3. Мережі Петрі

Мережі Петрі – це модель-основа, за допомогою якої здійснюють аналіз динамічних дискретних систем (переважно асинхронних паралельних процесів). Уперше мережі Петрі запропонував німецький математик К.-А. Петрі. У своїй докторській дисертації "Kommunikation mit Automaten" ("Зв'язок автоматів") він сформулював основні поняття теорії зв'язку асинхронних компонентів обчислювальної системи і детально розглянув опис причинних зв'язків між подіями.

Теорія мереж Петрі розвивалася за двома напрямками:

1. Формальна теорія мереж Петрі присвячена розробленню основних засобів, методів і понять, необхідних для застосування мереж Петрі.

2. Прикладна теорія мереж Петрі пов'язана головним чином із застосуванням мереж Петрі до моделювання систем та їх аналізу. У цей час вона містить велику кількість моделей, методів і засобів аналізу, що застосовуються майже у всіх галузях обчислювальної техніки й навіть поза нею.

Відповідно до вимог прикладних областей було розроблено різні розширення мереж Петрі, спрямовані на урахування часових, імовірнісних характеристик, використання даних, побудову ієрархічних моделей і т. ін.