7) Акцентуаційні норми української мови наголос та його види

Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів.

Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією.

Часто ці норми розглядають у межах орфоепії.

Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим видихом струменя повітря.

ВИДИ-Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків).

Наголос є засобом фонетичного оформлення слова, виступає виразником душі слова. Втрачаючи наголос, слово часто втрачає свою самостійність

8) Лексичні норми мови професійного спілкування9заг.Характ.Лексики укр..Мови..І слова іншомовного походження

Лексика (від грец. Lexikos - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у

зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і

ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через

особливості позначуваних ними явищ

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо

українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські

слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські

слова, яких немає в інших мовах іспільнокореневі новоутворення

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично

нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять

слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української

мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях.

Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і

зниженого (розмовну).

Іншомовні слова – слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать терміни фінансові, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф, маркетинг, менеджер, фінанси, бюджет, авізо, дебет).

Щоб правильно застосовувати іншомовні слова, треба дотримуватись таких правил:

– не вживати у тексті іншомовні слова, якщо є відповідники в українській мові /апелювати – звертатися, аргумент – підстава, доказ, домінувати – переважати, екстраординарний – особливий, координувати – погоджувати, лімітувати – обмежувати, пріоритет – першість, репродукувати – відтворювати, симптом – ознака, шеф – керівник/;

– запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення (Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати). У цьому реченні половина слів запозичені, а слово лімітуються вжите ще й неточно, оскільки ліміт – це гранична норма, то лімітуються не витрати, а кошти;

– не вживати в одному тексті власне українське слово та його іншомовний відповідник (координувати – погоджувати, екстраординарний –- особливий, фіксувати – записувати, лімітувати –  обмежувати, прерогатива – перевага, симптом – ознака).

9)лексичні норми мови професійного спілкування(синоніми їх види..антоніми..словотрворення)

Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – слова, що співвідносяться з тим самим поняттям, мають одне загальне значення, але різняться відтінками лексичного значення, стилістичним забарвленням, сполучуваністю з іншими словами.

За різними принципами класифікації синоніми поділяються на кілька різновидів:

1) абсолютні, або повні, – неповні (останніх у мові переважна більшість);

2) семантичні – стилістичні – семантико-стилістичні;

3) загальномовні – контекстуальні.

Перша класифікація. Абсолютні синоніми – слова, тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення: вік, століття, сторіччя; безмежний, безкрайній, нескінченний; тільки, лише.

У межах неповних синонімів залежно від відмінностей між ними в значенні та вживанні виділяються семантичні, стилістичні та семантико-стилістичні синоніми.

Друга класифікація. Семантичні (ідеографічні) синоніми відрізняються відтінками значення: виголошувати, проголошувати, промовляти, ораторствувати, зачитувати.

Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем та відрізняються емоційно-експресивним забарвленням: повідомити (нейтр.) – возвістити (книжн.) – доповісти, поставити до відома (ділов.); сліпий (нейтр.) – сліпорожденний (заст., книжн.).

Семантико-стилістичні синоніми відрізняються як семантичними відтінками, так і стилістичним забарвленням: товстіти (нейтр.), повніти, поправлятися, округлюватися, пухнути, розбухати (розм.).

Третя класифікація. Загальномовні синоніми – слова, синонімічні зв’язки яких не залежать від контексту. Синоніми, приклади: вислів, вираз, зворот, фраза; публікувати, друкувати, видавати, випускати; тьмяний, бляклий, блідий; потай, таємно, назирці.

Контекстуальні синоніми – слова, що вступають у синонімічні стосунки лише в певному контексті: надмір (нейтр.) – повінь (поет.), повноводдя (поет.), натовп (розм.). Надмір сил у кожнім русі, Кров жива в ударі кожнім (М. Рильський); …В погляді його була повінь гніву (О. Довженко); Повноводдя почуттів; Личко від натовпу почуттів та від сліз горіло (Панас Мирний).

Четверта класифікація. Залежно від функціонування на різних мовних рівнях розрізняють:

Лексичні синоніми – подібні чи тотожні за значенням слова: синява, синь, синизна, голубінь, голубизна, блакить, лазур; обмежений, недалекий, вузькоглядний, примітивний, вузьколобий, убогодухий.

Морфологічні синоніми – це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: референтові – референту, знавцеві – знавцю; в щоденному – в щоденнім, на нинішньому – на нинішнім; одної – однієї, на семи – на сімох; читає – чита (розм.), говорить – говоре (розм.).

Синтаксичні синоніми – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: зважати на обставини – враховувати обставини – рахуватися з обставинами; розумітися на політиці, розумітися в політиці – розбиратися в політиці – знатися на політиці.

Словотвірна синонімія – наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками: викривляти, перекривляти, скривлювати; доповідати – доповісти; бистрінь – бистрина; високий, височенний, височезний.

Фразеологічні синоніми – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: брати ноги на плечі – брати ноги в руки – кивати п’ятами – змотати вудки – дати волю ногам – дати ногам знати; байдики бити – ловити гав – ганяти ворон – давати горобцям дулі.

Фонетичні синоніми – різні форми того самого слова, що з’являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності приставних приголосних або голосних

Б)Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які се­мантично протилежні одне одному.

Слова-антоніми, як і майже всі інші повнозначні слова, бувають полісемантичними (багатозначними). 

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, пове­дінки особи тощо з метою посилення враження від мов­леного — сказаного чи написаного. Тому антоніми ши­роко використовуються в художньому, науковому, пуб­ліцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а та­кож і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський); Стилістичні функції антонімів різноманітні. В одному випадку вони конструктивно організують текст, в іншому - контрастно відтіняють характери героїв творів, у третьому - виступають у уточнюючої функції.

В) Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Види-Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом:обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Г) Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням:

Пароніми за характером смислових зв’язків поділяються на групи:

• синонімічні (важкий - тяжкий);

• антонімічні (еміграція - імміграція; адресат - адресант);

• тематичні (абонент - абонемент; компанія - кампанія; пам’ятка - пам’ятник);

• такі, що мають семантичну близькість (витрати - затрати; вирізнятися - відрізнятися).

Д)Словотвірна норма закріплює передбачені словотвірною системою вибір, послідовність, особливості сполучення елементів похідних слів та їхнє узагальнене словотвірне значення, відповідність структури похідних наявним словотвірним моделям. Словотвірна модель — це загальна формула однотипних утворень, аналог їхньої словотвірної структури [17: 35; 11: 7]. Словотвірна модель є динамічною (функціональною), оскільки вона „унаявнює процеси виведення одних мовних об’єктів з інших” [7: 32], тут — творення похідного слова, для чого треба дати початковий, вихідний стан (твірна основа) + правила переходу —> наступний, похідний стан (похідне слово). Правила переходу — це продуктивний регулярний зразок словотворення, своєрідний фільтр, який і виконує функцію словотвірної норми.

Основні способи словотворення в сучасній українській мові1. Префіксальний: 2. Суфіксальний3. Префіксально-суфіксальний: 4. Безафіксний5. Складання слів та основ6. Складання скорочених основ:  7. Зрощення слів: маловідомі 8. Перехід однієї частини мови в іншу