VII. Чому перемогли бiльшовики? - земельна проблема в революцi¿ 1917 р. I ¿¿ розв'язання на Укра¿нi.

Для укра¿нського селянства, яке складало переважну бiльшiсть народу i сво¿м ставленням до рiзних полiтичних сил - претендентiв на владу в Укра¿нi пiсля повалення росiйського царизму - вирiшувало ¿х долю, головним питанням революцi¿ була земля. Хоча в статистичних даних i наукових дослiдженнях з цього питання º невеликi розбiжностi, проте в цiлому суть земельно¿ проблеми в Укра¿нi 1917 року з'ясована достатньо точно. Iз бiльш як 4 млн. сiльськогосподарських володiнь близько 57% складали господарства бiднякiв, 25-30% - господарства середнякiв, 12-15% - господарства куркулiв i менше 1% - помiщицькi господарства. Водночас помiщицьке землеволодiння охоплювало до 40% сiльськогосподарсько¿ площi землi, а бiдняцько-середняцькi господарства - лише 34,6%. Кiлькiсть селянських господарств розмiром менше 5 десятин землi в усiй масi сiльськогосподарських володiнь у Подiльскiй губернi¿ перевищувала 78%, у Полтавськiй та Ки¿вськiй губернiях складала 54-56%, i лише в Таврiйськiй, Херсонськiй та Катеринославськiй губернiях - менше 50%.

Три роки революцi¿ i громадянсько¿ вiйни - 1917-1919 - не привели до розв'язання земельно¿ проблеми на користь селянсько¿ бiльшостi. Росiйський Тимчасовий уряд нiчого певного селянам не обiцяв i закликав чекати рiшень Установчих зборiв, якi все вiдкладались, доки не стало самого уряду. Укра¿нська Центральна Рада не бажала вирiшувати земельно¿ проблеми з iлюзорних мiркувань "ºдностi нацi¿" i солiдарностi з Тимчасовим урядом. Коли ж останнiй був повалений, то селянство не пiдтримало Центрально¿ Ради в ¿¿ боротьбi за iснування з новою владою Рад робiтничих, солдатських i селянських депутатiв, яка обiцяла надiлити селян помiщицькою землею.

Знайшовши опору у боротьб³ проти бiльшовицьких Рад у нiмецько-австрiйськiй окупацi¿ Укра¿ни, Центральна Рада спробувала прийняттям земельного закону привернути до себе незаможне селянство. Та було пiзно: помiщики й багатi селяни знайшли спiльнi iнтереси з нiмецько-австрiйською владою, за допомогою яко¿ була розпущена Центральна Рада i встановлена гетьманська влада П.Скоропадського. Каральнi акцi¿ ново¿ влади проти селян на захист помiщикiв припинили вирiшення земельного питання. Однак революцiйний крах нiмецько¿ i Австро-Угорсько¿ iмперiй восени 1918 р. привiв до виводу ¿х вiйськ з Укра¿ни, а разом з ними втечi П.Скоропадського. Селянськi повстання проти окупантiв i гетьманства сприяли вiдновленню на Укра¿нi в кiнцi 1918 - на початку 1919 рр. як УНР на чолi зi спадкоºмицею Центрально¿ Ради - Директорiºю, так УРСР на чолi з бiльшовиками. Проте й у 1919 р. жодна влада не вирiшила земельно¿ проблеми, а вiдтак не заручилася пiдтримкою бiльшостi селянства i надовго не затримувалась.

Директорiя УНР не спромоглася реалiзувати нiяко¿ внутрiшньо¿ полiтики перш за все через розкол мiж сво¿м керiвництвом i пошук опори в зовнiшних силах - Францi¿ та Польщi, яким було не до iнтересiв укра¿нського селянства.

Бiльшовицький уряд УРСР у першiй половинi 1919 р. спробував реалiзувати лiворадикальний курс створення сiльськогосподарських радгоспiв i комун та закрiплення земель за цукровими заводами, чим теж зiпсував вiдносини з селянами.

Звичайно, селянство не тiльки пасивно чекало землi вiд рiзних влад, але й намагалося здобути ¿¿ власною силою. Проте за умов громадянсько¿ вiйни все вирiшувала органiзована збройна сила. Достатньо сказати, що лише пiд час денiкiнсько¿ окупацi¿ в 1919 р. бiля 8 млн. десятин землi були повернутi 3,5 тис. помiщик³в, у яких цю землю ранiше самочинно вiдiбрали селяни. Та й не всi селяни мали змогу самочинно захоплювати землю, насамперед це робили багатi й згуртованi в збройнi загони селяни з "варти" гетьмана Скоропадського, сiчовикiв Директорi¿ та iн.

