Передумови

Оскільки турецькі набіги загрожували не тільки Україні і Росії, а й іншим державамЄвропи, європейські держави:Австрія,ПольщатаВенеціястворили "Священну лігу", війська якої підВіднемрозгромили велику турецько-татарську армію. Внаслідок цієїперемогиПольща відновила свою владу над більшою частиноюПравобережної Україниі стала шукати шляхи до укладення з Росією тривалого миру замість тимчасового Андрусівського миру.

Умови договору

Річ Посполитавизнавала заМосковським царствомЛівобережну Україну,Київ,Запоріжжя,Чернігово-Сіверську землюзЧерніговоміСтародубомтаСмоленськ.

Річ Посполитаотримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій наКиїв

Північна Київщина,ВолиньіГаличинавідходили до Польщі.

Південна Київщина й Брацлавщина від містечка СтрайокпорічціТясмин, де лежалимістаРжищів,Трахтемирів,Канів,Черкаси,Чигиринта інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати "пусткою", нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати.

Поділлязалишалося під владоюТуреччини(в1699було приєднано до Польщі).

Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханствомі вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід протиКримського ханства(Кримські походи1687і1689).

«ВІЧНИЙ МИР» 1686 --- мирний договір між Польщею і Московською державою, підписаний 6(16).5.1686 у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли К. Гжимултовський і М. Огінський, з московської --- В. Голіцин. Текст договору складався з преамбули 133 статей. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я1667. За «В.М.» Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб. Компенсації. Хоча умови «В.М.» набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. «В.М.» остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

97. Українські землі у складі Польщі

Згідно з домовленостями Паризької мирної конференції 1919 р. та Ризького договору 1921 р. Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина і Полісся увійшли до складу Польщі. Населені українцями землі у складі Польщі, що становили чверть території держави, залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Тобто вони були слаборозвинутими аграрними окраїнами, які поставляли центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Основними проблемами в сільському господарстві залишались перенаселеність сіл та мізерні земельні наділи. Для вирішення цієї проблеми уряд здійснив розділ великих поміщицьких маєтків, однак українських селян ця реформа майже не торкнулась, оскільки цю землю в першу чергу отримали польські селяни та польські переселенці в Східну Галичину та інші українські землі.Значних розмірів набували тут і національні утиски. Українці не мали можливості у Польській державі обіймати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії. Польський уряд усіляко гальмував розвиток народної освіти у Східній Галичині. Якщо 1912 р. у Західній Україні працювали 3622 українські початкові школи, то в 1930-ті — тільки кілька сотень. Ще в гіршому становищі була середня освіта. Зі 138 загальноосвітніх шкіл 1939 р. працювали тільки 5 українських державних, у яких навчалося 2050 учнів і 18 приватних з 3571 учнем. Можливості українців навчатися у вищих навчальних закладах були мізерними, оскільки в них встановлювалась дуже висока плата за навчанняУкраїнці через таку політику польського уряду залишались до нього в опозиції. Свої права і свободи вони захищали легальними і нелегальними методами. Галицькі українці мали неабиякий досвід політичної самоорганізації, що виявилося в існуванні в краї 12 українських політичних партій, які становили собою суцільний партійний спектр.До лівого крила партійного спектра належала Комуністична партія Східної Галичини, з 1923 р. — Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка знаходилась у складі Комуністичної партії Польщі. Ліве крило цієї партії виступало за союз з Москвою, праве було більш стриманим, і, зважаючи на існування в СРСР тоталітарного режиму, виступало з позицій націоналкомунізму.Центристським вважався блок Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), створений 1925 р. Він мав значну підтримку населення. Лідерами УНДО були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран та інші діячі. У 1930-і рр. відбулося зближення УНДО з польськими правлячими колами. За угодою з польським урядом в обмін на припинення переслідувань українських демократичних організацій та розширення їх представництва у польському сеймі УНДО відмовилося від своєї початкової вимоги автономії західноукраїнських земель у складі Польщі, визнавши пріоритет інтересів польської держави.Правою політичною силою стала Організація Українських націоналістів (ОУН), яка утворилася 1929 р. її очолював колишній командир полку січових стрільців армії УНР Євген Коновалець. Ідеологією ОУН був інтегральний націоналізм. Його суть полягала в тому, що нації ведуть боротьбу за виживання, подібну до описаної Дарвіним боротьби видів, і в цій боротьбі перемагає найсильніший, слабкі нації гинуть. Засобом боротьби оунівців був терор як проти представників польської адміністрації (наприклад, вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького 1934 р., комісара польської поліції у Львові Є. Чеховського), так і проти своїх політичних опонентів серед діячів інших напрямів національно-визвольного руху. Як допоміжні засоби використовувались демонстрації, бойкоти, студентські страйки.Діяльність ОУН викликала репресії з боку польських властей.. 1934 р. був розгромлений крайовий штаб ОУНв Галичині, коли були заарештовані сотні членів цієї організації.

99. Євге́н Мих́айлович Конова́лець (*14 червня1891,Зашків— †23 травня1938) — полковник АрміїУНР, командантУВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з1927).