2.2. Методика дослідження ефективності використання капіталу підприємства

Аналіз ефективності використання ка­піталу підприємства повинен відображати інформацію про рух, динаміку, структуру та чинники, що впливають на його використання, а також виявлен­ня впливу наведених вище елементів на результати діяльності підприємства. Врахування зазначених аспектів вимагає застосування методології, побудова­ної на засадах системності і комплексності. Найбільш комплексною у засто­суванні є методика аналізу ефективності використання капіталу професора А.Д. Шеремета, яка передбачає шість етапів здійснення комплексного аналізу:

1. подання досліджуваного об’єкта як системи з визначенням цілей та умов її функціонування;

2. розроблення системи аналітичних і синтетичних показників;

3. схематичне зображення системи;

4. проведення класифікації факторів і показників, визначення взаємозв'яз­ків між ними;

5. формування моделі на основі попередніх етапів;

6. проведення дослідження з використанням розробленої моделі [8].

Базову схему комплексного аналізу ефективності використання капіталу під­приємства запропонувала М.Д. Білик:

1. постановка цільової функції;

2. формування та реалізація первинної вхідної фінансової інформації;

3. формування та реалізація алгоритму оброблення фінансової інформації;

4. інтерпретація результатів та формування показників;

5. формування сценаріїв підтримки та розвитку економічного потенціалу підприємства .

Структурно-логічний алгоритм аналізу ефективності використання капіталу запропонував Є.В. Мних. Запропонована автором методика передбачає:

1. формування цілей і задач;

2. об’єкти дослідження;

3. система показників аналізу (контролю);

4. рекомендація щодо послідовності і періодичності досліджень;

5. опис методів і способів аналізу (контролю);

6. інформаційне забезпечення аналізу (контролю);

7. вказівки щодо організації аналізу (контролю);

8. технічні засоби, які використовуються для оброблення економічної ін­формації;

9. характеристика документального оформлення результатів аналізу (кон­тролю);

10. споживачі результатів аналізу (контролю).

Запропонований алгоритм аналізу капіталу може слугувати ор­ганізаційною структурою розроблення методики аналізу ефективності вико­ристання капіталу підприємств. Більш практично цінною і системною є методологія аналізу ефективності використання капіталу, запро­понована Г.В. Шадріною. Автор пропонує при аналізі ефективності капіталу провести:

1. розрахунок динаміки якісних показників використання ресурсів;

2. визначення співвідношень приросту ресурсів в розрахунку на 1 % при­росту обсягу виробництва;

3. визначення величину впливу інтенсивності на приріст обсягу виробленої продукції;

4. розрахунок відносної економії ресурсів;

5. здійснення комплексної оцінки всебічної інтенсивності виробництва.

Розглядаючи підходи щодо аналізу і оцінки ефективності використання капіталу Г.В. Савицька, ствер­джує, що «загальна оцінка ефективності використання сукупних ресурсів здійснюється на підставі показника рентабельності сукупного капіталу», але залежно від типу «зацікавлених сторін» (держави, власники і кредитори), мож­ливі різні варіанти його розрахунку.

Зазначене стає поштовхом для подальших досліджень доцільності, правильності і раціональності ана­лізу й оцінки ефективності використання капіталу з позиції окремої сторони. Результативність діяльності суб’єкта господарювання повинна пропорційно розподілятись на вигоди для держави, власників, кредиторів, споживачів про­дукції, адже такі взаємопов’язані складові, суб’єкти макроекономічного грошо­вого обороту. Перевага користі від господарювання в один бік, можлива лише на певний термін, оскільки запорукою сталого й ефективного функціонування є кругообіг капіталу за всіма задіяними ланками із розподілом і віддачею зат­рачених і очікуваних вигід. Таким чином, аналіз і оцінку ефективності вико­ристання капіталу доцільно розглядати за методикою, яка враховувала б «еко­номічну та фінансову ефективність використання капіталу». Врахування зазначених вимог висвітлено у методиці Т.С.Новашиної, ос­новні етапи його методики розміщені у такій послідовності:

1. аналіз доходів і витрат підприємства;

2. аналіз показників прибутку;

3. аналіз і оцінка операційного важеля;

4. аналіз дивідендного доходу;

5. аналіз ділової активності;

6. аналіз показників рентабельності;

7. аналіз і оцінка фінансового важеля.

