Філософія / Флософя_Курс лекцй

Тема 17. Філософія культури. Культура і цивілізація

культури. Так, Й. Хейзінга вважав, що цивілізаційна роль гри полягає у добровільному дотримуванні певних правил (що є дуже важливим), й стримуванні таким чином стихії пристрастей. Філософ вміщує у ігровий простір мистецтво, науку, побут, юриспруденцію та військове мистецтво культурних епох минулого.

3.Співвідношення понять «культура» та «цивілізація», «культура» та «ментальність»

У сучасній філософській літературі поряд з поняттям «культура» поширений термін «цивілізація». У повсякденному житті і в історії людської думки досить часто поняття «культура» ототожнюється із поняттям «цивілізація». Термін «цивілізація» (лат. сіvis – громадянин) близький за значенням терміну «культура». Ці терміни увійшли в науковий обіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони фігурували як синоніми.

Нам важливо визначити сутність цих понять. У ході дискусії щодо давніх міст, яка відбувалась 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста. Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяються різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т. д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію британського культуролога та історика А. Тойнбі, згідно якої при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, парламент – феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід’ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття «культура» підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвитку етносів, країн. Поняття ж «цивілізація» означає схожість, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.

Цивілізація відображує технічну сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, заводи-гіганти, урбанізація, системи зв’язку й транспорту тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект (напр., у виразах «цивілізована поведінка», «цивілізовані стосунки»). Цивіліза-

ція є деяким функціональним підрозділом культури. Якщо культура є всією системою смислів людського буття, як ідеальних, так і упредметнених, то цивілізація може розумітися як частина цієї системи, котра пов’язана саме з

271

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

предметним ресурсом культури. Російський філософ М. О. Бердяєв вважав, що цивілізація керується користю, матеріальною зацікавленістю, а культурою рухає безкорисливе прагнення самореалізації. Тому цивілізація знищує культуру, на місце якої приходить псевдокультура, що керується неконтрольованими вибухами негативної енергії споживацтва та наживи.

Історія розвитку цивілізації може бути адекватно представлена лише у вигляді різноманітних культурно-історичних епох, що взаємодіють, мають специфічні та спільні характеристики й закономірності розвитку.

Поняття ментальності. Особливою категорією філософського дослідження культури є ментальність. Ментальність народжується з природних даних та соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної культурної спільноти. Сприйняття світу формується в глибинах підсвідомості. Ментальність фіксує не лише усвідомлені людьми типи мислення, а й процеси, які протікають позасвідомо. Це сукупність способів орієнтації у світі, яка при реалізації набуває автоматизму думок та дій. Ті чи інші типи ментальності можуть бути властиві певній культурній добі або соціальній групі. Образ світу, закарбований у ментальності, – стійке утворення, і змінюється дуже повільно. Ментальність формується: 1) природним середовищем та способом виживання; 2) під впливом соціально-політичних факторів; 3) під впливом культурних факторів, зокрема, «сусідніх» культур у часі та просторі; 4) взаємодією між свідомим, несвідомим і підсвідомим як характер психічних реакцій та процесів.

Висновки. Відповідно до поставлених завдань було розглянуто і проаналізовано філософські аспекти поняття «культура», окреслено її основні ознаки, функції, типи, закони дії, розглянуто питання взаємозв’язку понять «культура» і «цивілізація», «культура» і «ментальність».

Підводячи підсумок, зазначимо, що ставлення людини до себе та до оточення визначають цінності, які об’єднують предмети і явища дійсності з людиною та її буттям. Те, що позбавлене цінності, перестає бути значущим для людини. Вони можуть усвідомлюватися людиною на раціональному рівні, або ховатись у темних глибинах несвідомого. Цінності, що стають значимими для певної групи людей, об’єднують їх подібними переживаннями й поглядами, утворюючи цим простір культури. Смисловий світ культури зберігається і передається нащадкам як значущі принципи світобачення і способи буття людей, через що культуру потрібно культивувати, бо вона для кожного народу є джерелом стійкості й гарантом існування, фактором національної гідності, служить підґрунтям для творчого та духовного розвитку наступних поколінь.

