Хii. У чому суть проблеми "двох Укра¿н" в iсторичному процесi формування укра¿нсько¿ нацi¿?

Парадокс, що лежить в основ³ поняття "двi Укра¿ни" i позначений лапками, вiдображаº iсторично незвичайний процес формування укра¿нсько¿ нацi¿. А саме - внутрiшньо властиву ¿й суперечнiсть двох частин одного етнiчного цiлого, так званих "Захiдно¿" i "Схiдно¿" Укра¿н, умовна географiчна межа мiж якими пролягла по осi рiчок Збруч-Случ.

Рiзниця мiж двома регiонами i цiлком певне суперництво щодо iсторичних перспектив Укра¿ни рельºфно прослiдковуºться: у дiалектних особливостях укра¿нсько¿ мови i пов'язаному з ними ставленн³ до росiйсько¿ мови (вiдносторонення як вiд чужо¿ чи зближення як iз однорiдною); у культурно-релiгiйних традицiях i органiзацi¿ (зокрема, греко-католицьких i православних); в iдейно-полiтичнiй структуризацi¿ та ¿¿ орiºнтацi¿ (на Захiдну ªвропу чи, навпаки, Росiю й iн. кра¿ни колишнього СРСР) i т.д.

Об'ºктивними показниками, в яких виразилися вказанi супереч­ностi пiд час кризи СРСР i самовизначення незалежно¿ Укра¿ни, стали результати всенародних референдумiв 17 березня i 1 грудня 1991 р., а також виборiв Президента Укра¿ни в 1994 р. Так, якщо 17 березня 1991 р. 70 % жителiв Укра¿ни, якi взяли участь в референдумi з питання збереження СРСР, проголосували "за", то в Галичинi тiльки 16-19% громадян з правом голосу бажали залишитися в складi СРСР, на Волинi - 50%. Коли ж у референдумi 1 грудня 1991 р. 95% його учасникiв проголосували за пiдтвердження незалежностi Укра¿ни, проголошено¿ ¿¿ Верховною Радою, то в чотирьох областях (Харкiвськiй, Луганськiй, Донецькiй та Одеськiй) це рiшення пiдтримали менше третини вiд тих, хто мав право голосу. Чiтке розмежування захiдного й схiдного регiонiв вiдбулося в 1994 р. з приводу кандидатiв на Президента Укра¿ни - Л.Кравчука чи Л.Кучми.

Iсторичне корiння проблеми "двох Укра¿н" сягаº глибинних вито­кiв становлення укра¿нського етносу. Геополiтичний простiр, в якому вiн творився, був унiкальним мiсцем зiткнення колонiзацiйних потокiв за всiма координатами свiту: схiд-захiд i пiвнiч-пiвдень. Внаслiдок змiшання племен i народiв не тiльки мiжетнiчнi, але й внутрiетнiчнi вiдмiнностi та суперечностi стали характерними для прадавнього населення територi¿ сучасно¿ Укра¿ни. Навiть схiднi слов'яни з ¿х окремими племiнними союзами - безпосереднi предки укра¿нцiв - в iсторичних джерелах характеризуються великими суперечностями як до державного об'ºднання в Русi, так i в створенiй тiºю державою давньоруськiй спiльностi. Розпад останньо¿ супроводжувався формуванням у кiнцi XII - першiй половинi ХIII ст.ст. двох полiтичних iнтеграцiйних центрiв Пiвденно-Захiдно¿ Русi: захiдного (Галицько-Волинське князiвство) i схiдного (Чернiгiвське князiвство).

Етнокультурнi вiдмiнностi в основi того давнього розмежування засвiдчуються: 1) особливостями археологiчних культур схiдних слов'ян i Русi (черняхiвська культура з одного боку i ¿¿ середньоднiпровський варiант та пастирська, юхнiвська, роменська культури i деснянський варiант зарубинецько¿ культур); 2) дiалектами сучасно¿ укра¿нсько¿ мови (пiвденно-захiдна група говiрок i ки¿всько-полтавський дiалект). Останнiй хоч i вважаºться новоутворенням ХIV-ХVII ст.ст., проте його територiальний збiг з конкретними археологiчними культурами пiд­тверд­жуº закономiрний зв'язок дiалектiв мови з племiнними вiдмiн­ностями етнiчно¿ давнини, на який вказували такi вченi, як О.О.Шах­матов, Ю.М.Брайчевський.