Проведений аналіз наукових джерел свідчить про існування лише ок­ремих частин, елементів комплексної методики даного аналізу, що не забез­печує досягнення поставлених цілей аналізу ефективності використання капі­талу. Оскільки ефективність використання капіталу часто ототожнюється з прибутковістю та рентабельністю підприємства, то серед наведених методик слід виділити як ті, що передбачають проведення аналізу прибутку та рентабельності, так і ті, що направлені на проведення аналізу ефективності використання капіталу.

Розглянуті підходи потрібно доповнити такими елементами, як: струк­турний аналіз капіталу, аналіз розміщення капіталу та аналіз факторів, що спричинили те чи інше розміщення і використання капіталу, факторна мо­дель. Крім цього, використовуючи підходи системності і комплексності, об’єднати, взаємопов’язати і розмістити у логічній послідовності наведені ви­ще частини. Комплексний підхід до проведення аналізу ефективності вико­ристання капіталу запропонував Г.О. Швиданенко, базовими напрями якого є:

• фінансово-економічні показники ефективності управління;

• ефективність у забезпеченні зовнішньої і внутрішньої політики на фінансо­вому ринку;

• ефективність управління як саморегульованої системи;

• адаптаційна здатність до динамічного розвитку зовнішнього середовища;

• ефективність інформаційного забезпечення; інформаційне забезпечення ме­неджменту й управлінського впливу на фірму.

Перед аналізом ефективності використання капіталу висуваються зав­дання, які дають змогу конкретизувати мету аналізу з урахуванням організа­ційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей його проведен­ня, зокрема: вивчення прибутковості та рентабельності підприємства; визна­чення величини впливу на результати діяльності підприємства таких чинни­ків, як зміна фінансової стійкості, структура і ефективність використання ос­новного і оборотного капіталу, оборотність сукупного капіталу.

На основі окремих частин та елементів наведених вище методик В.Т. Доля, Г.В.Савицької, А.Д.Шеремета, аналіз ефективності використання капіталу необхідно здійснювати за такими напрямками (рисунок 2.1). Запропонований алгоритм аналізу ефективності використання капіталу під­приємства сприятиме отриманню необхідної аналітичної інформації та визна­ченню взаємозв’язків між факторними і результативними показниками, що є основою для побудови економіко-математичних моделей управління, прогно­зування та підвищення ефективності використання капіталу підприємства.

Рисунок 2.1 – Узагальнена схема аналізу ефективності використання капіталу підприємства

Структурно-логічна послідовність аналізу ефек­тивності використання капіталу приведена на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 – Структурно-логічна схема аналізу формування та оцінки ефективності використання капіталу

На першому етапі аналізу ефективності використання капіталу потрібно визначити основні джерела формування капіталу, результативні показники ефективнос­ті використання капіталу, здійснити їх розрахунок, провести аналіз динаміки та основних тенденцій зміни значень. Важливим елементом аналізу на цьому етапі є визначення типових тенденцій, середньорічних значень показників, особливостей та відмінностей, характерних для об’єктів дослідження. Відоб­раженням ефективності використання капіталу є не лише показники прибут­ковості, рентабельності оборотності, але і показники фінансової стійкості підприємства.

Зміна показників фінансової стійкості підприємства є найбільш пов­ним результатом ефективності формування і використання капіталу. Дослі­дження лише показників рентабельності капіталу без врахування зміни зна­чень показників фінансової стійкості підприємства є односторонньою харак­теристикою процесу ефективності використання капіталу.

У ході проведення другого етапу аналізу пропонується визначити базисні показники фінансової стійкості, здійснити їх розрахунок, прове­сти аналіз їх динаміки та основних тенденцій. Необхідною складовою на цьому етапі аналізу є дослідження тенденцій показників фінансо­вої стійкості, а також розрахунок їх середньоріч­них значень. Результати, отримані від використання схематично наведеної методики, слугуватимуть основою підвищення ефективності використання капіталу підприємства.