Перелом у вирiшеннi земельно¿ проблеми на користь укра¿нського селянства, а вiдтак i в його взаºмовiдносинах з рiзними владами, наступив на рубежi 1919-1920 рр. Авторитет лiдера бiльшовикiв В.Ленiна змусив радикальнi елементи в цiй партi¿ поступитися намiрами примусового насадження комун i радгоспiв, щоб знову не зiпсувати стосункiв iз селянством Укра¿ни. Бiльшовики прийняли рiшення надiлити бiдних i середнiх селян помiщицькою землею i бiльшою частиною земель радгоспiв, створення яких, як i комун, обмежити виключно бажанням самих селян.

Серед iнших полiтичних сил у той час бiльшовики вирiзнялися не тiльки спроможнiстю до критично¿ оцiнки власного досвiду й досвiду сво¿х суперникiв, але вмiнням органiзувати виконання прийнятих рiшень. Одночасно iз вiдновленням органiв своº¿ влади в груднi 1919-лютому 1920 рокiв у ¿х структурi були створенi земельнi вiддiли для здiйснення земельних перетворень. 5 лютого 1920 р. був затверджений закон про землю, за яким передбачалося безкоштовно дати в користування селян до 16 млн. десятин земель помiщiкiв, царсько¿ сiм'¿, куркулiв i монастирiв, а також 4/5 iз 1,5 млн. десятин радгоспних земель, 9/10 iз 4 млн. десятин земель закрiплених навеснi 1919 р. за цукровими та спиртовими заводами.

Земельнi вiддiли органiв Радянсько¿ влади зiбрали ³ новi данi про стан земельно¿ проблеми на початку 1920 р. На той час в укра¿нських селах нараховувалося бiля 1 млн. наймитiв, а з 4 млн. селянських господарств 15% зовсiм не мали землi, 5% - мали до 1 десятини землi, 25% - вiд 1 до 3 десятин i 20% - вiд 3 до 5 десятин землi. При цьому до 45% селянських господарств не мали робочо¿ худоби (волiв та коней) i бiля 40% - не мали сiльськогосподарського реманенту.

Органiзацiйнi заходи бiльшовикiв щодо розв'язання земельно¿ проблеми в Укра¿нi вiдзначалися конкретнiстю й оперативнiстю. Зокрема, навеснi 1920 р. Радянським урядом Укра¿ни було направлено в сiльськi повiти 1500 землемiрiв для розподiлу земель мiж селянами. Вже до 20 березня 1920 р. було органiзовано виробництво й розподiлено серед селян 16,7 тис. сiльськогосподарських машин та знарядь.Виходячи з обмежених розрухою та вiйною можливостей негайного забезпечення сiльськогосподарським реманентом всiх незаможних селян, 4 квiтня 1920 р. Радянською владою було прийнято закон "Про облiк i розподiл сiльскогосподарських машин i знарядь". Ним передбачалось органiзувати рацiональне колективне використання знарядь працi на прокатних пунктах, створення ремонтних майстерень та iн. Всього до 1921 р. по Укра¿нi було органiзовано 5 тис. прокатних пунктiв, 5 тис. кузень i 1 тис. майстерень з ремонту сiльськогосподарського реманенту. Крiм того, до кiнця листопада 1920 р. серед селян земельними вiддiлами Рад було розподiлено бiльше 35 тис.сiльськогосподарських машин i знарядь працi.

Навеснi 1920 р. державна допомога незаможним селянам була надана i посiвним матерiалом. 2 млн. пудiв зерна на посiв селянам було видiлено iз зiбрано¿ з них продовольчо¿ розкладки. Крiм того, на закупiвлю посiвного матерiалу селянам бiльшовицький уряд Укра¿ни видiлив 32 млн. крб., 5 млрд.крб. земельним вiддiлам Рад Укра¿ни було асигновано радянським урядом Росi¿ (для ремонту сiльськогоспо­дарського реманенту та iнших витрат).

Важливу роль у проведеннi бiльшовицьких заходiв щодо розв'язан­ня земельно¿ проблеми вiдiграв закон вiд 9 травня 1920 р. про створення комiтетiв незаможних селян в Укра¿нi, оскiльки залучив до розподiлу землi й реманенту безземельних i малоземельних селян.