Наступнi шiсть вiкiв формування укра¿нського етносу в силу конкретно-iсторичних обставин не спинили, а, навпаки, посилили й урiзноманiтнили давнiшi вiдмiнностi. Формування захiдно¿ частини укра¿нцiв з XIV ст. до половини ХХ ст. вiдбувалося у вiдривi вiд схiдно¿ - в складi Польщi, Австро-Угорщини, Румунi¿, Чехословаччини. Суттºвою специфiкою цього процесу було: 1) етнiчно чуже середовище, яке сприяло змiцненню власно¿ етнiчно¿ самосвiдомостi; 2) консервацiя вiдсталого аграрного характеру економiки з його натуральною замкнутiстю й вiдповiдними психологiчними рисами в менталiтетi населення; 3) греко-католицька культурно-полiтична орiºнтацiя на Захiдну ªвропу, пiдкрiплювана антиросiйською спрямованiстю полiтики Польсько¿ й Австро-Угорсько¿ держав; 4) можливостi легального культурного розвитку в ХIХ - на поч. ХХ ст.ст.

У той же час перипетi¿ мiждержавно¿ боротьби Литовсько-Руського князiвства - Московсько¿ Русi - Польщi i турецько-татарських агресорiв, супроводжуванi великими мiграцiями населення, зблизили етнотворчi процеси схiдно¿ частини укра¿нцiв з бiлорусами i росiянами. Якнайвиразнiше це проявилось у схiдних дiалектних особливостях укра¿нсько¿ мови (перехiдна взаºмовiдповiднiсть полiських говiрок з пiвденнобiлоруськими i курсько-орловським росiйським дiалектами, степовi "новоросiйськi" говiрки).

З одного боку, у XV-XVII ст.ст. самобутнiсть козаччини i Гетьман­щини сприяла етнiчному самовизначенню укра¿нцiв на сходi, а самодер­жавно-крiпосницька русифiкаторська полiтика росiйського царизму друго¿ половини XVII- поч.ХХ ст.ст. була фактором ¿х консолiдацi¿ у визвольнiй боротьбi. Проте, з iншого боку, схiднi укра¿нцi формувалися в етнiчно спорiдненому середовищi колишньо¿ давньорусько¿ спiльностi, яке скрiплювалось ºдиною православною релiгiºю. До того ж Укра¿на в складi Росiйсько¿ iмперi¿ iнтегрувалася в загальноросiйський економiчний ринок на новiтнiх iндустрiально- аграрних засадах з вiдповiдним цьому впливом на психологiю населення. Зближували також спiльнi полiтичнi процеси, що вiдобразилося у формуваннi на рубежi ХIХ - ХХ ст.ст. новiтнiх визвольних суспiльно-полiтичних рухiв, а також у загальноросiйських революцiях 1905-1917 рр.

Коли в 1918 р. на ру¿нах Австро-Угорсько¿ iмперi¿ виникла ЗУНР, то ¿¿ керiвництво не мало намiрiв об'ºнуватися з укра¿нцями Сходу до тих пiр, поки не було змушене до цього польською агресiºю. Але злука ЗУНР i УНР 22 сiчня 1919 р. самими ¿¿ авторами розцiнювалося як формальна, петлюрiвське керiвництво УНР одразу ж поступилося Захiдною Укра¿ною Польщi взамiн на ¿¿ вiйськово-полiтичну пiдтримку проти Радянсько¿ влади.