Аналіз ефективності використання капіталу підпри­ємства має базуватися на наступних умовах. Капітал – це передусім рух економічних цінностей, що в економічній теорії прийнято називати кругообігом. Кругообіг капіталу складається з трьох основних фаз: залучен­ня, розміщення та використання. Отже, пе­рший аспект проведення аналізу – це аналіз по фазах кругообігу капіталу.

Капітал підприємства як складна та ієра­рхічна система має певну структуру, що від­повідає наявності трьох основних форм ка­піталу, отже, другий аспект ана­лізу пов'язаний з існуванням фінансової, фізичної, інтелектуальної форм капіталу.

Функціонування будь-якої сис­теми залежить від властивостей цієї систе­ми. Капітал – передусім система економіч­на. Саме економічні властивості визнача­ють спочатку функціонування, а потім і кон­кретні економічні результати діяльності підприємства. Таким чином, третій аспект аналізу капіталу підприємства – це взаємо­зв'язок властивостей, функцій, параметрів і показників функціонування капіталу. Правильно обрана стратегія управління капіталом на під­приємстві є запорукою його ефективного функціонуван­ня. Важливою складовою стратегії є оптимізація структури капіталу.

Для оптимізації структури капіталу має значення співвідношення між влас­ним і позиковим капіталом на підприємстві, оскільки саме від раціонального співвідношення власних і пози­кових коштів залежить результат діяльності на підпри­ємстві та його стан у майбутньому. З цього постає, що завданням керівництва має бути формування найбільш прийнятної структури капіталу підприємства для ефек­тивної діяльності.

Не існує єдиного методу оптимізації струк­тури капіталу, застосовуючи який підприємство визна­чило б оптимальне співвідношення між власними і по­зиковим капіталом.

Термін «оптимізація структури капіталу» визначаєть­ся як співвідношення між власним і позиковим капіта­лом, за якого підприємство отримає максимальний при­буток і рентабельність.

І. Бланк вважає, що оптимальною структурою капі­талу необхідно вважати ту, за якої максимізується рин­кова вартість підприємства.

На думку В.Подольської та О. Яріш, оптимальною структурою капіталу можна вважати таку, коли збері­гається найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства.

Множинність критеріїв оптимізації структури кон­кретного підприємства спонукає керівника вибирати найефективніші з них, виходячи зі своїх суб'єктивних ставлень до фінансового ризику.

Отже, оптимізація структури капіталу – це важли­вий етап аналізу капіталу, який полягає у визначенні оптимального співвідношення між власними коштами, які приносять прибуток, і позиковими коштами, які ін­версовано у грошовій формі, в обмін на обов'язки їх по­вернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

Основними завданнями оптимізації структури капі­талу є:

• формування структури капіталу, яка забезпечи­ла б розвиток підприємства;

• створення умов, за яких підприємство отримує максимальний прибуток.

Оптимізація структури капіталу підприємства здійснюється за такими ета­пами (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 – Зміст основних етапів процесу оптимізації структури капіталу підприємства

Основною метою аналізу капіталу підприємства є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді, їх вплив на фінансову стій­кість та ефективність використання капіталу.

Аналіз капіталу підприємства проводиться в декілька стадій. На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складових елементів капіталу порівняно з динамікою обсягу виробництва та реаліза­ції продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу, його тенде­нції: у складі позикового капіталу вивчаєть­ся співвідношення довго- та короткостроко­вих фінансових зобов'язань.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, яка визначається структурою його капіталу. Аналіз фінансової стійкості підприємства дає змогу оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, які генерують загрозу банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефе­ктивність використання окремих елементів капіталу в цілому.

Оцінюючи основні фактори, які ви­значають формування структури капіталу слід враховувати, що не існує єдиних ре­цептів ефективного співвідношення власно­го і позикового капіталу не тільки для одно­типних підприємств, а й для одного підпри­ємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон’юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, урахування яких дає змогу цілеспрямовано формувати структу­ру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними із цих факторів є:

• галузеві особливості операційної дія­льності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру акти­вів підприємства, їх ліквідність. Підпри­ємства з високим рівнем фондомісткос­ті виробництва продукції і високої час­тини необоротних активів мають, пере­важно, більш низький кредитний рей­тинг і вимушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, позиковий капітал може бути використаний підприємством більшою мірою;

