особам, які орендують у держави срібні рудники – головне прир. багатство Афін, поліпшити стан зовн. торгівлі, для чого будувати держ. торговельні судна і також надавати їх в оренду приватним особам.

Платон (428-348 рр. до н.е.). Ек. погляди викладені у двох основних працях – “Держава” та “Закони”, в яких вчений представив моделі ідеального державного устрою. Недоліком будь-якої держави, на думку Платона, є постійна боротьба громадян за свої ек. інтереси і матеріальні блага, розкол на “державу багатих” і “державу бідних”. Нерівність випливає із самої природи людей: здібності окремої людини є обмеженими, а її потреби – безмежними. Держава повинна забезпечувати соц. справедливий розподіл сукупного багатства, за якого кожна вільна людина одержуватиме свою частку відповідно до її природних здібностей. Положення цих праць у майбутньому стануть вихідними для цілої низки творів про організацію суспільного життя на комуністичних засадах.Соц. ідеалом Платона була натур. ек.-а із використ. рабської праці, він засуджував нагромадж. багат­ства та його джерела — торгівлю і лихварство які оголосив заняттями, недостойними для греків. Досліджував Платон також деякі ек. категорії: поділ праці, товар, гроші та їх функції Одним з перших поставив пит. про природу ціни та фактори, що її визначають. Встановл. і регулювання цін він вважав ф-цією держави.

Аристотель (382-322 до н.е.). Ек. погляди викладені у працях: “Політика”, “Риторика”, Нікомахова етика”. Аристотеля часто називають першим ек-стом, батьком ек.ї науки, оскільки саме він вперше окреслив більшість ек.х категорій і проблем, які пізніше постали в центрі уваги ек-стів. Аристотель створив оригінальну теорію поділу праці. Предметом його аналізу були відносини власності, вартість і ціни товарів, йому належить перша спроба аналізу капіталу (хрематистики). Він розрізняв “природні” і “неприродні” явища господарського життя. Виробництво необхідних для життя продуктів та їх справедливий обмін (землер., ремесло, дрібна торгівля) – це природна сторона господарської діяльності – “ек.-а”. Діяльність, спрямована на збагачення (велика торгівля та лихварство), – це хрематистика (chremata – майно, багатство), Аристотелем вона засуджується. Обмін, на його думку, повинен відбуватись за “справедливою ціною”, за якої кожен отримує стільки, скільки сам дає іншому. Гроші виступають засобом, який дозволяє порівнювати різні потреби. При цьому роль міри вартості гроші виконують лише тому, що люди просто домовилися приймати їх як оплату товару. Прир.ф-ціями грошей він вважає функції засобу обігу й міри вартості, використ. грошей як засобу нагромадження віднесені ним до хрематистики.

цн місце серед соц-ек проблем Ст Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо пи­т. раціон. організації рабовласн. господарств. Саме вони насамперед знайшли відображ. в законах, аграрних проек­тах, спец. творах, які є важл. джерелами з історії ек.думки. Трактат «Землер.» Марка Порція Катона Старшого (234 — 149 до н.е.), узаг. досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натур. рабовласн. гос­п. з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землер. за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найповнішим і зовсім не породжує заздрощів». Зразкове госп.во — це переважно самозабезпечуване натур. госп., власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тіль­ки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і як­найбільше продавати. Для підвищ. дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштув. госп.ва, організ. в ньому вир-ва і праці рабів. Приміський маєток, напр., господар має облаштувати так, щоб він давав якнайб. прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати мен­ше обладнання.' Не надаючи вел знач засобам вир-­ва, Катон, проте, винятк увагу приділяє рабам і організ. їхньої праці,радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створю­вати стимули до сумлінної роботи та доброї повед. Кожен раб має дістати «урок», тобто певний обсяг конкр. роботи. Система «уроків» уможливлює господареві контроль за станом справ у маєт­ку. Безпосер наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він «буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі». Про викон. наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в госп. вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчас. і допом. захід. Позбавл. селян землі і концентрація її в руках вел земле­власн. зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацюв. проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами нар. трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). Пропоновані ними реформи поляга­ли: у відновл та зміцн. дрібного землевол.; у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних вир-ків) до госп. діяльності; у обмеж. розмірів зем. ділянок, що можуть бути у розпорядж. одного господаря. 133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законо­проектом про зем. реформу, який передбачав обмеж. корис­тув. держ. ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по ЗО югерів (близько 9 га) серед беззем. та малозем. громадян Риму. Запропон. проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжув. роботу, наділяючи се­лян землею. Молодший брат Тіберія — Гай відновив реалізацію аг­рарної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміц­н.римської держави, припин. зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі прово­дився продаж хліба з держ. сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворюв. нові колонії, куди пересе­ляли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито. Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про с/г» знайшло відобра­ж. зрост. товарності рабовласн. госп. та їх пе­ретвор. на госп. напівнатур.-напівтов. типу. Варрон на перше місце ставить ко­ристь, тобто отримув. доходу. З погляду дохідності він і розгля­дає питання організ. рабовласн.госп. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оск. осн. цінність гос­п. — земля. Водночас він визнавав зал. дохідності маєтку від його місцезнах. Варрон, виокремлював два типи рабовласн. госп.: приміські маєтки та віддалені госп.ва. Визнаючи вплив ринку на організ. госп., Варрон визнавав потребу його ринкової орієнтації, оск., з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недост. к-с­ті, а з іншого — часом стає невигідно вир-ти щось у власн. госп.ві, навіть коли це є можливим. Землер. він пропо­нував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді ви­сокою. Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про с/г». Це своєрідний огляд стану ант. с/г в період кризи рабовласн. На противагу твердженням, що занепад с/г зумовлений погіршанням ро­дючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарюв., насамперед через недбале ставл. рабів до праці. він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласн. госп. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка. Колумелла рекомендував запров. поділ праці, її спеціаліза­цію, використ. кваліфікованої рабської праці. Вел. знач. Колумелла надавав навіть хар-ру відносин між паном і рабами. Найважливіше, щоб маєтком особис­то управляв суворий і досвідч. господар. З огляду на це Колу­мелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важл. літ. джерелами з агр. проб­лем Ст Риму. У них було відображ. розвиток с/г і зв'язану з ним еволюцію ек. поглядів римлян з питань організації рабовласн. госп.У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої ек.ї, по­літичної й моральної кризи сусп. виникло християнство. Яскравим виразником ек. поглядів раннього християн­ства був відомий христ. теолог А. Блаженний (354 — 430). Він проповідував необх. праці для всіх; фіз. працю Августин уважав такою ж почесною, як і розумову. Роботу коваля, буд-ка, шевця він називав «чистим і чесним ремеслом». Але понад усе Ав­густин поважав роботу на землі, землер. «найчис­т. серед усіх мистецтв». До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця — «дешево купити і дорого продати». Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Про­ти рабства не виступав. Завдання церкви, на його думку, поляга­ло не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедл., про чесне, трудове життя.