Питання до самоконтролю

1. Чим займається філософія культури, що ми відносимо до філософських аспектів культури?

272

Тема 17. Філософія культури. Культура і цивілізація

2.Що таке культура, чим відрізняється від природи, які її характерні риси, поясніть їх сутність?

3.Назвіть типи культури та її структурні елементи.

4.Назвіть головний закон, що притаманний культурі.

5.Що означає вислів: «культуру потрібно культивувати»?

6.Які концепції культури вам відомі? Розкрийте їх сутність.

7.Хто протиставив культуру та цивілізацію, підкресливши небезпеку останньої для культури?

8.Як культура співвідноситься із цивілізацією?

9.Що таке ментальність й як вона себе виявляє?

10.Що таке культурність та культурна норма?

11.Яку роль відіграє культура у розвиткові людини та суспільства?

12.Чи є культура залежною від ментальності суспільства?

273

ТЕМА 18

ФІЛОСОФСЬКА АКСІОЛОГІЯ

План

1.Поняття про цінності.

2.Повсякденні та духовні цінності.

3.Історичні корені духовності та бездуховності.

1. Поняття про цінності

Діяльність людей в світі визначається не лише знаннями, намірами чи почуттями, а й певними смисловими комплексами, які вказують на різноманітні та суттєві орієнтири життя. Ці смислові комплекси, які стосуються людських визначень щодо навколишнього світу, називають цінностями. Вони мають як матеріальну, так і ідеальну, духовну природу. Походження, природу, розвиток і роль цінностей вивчає такий розділ сучасної філософії як аксіологія (учення про цінності). Без певної системи цінностей не може сформуватися світогляд, не може реалізовуватися жодна «програма життя», не може людина бути охарактеризована як особистість. Перелічити всі цінності, які виробило людство за всю історію, неможливо. Однак, саме цінності складають фундамент загальнолюдської культури, і сама культура постає перш за все як стала система цінностей та ідей, що слугують регуляторами суспільної поведінки громадян.

Система цінностей дуже складна, бо включає не лише мету та мотивацію людської діяльності, а й шляхи і засоби їх реалізації. Професор Наталія Черниш дає, наприклад, таку типологію цінностей:

•смисложиттєві цінності (уявлення про добро, зло, справедливість, свободу, обов’язок, щастя, сенс життя);

•вітальні цінності (від лат. vitalis – життєвий, живий). Це цінності здоров’я, безпеки, добробуту, правопорядку, освіти, кваліфікації тощо.

•цінності суспільного визнання (працелюбність, талант, героїзм,

авторитет, соціальне становище, служіння громаді);

•цінності міжособистісного спілкування (чесність, кохання, доб-

розичливість, порядність, вірність, безкорисливість тощо);

•партикулярні цінності (віра в Бога, любов до сім’ї, прив’язаність до малої батьківщини, відчуття самодостатності, власної гідності тощо);

•демократичні цінності (свобода слова, свобода політичного вибору, національний суверенітет тощо).

Дана типологія не претендує на вичерпність, однак дає уявлення про основну систему сенсів, що діє у кожному суспільстві і у будь-які часи.

274

Тема 18. Філософська аксіологія

Проблему цінностей в філософії започаткував німецький філософ і соціолог Макс Вебер (1864–1920). Саме поняття «цінність» він розумів як дещо більш значуще, ніж просто як загальне для всіх явище чи закон. Цінності для Вебера не що інше як усвідомлений інтерес. Саме в сфері інте- ресів можна оцінити будь-який предмет чи дію з точки зору добра і зла, істини та омани, краси і потворства. На відміну від філософа Г. Ріккерта (1863-1936), який вважав, що цінності вічні та універсальні, Вебер розглядав цінності як породження конкретної епохи, як історичне явище, що визначається тим чи іншим пріоритетним інтересом або способом усвідомлення суспільних потреб. Вже основні сфери буття первісної людини охоплені такими потребами, які не мали безпосереднього біологічного значення – ритуальні танці, поховальні обряди, гостинність, навчання, магічні дії. Саме вони закладали основу перших ціннісних комплексів. За Вебером, кожний людський акт стає осмисленим лише в співвідношенні з цінностями, в світі яких і визначаються норми поведінки людей та загальні цілі їхньої діяльності.

Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності змогла керуватися образом належного, потрібного, але ще не існуючого стану ре-

чей чи відносин. В зв’язку з цим належні цінності утворювали особливий світ духовного буття, який підносив людину на повсякденним існуванням. Цінності, що розвивалися і примножувалися, допомагали людині вибудовувати соціально-привабливі світи можливої дійсності. Цінності, таким чином, набували більш ідеалізованих рис, надаючи можливість визначати дві площини буття – реальну та ідеальну, де ідеальній відводилася роль зразка.

2. Повсякденні та духовні цінності

Абсолютна більшість людей, занурених у повсякденне існування, сприймають світ таким, яким він обернений до них – перш за все як світ матеріальних цінностей (речей, продуктів, побутових зручностей, технічних приладів тощо). Буденна свідомість людей завжди зорієнтована саме на даний момент буття або на найближче майбутнє, воно цінує тільки те, що відбувається «тут і зараз», чи те, що відбуватиметься безпосередньо «завтра і зі мною». Повсякденний світ сприймається як єдино-реальний, що не потребує особливих зусиль для осягнення його суті. Це світ конкретних справ і конкретних дій, турбот і вражень, пристрастей та ілюзій, традицій і звичок.

Однак щоденне існування, як і існування взагалі, все ж таки потребує елементарного аналізу та прогнозування. Як правило, осмислення буденного світу проявляється як звичайне світовідчуття та світосприйняття, що закарбовуються в площині практики та емпіричного досвіду. Раціональне об-

лаштування життя, комфорт, самоствердження, прагматизм, багатст- во, сила, влада постають головними цінностями та критеріями буденного мислення, що відштовхується від потоку повсякденного буття.

Повсякденний світ утворює своєрідну «горизонталь» людського буття, яка визначається в філософії поняттям «буденна картина світу». Вона

275

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

має свій смисловий центр і свій комплекс цінностей, який формує світоглядні позиції людей у вигляді власної «філософії життя». Смисловим центром постає елементарний здоровий глузд. Люди тисячоліттями обробляли землю, будували житла, воювали, страждали, кохали. Здоровий глузд як досвід багатьох поколінь, як мудрість життя здатний надавати певної фундаментальної цілісності буденному існуванню. Здоровий глузд закріплюється і передається через прикмети, вірування, повчання, традиції. В переломні епохи здоровий глузд може навіть протистояти войовничій бездуховності, оскільки просякнута здоровим глуздом повсякденність набуває особливої стійкості та надійності.

Від здорового глузду, як від «підніжжя», через магію, міфологію і релігію починається зведення іншої площини буття – духовної «вертикалі». Потребу в особливих, невидимих, «неречовинних» світах людство відчувало завжди і майже підсвідомо. Мрія та уява першими допомагають піднестися над звичним буденним існуванням. Містика, міфологія, поезія, мистецтво породжують перші «інші» світи, утворені шляхом естетичної ідеалізації суворої дійсності заради тимчасового забуття від важкого повсякденного життя. Трохи пізніше до процесу створення умоглядних світів та духовних цінностей підключаються релігія, філософія і наука, які претендують не стільки на відволікання від буденності, скільки на «істинне» пояснення світу в цілому через систему понять, категорій та законів.

Проста наявність чи сума умоглядних світів, що виникали в різні історичні епохи та в різних локальних культурах, ще не дозволяє пояснити та-

кий феномен як духовність. Духовність являє собою певну систематизацію умоглядних, тобто невидимих, світів, що утворюють своєрідну «верти-

каль» цінностей. Духовність проявляється як певний ідеал, до якого прагне (чи має прагнути) людина і людство. Смислові обриси духовності постають як потреба і як здатність орієнтації людини на вищі цінності, перш за все добра, істини, краси, справедливості, щастя. Справжня духовність допома-

гає виходити за утилітарно-окреслені межі повсякденності, співвідносити швидкоплинне з вічним, своє життя – з історією людства. Саме такі устремління наповнюють життя особи високими сенсами, виводять за межі спрощених уявлень про життя, запобігають зведенню моральності до набору елементарних правил поведінки. Духовні цінності слугують засобом для глибинного усвідомлення людиною сенсу власного буття, сприяють становленню особистісного начала, утворенню своєрідної опори внутрішнього світу людини.

3. Історичні корені духовності та бездуховності

Зведення «вертикалі» духовних цінностей має тривалу історію. Соціальні потреби людей завжди доповнювалися і відповідними інтелектуальними зусиллями щодо усвідомлення та закріплення сформованих умоглядних зразків буття. Так, міфологія закріпила не лише образно-емоційне сприй-

276

Тема 18. Філософська аксіологія

няття світу через одухотворення всіх природних об’єктів, а й стійке ставлення до природи, як до сили, що невимірно перевищує сили людини. Відносини між людьми і природними силами розумілися як мінливо-вразливі, коли ріки, гори, моря чи хмари могли проявляти свій гнів у відповідь на неналежні дії людини. Звідси в оцінці навколишнього світу формується ідеал гармонії, вихідної досконалості, зразка організації світу. Цей ідеал гармонії поставав вже не як алегорія чи поетичний образ, а відігравав роль регулятора у стосунках людини з природою. Гармонія спрацьовує як перша духовна цінність, яка вимагає від людини відповідних моральних зусиль над собою заради непорушності світу.

Перші філософські міркування про природу теж зумовлені саме таким світобаченням. Зокрема у древніх греків одним із ключових понять було поняття «космос», яке охоплювало всю видиму і доступну для розуму природу, а життя у злагоді з нею вважалася ідеалом, гідним мудреця. Ідеал гармонії та злагоди як вища цінність потребував відповідного наповнення розумністю, справедливістю, спокоєм, спостережливістю і повсякденного життя.

Свій внесок у побудову «храму» вищих цінностей зробили Парменід і Платон. Парменід проголосив про відкриття абсолютної думки як абсолютної сили, що утримує світ від руйнації та забезпечує світові стабільність та надійність. Вищим втіленням абсолютної думки стало поняття «буття» як дещо незмінне, вічне і доступне лише мисленню. Буття означало суще, що не має частин, тому згодом до визначення гарантів існування та порядку додається і поняття «єдине». Платон та неоплатоніки ототожнюють «єдине» з «благом», до якого все прагне і завдяки якому отримує власне буття. В подальшому платонівське «благо» трансформується у трансцендентального (потойбічного) Бога, але це вже відбуватиметься у лоні християнства.

Християнський Бог (так само, як і боги інших монотеїстичних релігій) остаточно увінчує «вертикаль» духовності та упорядковує її через встановлення безсумнівних зв’язків між Богом і створеним ним світом, а головне – через утвердження і зміцнення морального обов’язку людини. Бог постає вищою цінністю, взірцем досконалості, гарантом існування та порядку, і тому людина, якщо взагалі хоче існувати, зобов’язана вірити в Нього та жити у відповідності до Його настанов. Усі смисложиттєві цінності людини визначалися Святим Письмом. Однією з головних заслуг християнства слід вважати створення концепції духовної людини, яка впродовж декількох століть була покладена в основу виховання багатьох поколінь. Вважалося, що людина, як і світ в цілому, має свої внутрішні «ступені досконалості» – дух, душу і тіло. Дух – дар Божій, який завжди скерований на добро та істину. Душа підкорена духу, це – власне «Я» людини, що має свободу волі і можливість вибору між добром і злом. Тіло, як нижча ступінь повинно підкорятися душі. Разом вони утворюють своєрідну внутрішню «вертикаль» особи, такий собі «стрижень», міць якого зумовлює людську або праведність, або гріховність. Гріх полягав зовсім не в тому, що людина мала тіло,

