- •1.1 Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки
- •1.2 Предмет, мета, структура і задачі науки
- •1.3 Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни
- •2.1 Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва
- •2.2 Економічні передумови розміщення продуктивних сил України
- •2.3 Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки
- •3.1 Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил
- •3.2 Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил
- •3.3 Аналіз і формування економічного розвитку регіонів
- •4.1 Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування
- •4.2 Типи економічних районів
- •4.3 Територіальна організація продуктивних сил України
- •5.1 Методи аналізу територіальної організації економічної системи
- •5.2 Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв
- •6.1 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка
- •6.2 Характеристика природно-ресурсного потенціалу
- •6.3 Охорона природних ресурсів
- •7.1 Чисельність населення та джерела його формування
- •7.2 Урбанізація та її наслідки
- •7.3 Трудові ресурси і зайнятість населення
- •8.1 Виробничий потенціал
- •8.2 Науково-технічний потенціал
- •9.1 Сутність та структура народного господарства
- •9.2 Місце України за рівнем економічного розвитку
- •9.3 Поділ народного господарство за формами власності
- •10.1 Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів
- •10.2 Структурна переорієнтація економіки України
- •11.1 Сутність регіональної економіки
- •11.2 Регіональні системи ринкових відносин
- •11.3 Особливості регіонального ринку
- •12.1 Особливості регіонального розвитку територій України
- •12.2 Діагностика регіонального розвитку
- •12.3 Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку
- •13.1 Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики
- •13.2 Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики
- •13.3 Принципи і чинники управління регіональним розвитком
- •14.1 Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
- •14.2 Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв’язків
- •14.3 Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України
4.2 Типи економічних районів
Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів - галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних).
Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв’язків тощо.
Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.
За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).
Великі економічні райони (макрорайони) - це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Головною метою визначення цих районів г виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх раціонального розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.
Середній економічній район (мезорайон) - це виділений в межах макрорайону певний підрайон, що охоплює господарські комплекси адміністративно-територіальних одиниць. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто ще територіальні одиниці економічного районування. Об’єктивною основою цього районування виступає територіальний поділ праці як в масштабах країни, так і в межах великих (інтегральних) економічних районів.
На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. У даному підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є і найбільшими промисловими і транспортними вузлами. З метою більш повного використання свого ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки на основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району.
Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.
Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів.
Визначення меж цих районів залежить від об’єктивних і суб’єктивних факторів. Це пов’язано з тим, що економічна основа сусідніх районів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв’язками підприємств місцевого значення з їх сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. Низові адміністративно-господарські райони використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва.