Актуальність та перспективи медичного права в Україні

Авторы: О. БЕДЕНКО, лікар-юрист, м. Харків 

Врач посредственный более опасен,  нежели полезен.  Больные, оставленные натуре,  выздоравливают,  а пользованные этими врачами, помрут.  М.Я. Мудров

Медичні відносини існують із стародавніх часів. За ці роки вони еволюціонували від шаманства та ворожіння до ремесла та мистецтва, а від них — до точної науки. Проте самі відносини між пацієнтом та медичним працівником грунтовно мало в чому змінилися: пацієнт прагне до збереження свого життя та здоров'я, а медичний працівник надає кваліфіковану медичну допомогу, а натомість вимагає поваги ділової репутації та достатньої винагороди за надані знання та уміння.

І хоча відбувся значний технічний прогрес у медичній галузі, ми стали більш гуманними та правосвідомими, юридичне обслуговування цієї діяльності в Україні залишає бажати кращого.

Останнім часом спостерігаємо значне підвищення інтересу до якості надання медичної допомоги з боку засобів масової інформації, правового регулювання відносин «лікар — пацієнт» та загальних питань вдосконалення законодавчої бази в галузі медичного права. Без сумніву, правова база потребує доопрацювання, вдосконалення і певної систематизації. А недосконалість в правовому полі й абсолютна необізнаність населення в медичному праві стають на заваді при здійсненні захисту прав особи в медичній галузі. Позитивні ж зміни в самому суспільстві стануть можливими не із введенням нових законів, а лише за умови зміни правосвідомості як самих медичних працівників, так і пересічних громадян.

Можливо, через важкість економічного стану і прагнення до задоволення лише фінансових потреб переважна більшість громадян не готова до переходу від патерналістичної до партнерської моделі поведінки «лікар — пацієнт». Патерналістична, або опікунська, модель була притаманна радянській системі охорони здоров'я, коли пацієнт при зверненні до лікувального закладу перекладав турботу про своє здоров'я на медичних працівників і не переймався доцільністю запропонованих обстежень та лікуванням. З одного боку, лікар мав менше клопоту, бо не витрачав дорогоцінний час на «зайві» розмови з пацієнтом та його родичами, з іншого ж боку, такі правовідносини ставали добрим підгрунтям для фабрикування владою так званих справ лікарів, а це викликало недовіру до медицини взагалі і до окремих закладів охорони здоров'я та лікарів зокрема. Ваша думка може не збігатися з моєю, але таке ставлення пересічних громадян до медичних працівників було нав'язане саме радянською владою, змінювати ж його нам із вами.

Що ж до партнерської моделі правовідносин, то вона передбачає свідому, добровільну співпрацю лікаря і пацієнта, яка можлива за умови довіри інформованого пацієнта своєму лікарю. Перехід до такої моделі відбувається у всіх молодих пострадянських країнах, наприклад, досить вдало в Російській Федерації. І хоча Україна займає 79-е місце в рейтингу дослідження систем охорони здоров'я в 191-й країні світу, що проводила Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), та 5-е серед республік колишнього СРСР, випереджаючи Російську Федерацію, Латвію, Вірменію тощо, — за даними цього ж дослідження, лишається багато невирішених та суперечливих питань, що потребують доопрацювання та реформування, серед яких виділяються такі: широке інформування громадськості щодо прав та обов'язків пацієнтів; подальша підготовка до зміни правосвідомості пересічного громадянина щодо користування своїми правами у сфері надання та забезпечення медичною допомогою; створення та вдосконалення законодавчої бази щодо обов'язкового та добровільного страхування населення тощо.

До сучасної законодавчої бази, що регламентує діяльність у сфері медичних послуг, належать:

— Конституція України (КУ);

— Цивільний кодекс України (ЦК);

— Кодекс України про адміністративні правопорушення (КПАП);

— Кримінальний кодекс України (КК);

— низка законів та підзаконних актів;

— накази Президента України;

— постанови Кабінету Міністрів України;

— накази, постанови, інструкції та листи Міністерства охорони здоров'я України; а також ратифіковані Верховною Радою України міжнародні нормативно-правові акти, що видаються Всесвітніми організаціями, які спеціалізуються в галузі охорони здоров'я (ВООЗ, Всесвітня асоціація медичного права (ВАМП), Всесвітня медична асоціація (ВМА), Всесвітня психіатрична асоціація (ВПА)).

Слід зазначити, що Україна визнає пріоритет міжнародних нормативно-правових актів перед національним законодавством. Тобто якщо міжнародним договором, у якому бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору. З іншого боку, міжнародні документи в галузі охорони здоров'я носять рекомендуючий характер, тобто не є обов'язковими до застосування.

Останнім часом лобіюється питання створення окремого Медичного кодексу України. На нашу думку, медицина не потребує створення подібного кодексу, тому, що ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-ХІІ від 19.11.1992 р. діє на рівні кодексу. А кількість законів та підзаконних актів із прийняттям такого нового кодексу не зменшиться. Ми вважаємо за необхідне дотримуватись «Основ...» та вдосконалювати відповідно до вимог часу саме цей закон-кодекс.

Щодо перспектив розвитку медичного права в Україні зауважимо наступне: це молода галузь права, яка потребує у своєму розвитку величезних інтелектуальних та фінансових затрат держави. На даному етапі окремо не відбувається фінансування вдосконалення галузі, щоправда проводиться приведення законодавчої бази на рівні МОЗ до відповідності із прийняттям нових законів у сфері охорони здоров'я.

Проведення конференцій із питань юридичного забезпечення медичної діяльності відбувається лише з ініціативи прогресивно мислячих лікарів та юристів, які сподіваються дійти згоди та почати задовольняти нагальні потреби.

Минулого року на базі ХМАПО була проведена одна з перших конференцій із медичного права в Україні. У листопаді цього року намічено проведення конференції з медичного права на базі юридичного факультету Харківського національного університету за співучастю ХМАПО та Харківського медичного товариства. 14–15 квітня в Києві відбувся І Конгрес із медичного права (у Росії в цьому році відбудеться вже ХІV подібний Конгрес).

Щодо освіти за фахом «Медичне право», то вона надається лише на комерційній основі і поки що єдиним факультетом в Україні.

Проте галузь, безперечно, впевнено розвивається. Ми впевнені, що протягом 5 років відбудеться багато змін: досвідченішими стануть перші дипломовані лікарі-юристи; просвітницькі програми з питань прав пацієнтів та лікарів позитивно вплинуть на правосвідомість громадян; будуть розроблені протоколи надання медичної допомоги за всіма нозологічними одиницями; медичні працівники, особливо в секторі надання платних послуг, намагатимуться раціонально витрачати зароблені гроші — не на хабарі суддям, а співпрацюючи із кваліфікованими лікарями-юристами. Сподіваємося, що за ці 5 років буде доопрацьований, прийнятий та введений у дію закон про загальнообов'язкове та добровільне медичне страхування в новій редакції, з чітким прописом пільг, якими користуватимуться медичні працівники, тобто реальний соціальний пакет.