• стадія життєвого циклу підприємст­ва. Підприємства, які перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продук­цію, можуть залучати для свого розвит­ку більшу частку позикового капіталу. Проте для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньоринкової, тому в них рівень фінансових ризиків вищий, що врахову­ється їх кредиторами. Водночас підпри­ємства, які перебувають на стадії зріло­сті, більшою мірою мають використову­вати власний капітал;

• кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на проду­кцію підприємства, тим вищим і безпеч­нішим є використання позикового капі­талу. І навпаки, в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалі­зації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати плато­спроможності; за такого стану речей необхідно оперативно знижувати кое­фіцієнт фінансового левериджу за ра­хунок зниження обсягу використання позикового капіталу;

• кон’юнктура фінансового ринку. Зале­жно від стану цієї кон’юнктури знижу­ється вартість позикового капіталу. При суттєвому зростанні цієї вартості дифе­ренціал фінансового левериджу може досягнути негативного значення (при якому використання позикового капіта­лу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в деяких випадках і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєво­му зниженні цієї вартості різко знижу­ється ефективність використання дов­гострокового позикового капіталу. Та­кож кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власно­го капіталу із зовнішніх джерел – при зростанні рівня позикового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал;

• рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цьо­го показника кредитний рейтинг підпри­ємства зростає і воно розширює потен­ціал можливого використання позиково­го капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часом залишається незатребуваним у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підпри­ємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок вищого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники надають перевагу інвестуванню отри­маного прибутку у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що знижує питому вагу вико­ристання позичених коштів;

• коефіцієнт операційного левериджу. Зростання прибутку підприємства за­безпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового левери­джу, тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного леве­риджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використовувати велику частину пози­чених коштів у загальній сумі капіталу;

• ставлення кредиторів до підприємст­ва. Як правило, кредитори при оціню­ванні кредитного рейтингу підприємс­тва керуються своїми критеріями, які іноді не збігаються із критеріями оціню­вання власної кредитоспроможності підприємством;

• рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на при­буток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного та залученого із зов­нішніх джерел капіталу знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капі­талу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового па­йового капіталу). Водночас при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу;

• фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйнят­тя високих рівнів ризиків формує консе­рвативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємст­ва, при якому його основу становить власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал викорис­товується у максимально можливому розмірі;

• рівень концентрації власного капіта­лу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємст­вом (контрольний пакет акцій або конт­рольний обсяг пайового внеску), влас­никам підприємства не хочеться залу­чати додатковий власний капітал із зо­внішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі для цього передумови [91].

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зво­диться до двох основних напрямів:

• вста­новлення для підприємства оптимальних рівнів використання власного та залученого капіталів;

• забезпечення за­лучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розра­хункових показників його структури.

Оптимальною можна назвати таку структури дже­рел, що сформована в результаті оптимізації за різни­ми критеріями.

Для оптимізації структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності використовується механізм фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж характеризує ви­користання підприємством позичених кош­тів та його вплив на зміну коефіцієнта рен­табельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж є тим об'єктивним фактором, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дає йому змогу отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, який відображає рівень дода­тково генеруючого прибутку власним капі­талом при різній мірі використання позиче­них коштів, називається ефектом фінансо­вого левериджу, який можна визначити за такою формулою:

, ()

де С_пп – ставка податку на прибуток;

К_вра – коефіцієнт валової рентабельності активів, %;

С_в – ставка відсотка за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу, %;

ПК – середня сума залученого капіталу;

ВК – середня сума власного капіталу.

Серед науковців не має єдиної думки щодо розрахунку коефіцієнта валової рентабельності активів. Так, І.О. Бланк вважає, що вона визначається як відношення валового прибутку до середньої вартості активів. Існує точка зору, що це відношення чистого прибутку до середньої вартості активів. Вважаємо, що коефіцієнт валової рентабельності активів повинен розраховуватися як відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до середньої вартості активів підприємства. У такому разі будуть враховані, в певній мірі, всі результати діяльності підприємства, як доходи, так і витрати.

Розглядаючи формулу розрахунку ефекту фінансового левериджу, можна виділити в ній три основні складові.

