3.2. Спеціалізація і класифікація фахівців в Україні
Слід зазначити, що правове поняття «кваліфікація» і «спеціальність» є, зазвичай, дефініціями системи освіти, тоді як «професія» застосовується по більшу частину у системі соціально-трудових відносин, і ринку праці частковості.
Так, поняття «спеціальність» годі було плутати з визначенням «професія», оскільки перше вживається лише як різновид області знань по освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший фахівець», «фахівець» і «магістр» (для бакалаврів — напрям підготовки). Спеціальності як такі затверджені постановами Кабінету міністрів України, саме:
«Про затвердження переліку спеціальностей, якими здійснюється підготовка фахівців у вищі навчальні заклади по образовательно-квалификационному рівню молодшого фахівця» від 20 червня 2007 року № 839;
«Про затвердження переліку спеціальностей, якими здійснюється підготовка фахівців у вищі навчальні заклади по освітньо-кваліфікаційних рівнів фахівця і магістра» від 27 серпня 2010 року № 787. Відповідно до Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III (далі — Закон № 2984) вищу освіту — рівень освіти буде, котра отримує обличчя вищому навчальному закладі внаслідок послідовного, системного і цілеспрямованої процесу засвоєння змісту навчання, яке ґрунтується на повному загальному середню освіту і завершується придбанням певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Тобто кінцевим результатом вищої освіти має бути присудження випускникові певної кваліфікації. Разом про те законодавець визначає кваліфікацію через професійні назви робіт (ст. 12 вищевказаного Закону). Нагадаємо, що професійні назви робіт зберігають у Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (далі — КП).
Отже, якщо йдеться про кваліфікацію, слід пам'ятати придбану кваліфікацію у цьому навчальному закладі. Зазвичай вищі навчальні заклади вказують кваліфікацію (найменування професії) стосовно диплома. Разом із цим у наказі Міністерства освіти й науки України «Про введення найвищих навчальних закладах України Європейській кредитно-трансферній системи» від 16 жовтня 2009 року № 943 передбачена видача студентам додатку до диплома європейського зразка. У Рекомендаціях Міністерства освіти й науки України щодо заповнення Додатка до диплома європейського зразка найвищих навчальних закладах України від 10 червня 2010 року № 1/9-409 зазначено, що найменування кваліфікації формується з назви освітньо-кваліфікаційного рівня життя та напрями підготовки (для бакалаврів) чи назви освітньо-кваліфікаційного рівня життя та спеціальності (й інших освітньо-кваліфікаційних рівнів). Найменування кваліфікації має відповідати затвердженим галузевим стандартам вищої освіти. Допускається окремо вказувати найменування професійної кваліфікації відповідно до КП, наприклад, «технік-лаборант».
Отже, тоді як додатку до диплома працівника зазначено кілька професій, наприклад, кваліфікація «Соціолог. Викладач соціології», то межами такий кваліфікації, і будуть зазначені професії. Інакше кажучи, розширювати посадову інструкцію викладача соціології можна додатковими трудовими обов'язками соціолога, і навпаки, але з дозволу відповідного працівника.
Якщо найменуванням кваліфікації є назва освітньо-кваліфікаційного рівня з додаванням придбаної спеціальності (напрями підготовки), наприклад «Магістр по видавничої справи і редагування», роботодавець має як широкі змогу доручення працівникові додаткових видів робіт. Оскільки кваліфікаційних характеристик зберігають у галузевих випусках ДКХП, то логічно використовувати відповідний галузевої випуск ДКХП, наприклад Випуск 18 «Видавнича справа». До магістрів по видавничої справи і редагування не пред'являються вимоги про наявність стажу роботи з посадам.
Інша річ — розуміння кваліфікації для кваліфікованих робочих — випускників професійно-технічних навчальних закладів. У дипломах таких робочих зазвичай вказуються саме найменування професій відповідно до КП. Слід зазначити, що у законодавстві сфери професійно-технічної освіти відсутня тлумачення терміну «кваліфікація». Зокрема, в нормативно-правові акти, як закон України «Про професійно-технічній освіті» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР (далі — Закон № 103), постанов Кабінету Міністрів України: «Про Положення про професійно-технічному навчальному закладі» від 5 серпня 1998 року № 1240 (далі — Становище № 1240); «Про затвердження Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах» від 11 вересня 2007 року № 1117 (далі — Перелік № 1117) і «Про затвердження зразків документів про професійно-технічній освіті» від 9 серпня 2001 року № 979 (далі — Постанова № 979), містяться лише окремі посилання щодо терміна «кваліфікація»:
«Випускникові професійно-технічної навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робочий» за набутим професії відповідного розряду (категорії)» (частина перша ст. 15 Закону № 103);
«Особі, яке опанувало курсом професійнотехнічної освіти й успішно минуло кваліфікаційну атестацію, видається свідоцтво про присвоєння чи підвищенні робочої кваліфікації, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України» (частина третя ст. 16 Закону № 103);
«Випускникові професійно-технічної навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робочий» за набутим професії відповідної кваліфікації (розряду, класу, категорії, групи) з Національної рамці кваліфікацій, затвердженої постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341… і видається документ про професійно-технічній освіті, зразок якого затверджений постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року № 1260 «Про документи про утворення і науковці звання»…» (п. 14 Положення № 1240);
«Перелік професій визначає приналежність робітничих професій до видів (виду) економічної роботи і встановлює діапазон робочих кваліфікацій (розрядів, класів, категорій, груп) первинного професіональною підготовкою відповідно до атестаційними рівнями професійно-технічних навчальних закладів, і навіть профессионально-техническим навчанням з виробництва, у сфері послуг» (абзац третій Переліку № 1117). З іншого боку, відповідно до Постановою № 979 стосовно свідоцтву про надання (підвищенні) робочої кваліфікації, диплома для кваліфікованого робітника, диплома для кваліфікованого робітника з відзнакою, свідоцтву про надання (підвищенні) робочої кваліфікації, і т. буд. мають бути вказані найменування придбаних професій.
Отже, в дипломі чи свідоцтві про набуття професійно-технічної освіти робочого вказують, у тому числі, професійні назви робіт згідно до нових норм КП. Фактично, це можна пояснити як кваліфікацію.
Для підвищення кваліфікації і спеціалізації держава створює умови для ефективної зайнятість населення, сприяє працевлаштування, підготовки й підвищенню трудовий кваліфікації, а за необхідності — забезпечує перепідготовку осіб, котрі вивільняються внаслідок переходу на економіку.
У статті 10 Закону № 2984 наведено, зокрема, таке визначення понять:
• спеціалізація — придбання обличчям здібностей виконувати окремі завдання й обов'язки, які мають особливості, не більше спеціальності;
• на підвищення кваліфікації — придбання обличчям здібностей виконувати додаткові завдання й обов'язки не більше спеціальності. Обличчя, яке успішно минуло стажування чи спеціалізацію або розширило профіль (підвищило кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.
Для робітничих професій у статті 3 Закону № 103 наведено таке визначення поняття «на підвищення кваліфікації»: професійно-технічне навчання робочих, що дає можливість розширювати й поглиблювати раніше здобуті фахових знань, вміння і навички лише на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
Отже, за умови розширення трудових функцій працівника роботодавець повинен виходити із запис у відповідних освітніх документах про придбаних кваліфікації, спеціальності, напрямі підготовки, спеціалізації, підвищенні кваліфікації чи професії.