27) Києво-Могилянська академія – перший вищий навчальний заклад України європейського типу.Роль п.Могили у розвитку культури України.

Києво-Могилянський колегіум (заснований у 1632 р.), який із 1658 р. періодично то набував, то втрачав статус академії, доки цей статус не було остаточно затверджено 1701 р.Ще на початку існування цього закладу П.Могила за свій рахунок закупив близько сотні коштовних фоліантів із творами отців та вчителів церкви, а також кращі на той час історичні трактати, латинські словники, твори Сенеки,Горація, Овідія, Цицерона, підручники з тригонометрії, логіки, метафізики.

Колегіум, що мав стати академією, від самого початку задумувався не лише як навчальний заклад, а і як осередок учених та письменників.

В академії викладалися чотири мови – слов’янська, латинська, грецька й польська. Латина була мовою навчання, але з початку ХVІІІ ст. її поступово витісняє тодішня українська літературна мова.Навчання в академії було поділене на два рівні – тривіум (риторика, граматика, поетика) і квадріум (арифметика, геометрія, астрономія й музика). Затвердився звичай рекреацій – культурно-мистецьких свят із виставами та іграми.

Академія була щедро забезпечена матеріально як із боку вищого духівництва, так і з боку козацьких гетьманів. Навчальний заклад підтримував зв’язки з європейськими університетами та академіями.

Із-поміж вихованців академії .Серед них особливо слід згадати Інокентія Гізеля, філософа Григорія Сковороду,Феофана Прокоповича, архітектора Барського,Максима Березовського.

Весь російський єпископат 1700 – 1762 рр. складався виключно з випускників Києво-Могилянської академії.Феофан Прокопович – митрополит, один із найближчих дорадників царя Петра І у його реформаторській діяльності.

Проте в культурницькій діяльності академії у ХVІІІ ст. з’явилися й слабкі сторони, виражені у певній інерційності та консерватизації навчального процесу. Наука в мала до певної міри схоластичний характер. Заснована зі спеціальною метою служити справі оборони православної віри, академія і в нових умовах приділяла занадто багато уваги теологічним (богословським) питанням.

У Києво-Могилянській академії одночасно навчалося до двох тисяч.Академічний курс навчання передбачав існування 8 ординарних класів і тривав 12 років. Навчалися діти всіх станів.

У другій половині ХVІІІ ст. академія заходами Катерини ІІ поступово перетворюється на замкнений становий навчальний заклад для дітей духівництва.Загалом за понад 150 років існування академії в ній навчалося близько 25 тисяч українців, з її стін вийшла більша частина свідомої інтелігенції, яка у ХVІІІ ст. займала всі урядові місця, підготувала національне відродження ХІХ ст..

28) Українська барокова література : драматичне письменство,козацькі літописи,проповідницька та публіцистична проза , поезія.

Народно-поетичною творчістю. Провідними її жанрами були думи, історичні пісні, вірші, присвячені переважно героїці визвольних війн українців. зразків громадянської лірики дума “Всі покою щиро прагнуть”. Історичні пісні та думи часто прославляли визн. Держ. Діячів.Кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. – це останній період розквіту народних дум та пісень про “козацьку славу”. У ХІХ ст. виконавців дум відомим став Остап Вересай із Полтавщини.

На Правобережжі жанр історичної пісні продовжує розвиватися і у ХVІІІ ст. Це передусім були пісні про народних месників-гайдамаків та їх драматичну боротьбу з польсько-шляхетськими гнобителями.Окрему групу становлять так звані чумацькі пісні, в яких змальовуються важкі обставини життя чумаків, що здійснювали далекі й небезпечні подорожі за сіллю в Крим.

У другій половині ХVІІ ст. розвивається жанр проповідницької і публіцистичної прози. Одним із найяскравіших представників його був Іоанікій Галятовський,який уславився також написанням низки полеміко-богословських творів. Три з них – “Розмова Білоцерківська”, “Стара церква” і “Фундаменти” написані польською мовою й спрямовані проти католицизму та унії. Книжна українська мова творів Галятовського наближена до народно розмовної.Визначним представником зазначеного жанру був також Лазар Баранович (великі збірки проповідей “Меч духовний” і “Труби словес проповідних.Публіциста й проповідник – Інокентій Гізель “Мир с богом человеку.Історична проза. По-перше, вона представлена літописними творами.У ХVІІ ст. було складено чимало літописів, які дістали назви за місцем їх створення: Густинський літопис, Львівський літопис, Київський літопис та ін.

Густинський літопис був знайдений у Густинському монастирі на Полтавщині у списку, що його зробив ієромонах цього монастиря Михайло Лосицький початок посполитого козацтва, про запровадження нового календаря та про запровадження унії в Україні.Найпопулярнішою працею того часу справедливо вважався “Синопсис”, авторство якого деякі вчені приписують І.Гізелю. Козацькі літописи;літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони являють собою суттєве зрушення в українській історіографії.За джерела для авторів правили документи, тому їх праці називають літописами лише умовно.

Важливе значення для розвитку історичної думки в Україні та піднесення національної самосвідомості мала праця “Історія Русов іли Малой Росії”, автором якої найпевніше був полтавський шляхтич Григорій Полетика. Написана вона близько 1770 р., а друком вийшла лише 1846 р.У другій половині ХVІІ ст. значного розвитку досягла драматична література, зокрема шкільна драма. За період з 1673 по 1695 рр. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.У перервах між актами поважної релігійної драми ставилися інтермедії та інтерлюдії. Змістом їх були розважальні сюжети з народного побуту, герої яких розмовляли мовою, близькою до народної.

Великий крок уперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович (1681 – 1736 рр.У 1705 р. він написав свою знамениту історичну трагікомедію «Владимір». Драматургічна теорія Прокоповича справила таке враження, що подальша театральна творчість протягом півстоліття трималася цих правил.