277

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

яке спокушає своїми пристрастями душу. Тіло, як і вся тілесність, речовинність світу – теж творіння Бога, а все, що Він створює є добрим і досконалим. Гріх починається з перегортання даного Богом порядку речей, тобто з перегортання «вертикалі», коли нижче починає керувати вищим, коли примітивне підкоряє собі більш досконале. Отже, духовність людини – це не просто «вертикаль» цінностей, а й гарант порядку і порядності, закладений зсередини.

Згодом, авторитет віри починає поступатися зростаючому авторитету розуму. Цей цілком закономірний процес світової історії був зумовлений успіхами у господарстві, ремеслі, торгівлі, науці. У добу Відродження і у Новий час людина вже оцінюється як творець, як майстер, як господар природи. Починаються часи людської гордині, коли головною цінністю стають знання, що добуваються людиною. Науці відводиться місія пізнання причинних зв’язків природних явищ заради використання їх на благо людства. Пізнання, зорієнтоване на практичне перетворення природи, ще більше звеличило людський розум. Загальна «вертикаль» духовних цінностей ще зберігається, хоча і змінює пріоритети: Бог – творець світу, природа – творіння, людина – творець необхідних для себе речей з матеріалу природи. Щастя і добробут як вічні цінності залежать не стільки від божественної благодаті, скільки від працелюбності і зусиль самої людини. «Вертикаль» фундаментальних цінностей все більше пронизує дух утилітаризму, бо чисто «земні» інтереси стають головними, а критерієм моральності вважається не духовна культура особи, а лише суспільна користь, яку вона приносить іншим. З Но-

вого часу значення повсякденних цінностей починає стрімко зростати.

Культ людського розуму з XVIII ст. доповнюється ще і культом такої цінності як свобода. Свобода розумілася як долання перешкод на шляху розуму, як звільнення від ланцюгів особистісної залежності, як право на самостійне визначення свого життя тощо. Однак, так сталося, що згодом межі свободи простяглися дуже широко – аж до вседозволеності. Перетворення людини на головну цінність світу потягло за собою руйнацію одвічної «вертикалі»: Бог – світ – людина. Відмова від визнання існування вищої і незалежної від людини сили обернулася орієнтацією на особистісно-людське «я так хочу». Задоволення власних, перш за все матеріальних, потреб звузило коло духовних пошуків та вищих сенсів буття, зменшило значення віри, а з нею – і моральності.

ХІХ і ХХ століття додали нових проблем щодо визначення ціннісних основ та світоглядних позицій людей. Спочатку увірував в силу власного розуму, люди здобули переконаність у своїй здатності змінити світ, спираючись на закони світобудови, відкриті розумом. До цього додалися і різні утопії та революційні теорії щодо «розумної» перебудови суспільства. Однак сподівання на «розумне» і оптимальне облаштування соціального світу не справдилися. Розум не забезпечив порядок і гармонію в світі. Жахливі війни, засоби масового знищення людей, тоталітарні політичні режими, те-

278

Тема 18. Філософська аксіологія

хногенні та екологічні катастрофи суттєво підірвали культ розуму та цінність «чистих» знань.

