37.Методи вікової психології.Тестування.

 Метод тестування

Віддаючи належне можливостям спостереження, особливо в діяльності вчителя, слід мати на увазі, що протягом вже багатьох десятиліть у міжнародному досвіді найбільш цивілізованих країн широко і ефективно використовувалося тестування.

На жаль, в нашій країні цей досвід тривалий час замовчувався або засуджувався, а тести, відповідно, не розроблялися. Не будемо тут обговорювати причини того, що сталося, відзначимо лише те, що до теперішнього часу можливості і необхідність застосування тестів для діагностики індивідуально-психологічних характеристик усвідомлені.

Тестування - це метод психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання (тести), що мають певну шкалу значень. Існують три основні сфери тестування: а) освіта - у зв'язку зі збільшенням тривалості навчання і ускладненням навчальних програм; б) професійна підготовка і відбір - у зв'язку з темпом росту і ускладненням виробництва, в) психологічне консультування - у зв'язку з прискоренням соціодінаміческіх процесів ^1.

Тестування дозволяє з відомою ймовірністю визначити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань,особистісних характеристик. Сам процес тестування може бути розділений на такі етапи: 1) вибір тесту з урахуванням мети та ступеня його достовірності; 2) його проведення визначається інструкцією до тесту; 3) інтерпретація результатів. На всіх трьох етапах потрібен професіоналізм, участь або консультація психолога.

Тест (англ. test - проба, випробування, перевірка) - стандартизоване, часто обмежене в часі випробування, призначене для встановлення кількісних або якісних індивідуально-психологічних відмінностей.

Існують різноманітні класифікації тестів. Вони можуть підрозділятися ^1:

1) за особливостями використовуваних тестових завдань на тести вербальні і тести практичні;

2) за формами процедури обстеження - на тести групові та індивідуальні;

3) за спрямованістю - на тести інтелекту і тести особистості;

4) залежно від наявності або відсутності тимчасових обмежень - на тести швидкості та тести результативності;

5) тести розрізняються також за принципами конструювання, наприклад, в останні десятиліття активно розробляються комп'ютерні тести.

38.Розвиток розуміння мови та мовлення в немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на "розмову" дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні приголосні звуки ("к-к", "х-х"); приблизно у 4 місяці агукання змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під контролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здійснює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке виокремлюється із загального складу виразних рухів. Дитина вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє елементи мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні з'являється лепет: тривалий час вона вимовляє різноманітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорослих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому лепет триває іноді під час усього періоду неспання. Для розвитку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється використання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дитина зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою лепету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє "да-да-да", тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприймає досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї ситуацій. Початий дитячого мовлення проявляються у жестах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Наслідування є своєрідною формою спілкування і механізмом розвитку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію дорослого, повторює за ним нові звуки і слова.

До кінця І-то року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дитина позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуацію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до нього, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко переносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнення полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази ("Дай!", "Закрий!", "Неможна!", "Ідисюди!", "На!", "Знайди!");слова, які класифікують людей ("мама", "тато", "баба", "діти", "тьотя", "дядя").

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мовлення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фонемами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлення в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мовя. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння дитиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єдиний нерозчленований комплекс.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з використанням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає одним із важливих засобів розширення можливостей спілкування дитини з дорослим.