3.Етапи розвитку "Історії економіки та економічної думки" як наукової дисципліни (традиційна економічна історія, "нова економічна історія", історична економіка).

Наукова дисципліна „ІЕ та ЕД” є дуже важливою лалала...Раніше ця дисципліна не вивчалась окремо, а входила до складу курсу політичної економії, в традиційному та наступних періодах.

Ек. історія як самостійна наука виникла в середині ХІХ ст., виділившись з політичної економії. На рубежі ХІХ – ХХст. вона стала викладатися як самостійний предмет в європ. університетах, насамперед в тих, котрі керувалися прагматичною метою – підготувати управлінські кадри, здатні проводити ефективну реформаторську політику. Сьогодні ек. історія займає належне місце в системі академічної та вузівської науки розвинутих держав світу, ставши невідємною частиною підготовки не тільки економістів, але й юристів, політологів, соціологів. Так, якщо на поч. 1950-х в 46 італ. університетах читалося 15 курсів з ек. історії, на поч. 70-х років- 51, то на поч. 80-х – вже 87. Розширюється викладання ек. історії і в інших країнах, зокрема Великобританії. Починаючи з 1960 р. з ек. історії регулярно проводяться міжнародні конгреси, створюються багаточисельні центри з організації і координації досліджень з соц.-ек. проблематики. З 1962 р. плідно працює міжнар. асоціація ек. історії. Всі ці факти підкреслюють, що ек. істроія є загальновизнаною наукою світового масштабу.

4.Методологія історико-економічних досліджень. Підходи та критерії до проблеми періодизації економічної історії.

Метод – спосіб дослідження, побудови і обґрунтування знань.1ідеаліст. – первинність духу і свідомості люд., розв. екон. вторинний(Зх); 2 матеріаліст. – перв. матеріальне життя(Вітчизн.)

Діалектико-иатер. метод – розгул. сусп.-ек. розвиток як прир. істор. процес, що визнач. об’єкт. прич. Методи ЕІ:

1)історичний (історико-генетичний) – послідовний аналіз фактів і процесів еволюції об’єктів дослідження;

2)системно-структурний – вивчення цілого та його частин як взаємопов’язаної системи;

3)історико-порівняльний – порівняння об’єктів історико-економічного дослідження у часі та просторі;

4)історико-типологічний – виявлення однотипних властивостей та ознак у різних явищах і подіях економічного життя;

5)порівняльно-статистичний – отримання, обробка, відбір і аналіз історико-статистичної інформації;

6)монографічно-дедуктивний – встановлення загальних закономірностей через вивчення окремих економічних структур;

7)математичний – складання системи числових характеристик досліджуваних об’єктів;

9)спеціальні історичні методи дослідження: хронологічний, синхронний, дихронний (метод періодизації), історичне моделювання.синхронний – одночасне вивч. подій, дихронний –метод періодиз., істор. моделюв., істор.-генет. – послід. аналіз фактів розв. об’єктів досл., сист.-структ. аналіз – в цілому об’єкт.

Принципи системи методів пізнання: об’єктивності, ціносної орієнтації, системності

Періодизація – встановлення визначених хронологічно-послідовних в ек. розвитку сусп.

Підходи до періодиз.: 1.ЕІ-як еволюція – від нижчого до найв., 2.теорія істор. круговороту, 3.цивілізаційний

1. концепція Десницького(18ст встановлює стадії розв.: збирання, скотарство, землер., комерц. стан сусп.), Мечніков(річковий, середземном., океан. пер.),Гільдебран(нат, грош., кредитне госп.), Ростоу (стадії ек. росту: трад. сусп.(ручна праця,с/г-основа ек-и, низбка продукт. праці),створ. умов для зруш.(нагромадж. капіталу і зрост. вкладів),стадія зруш.(пром. переворот – перехід від ручної до машинної праці), зрілість(прогрес), масове спож., постіндустр. існув.), Маркс(первісно-общ. лад, рабовл., феод., капіталізм, прогнозував комун. стадію)

2. Вікко(18ст)+Герде(19-20ст)

3. Сан Тернінг 18 ст., Бел, Турен(доіндуср., індустр., постіндустр. сусп.), Тофлер(аграрна, індустр., технотронна) Сучасники виділ.: світові і локальні цивіліз.