До кiнця 1920 р. близько 16 млн. десятин землi було розподiлено серед селян Укра¿ни. Кiлькiсть землi в розпорядженнi радгоспiв скороти­лась з 1,5 млн. десятин до 250-300 тис. десятин, а цукровим заводам iз вiдведених весною 1919 р. 4 млн. десятин землi залишилось 200 тис. деся­тин. У результатi - кiлькiсть дрiбних селянських господарств з посiвом вiд 1 до 4 десятин зросла до 62% вiд усiº¿ кiлькостi селянських госпо­дарств. Таким чином, головна проблема - надання землi безземельним i малоземельним селянам - була розв'язана вже в 1920 роцi, не зважаючи на обстановку громадянсько¿ вiйни та iнтервенцi¿ (вiйна з Польщею i з Врангелем). Тим самим бiльшовики забезпечили головну передумову остаточного утвердження керовано¿ ними влади Рад в Укра¿нi - пiд­тримку або ж доброзичливий нейтралiтет з боку бiльшостi укра¿нського селянства, яке, нарештi,отримало так довго очiкувану землю. При всiх iнших негативах бiльшовицько¿ "вiйськовокомунiстич­но¿" полiтики, зо­кре­ма, продрозкладцi, якi часто переоцiнюються тенденцiйно антикому­нiс­тичними авторами, факт отримання бiльш³стю селян землi вiд бiльшовицько¿ влади став визначальним у ¿х взаºмовiдносинах у 1920 роцi. Це красномовно пiдтверджуºться й розвiдувальними даними бiльшовикiв про кiлькiсть переважно селянських за сво¿м складом учасникiв збройно¿ боротьби проти Радянсько¿ влади: якщо до кiнця жовтня 1920 року ¿х нараховувалося близько 40тис. чол., то до кiнця сiчня 1921 р. - 20 тис. чол., а до кiнця лютого - бiля 5 тис. чол.

Разом з тим повна вiдповiдь на питання про розв'язання земельно¿ проблеми передбачаº також аналiз ситуацi¿ листопада-грудня 1920 р., а саме короткочасного рецидиву полiтики суцiльно¿ колективiзацi¿ селян керiвництвом бiльшовикiв i уряду Укра¿ни. Рiшення про це було прийняте V конференцiºю КП(б)У в листопадi й аргументувалось об'ºктивними наслiдками урiвняльного розподiлу землi мiж селянами: зникненням великих високопродуктивних культурних господарств ( якi замiнили розпорошенi малопродуктивнi землеволодiння), скороченням посiвних площ внаслiдок цього, а також вiйськових дiй. Проте в кiнцi грудня 1920 р. ця спроба була припинена сама собою пiсля ленiнсько¿ ¿¿ критики на VIII Всеросiйському з'¿здi Рад. Розвиваючи вже набутий досвiд державно¿ пiдтримки одноосiбних селянських господарств (з яких одразу ж створити великi господарства неможливо, а лише протягом довгого часу наполегливо¿ працi й переконання самих селян у вигодах усуспiльнення засобiв виробництва, як вважав В.Ленiн), В.Ленiн представив на з'¿зд законопроект "Про заходи змiцнення i розвитку селянського сiльського господарства". В промовi при обговореннi законопроекту бiльшовицький вождь назвав постановку питання про комуни не дiловою, оскiльки самi селяни ¿х не хочуть, а найменший примус у цiй справi був би шкiдливим.

Зокрема, В.Ленiн рiзко оцiнив як "найшкiдливiш³" пропозицi¿ до законопроекту делегата вiд уряду Укра¿ни А.Шлiхтера, оскiльки вони пiдмiняли практичнi заходи допомоги одноосiбному селянському господарству загальними розмовами. "Питання про колгоспи не стоiть на черзi", - стверджував В.Ленiн. - "Треба спиратися на одноосiбного селянина, вiн такий i найближчим часом iншим не буде, i мрiяти про перехiд до соцiалiзму й колективiзацiю не доводиться". Незабаром, з лю­того-березня 1921 р., непiвська полiтика бiльшовикiв конкретизувала дов­гострокову стратегiю розвитку одноосiбного селянського господар­ст­ва i його поступово¿ кооперацi¿ в рiзноманiтних формах на основi дер­жавного сприяння кооперацi¿ i добровiльного входження до не¿ селянства.

Вiдповiдь на питання зроблена на основi узагальнення архiвних документiв, преси та iнших публiкацiцй 1919-1921 рр.

Також використанi результати наукових дослiджень питання, про якi

& радимо прочитати:

Iсторiя селянства Укра¿нсько¿ РСР.- Т.2.- К., 1967.

Ксензенко М.I. Завершення революцiйних земельних перетворень на Харкiвщинi (грудень 1919- березень 1921 рр.). - Харкiв, 1968.

Лях Р.Д. Розв'язання аграрного питання на Укра¿нi (1917-1923рр.).- Ки¿в - Донецьк, 1975 .

Реент А.П. Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.).-К., 1984.

Рубач М.А. Социальная структура аграрных отношений и классовое расслоение крестьянства в украинской деревне в 1917 г.- М., 1960.

Лозовий В.С. Аграрна пол³тика Директор³¿ УНР // Укpа¿нський iстоpичний жуpнал.- 1997.- ¹2.