Податковий коректор (1-С_пп) показує, як саме змінюється ЕФЛ у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Диференціал фінансового левериджу (К_вра – С_в) характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів підприємства і середнім розміром відсотка за залучені ресурси. Саме ця складова показує, чи приносять залучені кредити прибуток або збитки на власний капітал.

Додатковий прибуток виявлятиметься тільки у разі позитивного значення диференціала, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит.

Це пов’язано з тим, що і коефіцієнт валової рентабельності активів (К_вра), і середня відсоткова ставка за кредит (С_в) є відносними показниками. Перший показує скільки гривень валового прибутку генерує ко­жна гривня активів підприємства, другий - скільки гривень процентів виплачує підприємство за кожну гривню позичкових коштів у формі банківських кредитів. Якщо К_вра більше, ніж С_в – кредити генерують прибуток на власний капітал; якщо навпаки – використання кредитів приносять збитки на власний капітал. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище, за інших рівних умов, буде його ефект. У разі негативного значення диференціала залучені кредити, замість додаткового прибутку, генеруватимуть збитки. В цьому випадку обслуговування кредитів буде проводиться за рахунок власного прибутку. Слід зазначити, що диференціал має високу динамічність, тому він вимагає постійного моніторингу.

У випадку залучення нових кредитних ресурсів при негативному або незначному позитивному значенні диференціала (при вже наявних запозиченнях) слід вживати заходи по збільшенню коефіцієнта валової рентабельності активів за рахунок збі­льшення валового прибутку та зниження суми активів.

Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК) характеризує суму позиченого капіталу, використаного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу – це важіль, що вказує на позитивний або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Одним з найпоширеніших критеріїв оптимізації структури капіталу є мінімізація вартості залучення його основних елементів. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вар­тості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньо­зваженої вартості капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці, вкладаючи кошти в підприємство.

Співвідношення власного і залученого капіталу, при якому досягається мінімальна середньозважена вартість дозволить максимізувати ринкову вартість підприємства.

Слід зазначити, що застосування критерію мінімізації WACC усуває основний недолік, пов'язаний з використан­ням показників минулої діяльності підприємства, що прита­манний показникам рентабельності на основі бухгалтерсь­ких даних. Однак такий критерій не є остаточним показни­ком оптимальної структури капіталу, оскільки за інших рів­них умов вартість капіталу мінімізується за використання виключно боргового капіталу, що негативним чином впли­ває на фінансову стабільність підприємства, і тому використання критерію мінімізації WACC доцільно застосовувати одночасно з критерієм допустимого рівня фінансових ризиків, який дозволяє встановити необхідні обмеження регулювання структури капіталу, в межах яких фінансові ризики (ризик часткового чи повного неповернення позичених коштів, ризик невиплати процентів, ризик банкрутства тощо), знаходитимуться нижче свого критичного рівня.

Слід також врахувати той факт, що при зменшенні вартості залучення капіталу вартість компанії збільшується лише тоді, коли зміна структури капіталу не здійснює негативний вплив на грошовий потік. Це свідчить про те, що навіть за умови мінімізації вартості джерел фінансування підприємства в результаті залучення нового боргового капіталу, зниження допустимого рівня ризику призведе до скорочення майбутніх грошових потоків та до зниження вартості фірми, що, в свою чергу, суперечить основним цілям фінансового управління .

Метод оптимізації структури капі­талу за критерієм мінімізації рівня фінансових ри­зиків пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових активів підприємства. З цією метою всі ак­тиви підприємства поділяють на три групи:

• необоротні активи,

• постійна частина оборотних активів (незмінна частина сукупного їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операційної діяльності і не пов'язана з формуванням запасів сезонного зберіган­ня, довгострокового завезення і цільового призначення. Іншими словами, вона розгля­дається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійс­нення поточної операційної діяльності;

• змінна частина оборотних активів (варіююча частина сукупного розміру, яка пов'язана із сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю форму­вання в окремі періоди діяльності підпри­ємства товарних запасів сезонного збері­гання, дострокового завезення і цільового призначення. У складі цієї змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них) .

