29) Г.С.Сковорода як видатний діяч української культури.

Феноменальним явищем в українській культурі ХVІІІ ст. була творчість Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794 рр.). Народився на Полтавщині.Навчався у Києво-Могилянській ,був співаком придворної капели у Санкт-Петербурзі .Г.Сковорода є найяскравішим представником української національної філософської думки. Його творчість визначила подальші шляхи розвитку української філософії. Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів.

Філософська спадщина Сковороди – це 17 трактатів і діалогів. Центральним у вченні філософа є теорія про “сродну працю”. У ній Сковорода чи не першим з філософів того часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу і найвищу життєву потребу й насолоду. “сродна праця”, тобто праця за покликанням.

Суттєвим моментом на шляху досягнення “сродної праці” є самопізнання й самовдосконалення людської особистості.Філософські погляди і гуманістичні ідеали Сковороди відбилися й на його літературній творчості. У рукописних збірках “Сад божественных пісней” та “Басні Харковскіи” Сковорода пропагував високі моральні якості людини.Яскраву картину тогочасної реальності намалював поет у знаменитому вірші “Всякому городу нрав і права.Заслуговує на особливу увагу і роль Сковороди як першого українського байкаря .Звернення Сковороди до цього жанру свідчить про те, що він бажав якнайбільше поширити свої ідеї в масах, надати їм загальнозрозумілої, наочної форми. Всі байки написані прозою. В них передусім звучать філософські мотиви, спрямовані на осмислення сучасних письменникові проблем життя. Цікавою частиною байок Сковороди є їх “сила” (мораль). Як правило, автор висловлював мораль за допомогою відомих народних прислів’їв та приказок. Прикладом байок Сковороди, у яких він розкривав сутність свого філософського вчення, є зокрема “Пчела и шершень”, “Убогий жайворонок”, “Благородний Еродій”.Літературні твори Сковороди відзначені щирим патріотизмом, любов’ю до Батьківщини та її історії.

30) Українське барокове зодчество.Козацьке бароко в архітектурі Полтавщини.

В архітектурі ХVІІ – ХVІІІ ст, спостерігається співіснування та переплетіння різних стилів із виразним домінуванням стилю бароко, якому притаманні декоративна пишнота й розкішна видовищність. Другу половину ХVІІ ст. знаменує розквіт нового своєрідного стилю, який носить назву козацьке (українське) бароко.В Україні архітектура бароко набуває національного колориту. Споруди у цьому стилі була Миколаївська церква у Ніжині (1668 – 1669 рр).

Козацькі собори часто не мають вираженого фасаду. Стіни охайно білилися.Характерної форми фарбувалися переважно у зелений або синій колір,вкривалися позолотою.

Найціннішою групою пам’яток слобідського козацького будівництва другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. є низка мурованих церков, форма й конструкція яких запозичені з дерев’яної архітектури: Покровська і Воскресенська церкви в Сумах, собор у Лебедині, Протягом 90-их рр. ХVІІ ст. під безпосереднім наглядом гетьмана Мазепи виникає окремий різновид барокового церковного будівництва, який відмовляється від первісного демократизму козацького бароко і втілює собою ідею величі авторитарного гетьманського правління, яку мали виражати передусім Військово-Микільський собор (1690 – 1696 рр.) і перебудована Богоявленська церква Братського монастиря (1690-1695 рр.) у Києві.

Полтавський різновид барокової архітектури представляли собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, собор Мгарського (біля Лубен) монастиря, Успенський собор у Полтаві.

У дусі козацького бароко зводилися також світські кам’яні будівлі, переважно будинки Генеральної та полкових канцелярій.У 1800 р. вийшла спеціальна заборона на таке будівництво.

У 1721 р. в Україні з’являється низка споруд, які, зберігаючи основні риси барокового стилю, вже помітно наближаються до більш світського й безтурботного стилю рококо Покровська церква 1722 р., дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря і кафедрального Софіївського собору в Києві.

Серед українських архітекторів Гетьманщини у стилі бароко найвидатнішими були С.Ковнір І.Григорович-Барський та Ф.Старченко.

Розвиток кам’яного будівництва сприяв розвитку барокового пишного рельєфного і ліпного оздоблення споруд.Органічним елементом зодчества тієї доби стає вирізна і ліпна скульптура на стінах.