У союзi з Радянською Росiºю вiдбулося самовизначення схiдно¿ Укра¿ни як самостiйно¿ державностi в 1920-1922 рр., захiдна ж частина до 1939-1945 рр. знову залишалась складовим придатком iноземних держав. 70-рiчна iнтеграцiя Укра¿ни в СРСР мала сво¿м результатом iсторичний феномен "радянського укра¿нця", нацiональнi етнокультурнi риси якого своºрiдно поºднувалися з багатонацiональною союзною спiльнiстю на унiтарних соцiально-економiчних та iдеологiчних, полiтичних засадах. Одначе в захiдноукра¿нському регiонi пiсля досягнутого в складi СРСР iсторичного возз'ºднання укра¿нцiв загаль­ний iнтеграцiйний процес мав i специфiчнi наслiдки. Придушення вiкових етнокультурних особливостей регiону як "нацiоналiстичних", яке здiйснювалося комунiстичним керiвництвом СРСР i УРСР, спричинило не лiквiдацiю вiдмiнностей, а появу певного комплексу в самосвiдомостi населення.За умов демократизацi¿ суспiльно-полiтичного життя в СРСР друго¿ половини 80-х рр. i в незалежнiй Укра¿нi з 1991 р., цей комплекс проявив себе у прагненнi до iсторичного реваншу шляхом нав'язування всiм укра¿нцям власних етнiчних особливостей як "справжнiх" нацiо­наль­них цiнностей. Результатом, проте, стало не стiльки загальне визнання захiдно-укра¿нських стандартiв для всiº¿ Укра¿ни, скiльки загострення нацiональних суперечностей.

У науковому планi етнокультурнi вiдмiнностi укра¿нцiв сходу i заходу º рiвнозначними в ¿х багатовiковiй самобутностi. В полiтичному ж планi проблемою нацiонально¿ консолiдацi¿ укра¿нцiв у власнiй незалежнiй державi º пропорцiйно орiºтована щодо регiональних особливостей полiтика вiльного розвитку на основi створення загальноукра¿нського економiчного ринку, побудови демократично¿ правово¿ державностi, культурного вiдродження.

Багатовiкова спадщина у виглядi "двох Укра¿н" не може бути лiк­вiдована силою й у короткий час, про що свiдчить власний iсторичний досвiд. Лише тривале й вiльне взаºмне зближення i взаºмовплив сходу i заходу Укра¿ни витворять нову укра¿нську нацiональну реальнiсть.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Регiональна полiтика Укра¿ни: концептуальнi засади, iсторiя, перс­пек­тиви: Мiжнародна наукова-практична конференцiя 10-11 листопада 1994 р.- К., 1995.

Брайчевський М.Ю. Походження Русi.- 1968.- С.112-115, 119-120.

Субтельний О. Укра¿на: iсторiя.- К., 1992.

Ç ì ³ ñ ò

I. Õòî òàê³ "ãîòè"? 3

II. Що свiдчать iсторичнi джерела про iснування русiв до IХ столiття? 4

III. Який взаºмозв’язок мало введення християнства з державотворчим процесом часiв Ки¿всько¿ Русi? 5

IV. Яку роль у державотворчому процесi часiв Ки¿всько¿ Русi вiдiграла "Руська правда" Ярослава Мудрого? 7

V. Чим видiлялося серед iнших декабристських органiзацiй Товариство об'ºднаних слов'ян? 8

VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу Укра¿ни визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд Н.Махна. 10

VII. Чому перемогли бiльшовики? - земельна проблема в революцi¿ 1917 р. i ¿¿ розв'язання на Укра¿нi. 13

VIII. Що являв собою укра¿нський нацiональний союз i якою була його iсторична роль у 1918 - 1919 рр.? 17

IХ. Якою була радянська полiтика щодо нацiональних меншин пiд час укра¿нiзацi¿ 20-х рокiв? 19

Х. Чому провалились фашистськi плани використання робочо¿ сили в Укра¿нi у 1941-1944 рр.? 22

ХI. Який внесок народу Укра¿ни у ¿¿ визволення вiд фашистсько¿ окупацi¿ i перемогу СРСР над Нiмеччиною? 25

ХII. У чому суть проблеми "двох Укра¿н" в iсторичному процесi формування укра¿нсько¿ нацi¿? 28