Наприкінці ХХ ст. сформувалося світовідчуття ненадійності та хиткості в усіх сферах життя – в економіці, політиці, фінансах, мистецтві, моралі. Відмовившись від Бога і не сподіваючись більше на розум, людина ХХІ століття опинилася віч-на-віч із своєю тілесністю. Культ тіла замінив культ духу і культ розуму. Замість ієрархічної вертикалі цінностей сформувався плюралізм цінностей, де неможна визначити найважливіші пріоритети. Сучасний світ переповнений безліччю товарів, зручностей, послуг, спокус, «кнопок комфорту», які надають значущості саме повсякденним цінностям. Головна проблема сучасності – панування здорового глузду над вищими духовними цінностями. Маємо масу цивілізованих людей і дефіцит культу-

рних. Цивілізована людина – це та, яка успішно «вписується» в повсякденний світ: вміє користуватися телефоном, автомобілем, банкоматом, комп’ютером тощо. Ця людина має різноманітні знання, але цілком занурена у буденність і її мало хвилюють інші галактики чи минулі історичні епохи. Культурна людина – не просто освічена, а перш за все моральна людина, що має в собі певну духовну «вертикаль» і навчена думати не лише про себе.

Якщо колись створення умоглядних світів було способом піднесення над суворим буденним життям, то сучасній людині вже немає такої потреби за допомогою уяви відмовлятися від достатньо комфортного існування. Умоглядні світи успішно замінюються віртуальними. Більшість сучасних людей не вважає за потрібне «напружуватися» у пошуках якихось вищих сенсів, від яких немає миттєвої користі. Це, власне, і пояснює причини бездуховного існування багатьох людей. Виправданням такого становища слугує думка про те, що в світі немає нічого вічного, і тому не може бути ніяких еталонів істинності, ніяких ідеалів чи невидимих оком цінностей.

Незважаючи на ситуацію, що склалася в сучасній духовній сфері, проблема пошуку гармонії між людиною і світом залишається ключовою світоглядною проблемою. Кожна нормальна особа, починаючи усвідомлювати світ, неодмінно прагне з’ясувати для себе сутність добра, справедливості, щастя, кохання, знайти своє призвання, досягти визнання інших людей тощо. Перевірена віками мудрість переконує, що вічними цінностями є ті, які сповнені гуманізму, відданістю, моральним обов’язком, совістю, гідністю. Саме такі цінності не дають шансів на остаточну руйнацію як світу людей, так і природи.

Питання до самоконтролю

1.Що таке цінності? Яким чином вони визначаються?

2.Що таке духовність?

3.Які причини зумовлюють зниження рівня духовної культури в суспільстві?

279

ЗАГАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

Введение в философию: Учебник / Под общ. ред. И. Т. Фролова. – Ч. 1–2. – М.:

Политиздат,1989–1990.

Вступ до філософії. Кредитно-модульний курс: навч.-метод. посібник / Вид. 3-тє,

Історія філософії : підручник / В. І. Ярошовець, О. В. Алєксандрова, Г. Є. Аляєв та ін.; за ред. В. І. Ярошовця. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. –

927 с.

Історія філософії. Словник / За заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Знання України,

2005. – 1200 с.

Історія філософії: Підручник / 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Прапор, 2003. –

768 с.

Історія філософії: Підручник. У 2-х т. / В. І. Ярошовець, Г. Є. Аляєв, І. В. Бичко. За ред. В. І. Ярошовця. – Т. І– ІІ. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2007–

2008.

Кремень В. Г. Філософія: логос, софія, разум: Підручник / В. Г. Кремень,

В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2006. – 432 с.

Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції : Підручник / В. Г. Кремень,

В. В. Ильїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.

Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні : Курс лекцій. – К.: Вища школа, 1999. – 543 с.

Основы философии науки: Учеб. пособие / В. П. Кохановский. 2-е изд. – Ростовна Дону: Феникс, 2005. – 608 с.

Петрушенко В. Л. Філософія: Підручник / 4-вид., випр. і доп. – Львів: Магнолія Плюс, Вид. СПД ФО В. М. Пича, 2006. – 506 с.

Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство: Навч. посібник / 2-ге вид., перероб. і доп. – К.:

посібник / К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. – 591 c.

280