Існує три принципових підходи для фінан­сування різних груп активів підприємства, а саме: консервативний підхід; компро­місний підхід; агресивний підхід (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 – Принципові підходи до фінансування активів підприємства

Склад активів підприємства	Консервативний підхід	Помірний або компромісний підхід	Агресивний підхід
1	2	3	4
Змінна частина оборотних активів	короткостроковий позиковий капітал	короткостроковий позиковий капітал	короткостроковий позиковий капітал
Постійна частина оборотних активів	довгостроковий позиковий капітал+власний капітал	довгостроковий позиковий капітал+власний капітал	довгостроковий позиковий капітал+власний капітал
Необоротні активи	-	-

Консервативний підхід до формування оборотних активів передбачає не тільки по­вне задоволення поточної потреби у всіх їх видах, що забезпечує нормальний хід опе­раційної діяльності, але й створення високих розмірів їх резервів на випадок непередба­чених труднощів у забезпеченні підприємст­ва сировиною і матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, за­тримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію комерційних і фінансо­вих ризиків, але негативно позначається на ефективності використання оборотних акти­вів – їх оборотності і рівні рентабельності.

Помірний підхід до формування оборот­них активів спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх їх видах і створення нормальних стра­хових їх розмірів на випадок найбільш типо­вих збоїв у ході операційної діяльності під­приємства. При такому підході забезпечу­ється середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризиків і рівнем ефективності використання оборот­них активів.

Агресивний підхід до формування оборо­тних активів полягає в мінімізації всіх форм страхових резервів за окремими видами цих активів. За відсутності збоїв у ході опера­ційної діяльності такий підхід до формуван­ня оборотних активів забезпечує найвищий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в здійсненні нормального ходу операційної діяльності, викликані дією внут­рішніх або зовнішніх чинників, призводять до істотних фінансових втрат через скоро­чення обсягу виробництва і реалізації про­дукції. Залежно від свого ставлення до фінан­сових ризиків власники або менеджери під­приємства вибирають один з вищеперелічених варіантів фінансування активів [89].

Шляхи визначення оптимального співвідношення власного і позикового капіталу можна зобразити в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 – Методи оптимізації структури капіталу

Метод	Сутність	Переваги
1	2	3
За критерієм мінімізації його вартості	Заснований на виборі найдешевших джерел фінансування активів підприємства	Дозволяє вибрати найдешевші джерела фінансування підприємства
За критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності	Заснований на розрахунку ефекту фінансового важеля. Підприємство зацікавлене в зростанні економічної рентабельності активів і рентабельності власного капіталу	Дозволяє при визначенні оптимальної структури капіталу враховувати зростання вартості власного капіталу підприємства
За критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків	Вибір джерел фінансування має бути поміркованим, для різних складових активів підприємства він не обов'язково має бути єдиним	Дозволяє диференціювати можливі джерела капіталу для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства

Останнім етапом процесу оптимізації структури капіталу підприємства є формування показника цільової струк­тури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дають змогу визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору вра­ховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства. Остаточне рішення, що приймається з цього питання, дає можливість сформувати на майбутній період показник «цільової структури капіта­лу», відповідно до якого здійснюватиметься подальше його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з від­повідних джерел.

Оптимізація структури ка­піталу є однією з центральних проблем фінансового менедж­менту, яка полягає у визначенні такого співвідношення власних і позикових коштів, за яких дося­гається максимальна ефек­тивність діяльності підприємства. При одержанні і дослід­женні економічної інформації, на основі показників кри­теріїв оптимізації структури капіталу, можна більш ефективно управляти капіталом підприємства.

При дослідженні методики оцінювання капіталу підприємства було розглянуто різні підходи до аналізу його використання та запропонована комплексна методика, результати якої є основою підвищення ефективності використання капіталу. У роботі була сформована науково обґрунтована система показників, що дає змогу проаналізувати одночасно функціону­вання капіталу підприємства з погляду його природних форм і фаз кругообігу, а потім простежити, які з його властивостей слід скоригувати для більш ефективної роботи капіталу. Досліджено також вплив вартості капіталу на діяльність підприємства та методичні підходи до формування найбільш прийнятної структури капіталу. Від того, який капітал є в розпорядженні підприємства, наскільки оптимальною є його структура і наскільки доцільно він трансформується в основні й оборотні фонди залежить фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності.