3. Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко, Володимир Великий; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь, Королівство Бельгія, Західна Галичина;3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: Зелений мис, місто Біла Церква, Кавказький хребет; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська залізниця, проспект Визволення; 5) назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота;

14. Пунктуаційні норми сучасної української мови

Пунктуаційні норми – це уживання розділових знаків на письмі (крапки, знака питання, знака оклику, крапок, дужок, лапок,коми, крамки з комою, двокрапки, тире).

Крапка ставиться у кінці розповідного речення або спонукального, якщо

воно без окличної інтонації, між пов’язаними частинами тексту і в інших

випадках

Знак питання ставиться у кінці питального речення, в дужках у середині

цитати або після неї для виявлення сумніву або критичного ставлення

того, хто цитує, до наведеного матеріалу, напр.: Як розвивається

економіка України на сучасному етапі?

Знак оклику ставиться у кінці окличного речення, після вигуків,

звертань, слів так, ні, коли вони стоять на початку речення й

вимовляються з виразною інтонацією;

У дужки беруться підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів;

вставні слова, речення як зауваження до тексту;

У лапки беруться цитати, застарілі, незвичайні слова або вжиті вперше;

індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, організацій, підприємств,

наукових праць, літературних творів, газет, журналів, фільмів тощо

У простому реченні кома ставиться між однорідними членами речення,

з’єднаними інтонаційно, одним, двома або кількома однаковими

сполучниками

Крапка з комою ставиться між поширеними однорідними членами речення,

особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми; між частинами, що

входять до складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є

розділові знаки;

Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення після

узагальнюючого слова або коли його немає, між двома частинами у

безсполучниковому реченні, коли друга розкриває зміст першої в цілому

або одного з її членів, а також вказує на причину того, про що йдеться в

першій частині

Тире ставиться між підметом і присудком, коли вони обидва виражені

іменником або кількісним числівником у Н.в., а дієслова зв’язки немає

15.Культура мовлення в житті професійного комунікатора

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні,лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива умова професійного успіху та фахового зростання.