34.Іменник

Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення -ові (-еві, -сві) та -у (-ю). У діловому стилі перевага надається закінченням -у (-ю): документу, ректору, менеджеру (хоча форма документові, ректорові, менеджерові не є порушенням морфологічної норми), оскільки закінчення -ові, -еві, -сві найчастіше вживаються в розмовній мові, у художній літературі, особливо в іменниках - назвах людей і тварин. При нанизуванні однакових відмінкових форм допустима варіантність закінчень у іменників: директорові Сименку Богданові Григоровичу. Щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні збірних та абстрактних іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінку закінчення -ові, -еві, -сві: допомога заводу (коли допомагає завод) і допомога заводові (коли допомагають заводу).

Вважається, що в іменниках - власних назвах на -ів, -їв, -ов (-ев, св), -ин (-ін, їн) у формі давального відмінка можливим є тільки закінчення -у (Харкову, Києву, Ільїну).

Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності: контроль бухгалтерії - бухгалтерію контролюють.

Паралельні закінчення родового відмінка іменників -а, -я та -у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) - акту (дія), апарата (прилад) - апарату (установа), блока (частина споруди, машини) - блоку (об’єднання держав), елемента (конкретне) - елементу (абстрактне), рахунка (документ) - рахунку (дія), терміна (слово) - терміну (строк).

Узагальнимо вживання закінчень -а (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду.

При звертанні до особи вживається кличний відмінок (Григорію, колего). В усному мовленні перевага, як правило, віддається кличному відмінку. Цей відмінок надає звертанню теплоти, ласкавості. У випадках спілкування людей, не пов’язаних ні родинними стосунками, ні близькими відносинами, кличний відмінок також вживається.

Іменники-звертання, вжиті в кличному відмінку, сприймаються як вираз поваги. В офіційному листуванні також прийнято вживати форму кличного відмінка: Шановний Вікторе Васильовичу, Шановний Леоніде Васильовичу.

При звертанні до старшої за віком або офіційної особи її ім’я та по батькові вживається й у формі називного відмінка (Наталія Володимирівна), і в кличному відмінку (Наталіє Володимирівно). Перша з форм несе відтінок офіційності, друга - ознаку приязні. Але в обох випадках треба вживати офіційно визнану форму імені. Суперечать загальноприйнятій нормі такі поєднання Лідо Іванівна чи Лідо Іванівно, Кость Михайлович чи Костю Михайловичу. Треба: Лідія Іванівна чи Лідіє Іванівно, Костянтин Михайлович чи Костянтине Михайловичу.

Іменники І відміни твердої групи мають у кличному відмінку закінчення -о (Ганно, весно), а м’якої та мішаної - -е (-с) (земле, Софіє). У пестливих назвах вживаються закінчення -у (-ю) (бабусю, дідусю).

Іменники ІІ відміни у кличному відмінку мають закінчення -у (-ю), -е (-с) (Сергію, друже, краю, юначе), а в ІІІ - -е (радосте, мудросте).

Найтиповішим порушенням морфологічної норми в офіційно-ділових текстах є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині. Порівняйте: Партію дитячих костюмів було надіслано до магазину - Вибракувано дитячого костюма в кількості 15 штук.

Слід пам’ятати також, що абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів), заміна їх множинними формами можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіком).

Речовинні іменники (нафта, вода) вживаються у множині і в офіційно-діловому стилі, коли позначають вид, сорт, тип речовини (мінеральні солі, машинні масла та ін.).

При використанні назв осіб за професією, посадою, званням та ін., що утворюють паралельні форми жіночого та чоловічого роду (працівник - працівниці, студент - студентка) в офіційно-діловому стилі слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Офіційного характеру набуває текст документа, якщо з іменником, що позначає посаду узгоджуються залежні від нього слова (головний механік дозволив). Проте якщо в документі зазначене прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем жінки (професор, Ружницька блискуче виступила на симпозіумі). Не можна: наша директор дозволила, професор доповідала.

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів -ш (а), -их (а), -к (а) (касирка, інженериха, професорша (професорка)) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення: називають дружин чоловіків, що мають певну професію, звання або обіймають відповідну посаду.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники. Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.

Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників. Особливості використання прикметників у ділових паперах: 1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний, дезорієнтований, еквівалентний, єретичний, зоологічний, ідеальний, конфіденційний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський, регіональний та ін. Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови. 2. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв’язки, обов’язки, переговори. 3. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз’яснюючим іменником: житель м. Біла Церква, а не „білоцерківський житель”. Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять:  від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Великобурлуцький район, Красноярський край, Київський проспект. 4 Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п’ять і більше: Чотири великі контейнери; За останні вісімдесят років. 5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на старому обладнанні, а не „на старім обладнанні”. 6. За характером закінчень прикметники поділяють на групи – тверду і м’яку (змішаний тип відмінкових закінчень мають лише прикметники з компонентом -лиций, -лице). До твердої групи належать прикметники, які в називному відмінку однини мають закінчення чол. р. -ий. Прикметники природний належить до твердої групи (не природній). 7. Вибір закінчення не залежить від значення прикметника. Єдиним винятком з цього правила є слова дружний і дружній. Використання форм ступенів порівняння прикметників. 1. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: менш вдалий, а не „невдаліший”. 2. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш-: менш оптимальний, а не „менш оптимальніший”. 3. Слово „самий” на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най-: найвищий, а не „самий високий”. Вживання присвійних прикметників. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів: досягнення студента, студентські досягнення, а не „студентові досягнення”. Але усталеним є вживання присвійних прикметників:  у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштрассова сигма-функція;  у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова;  у географічних назвах: Соломонові острови, Маґелланова протока

35.

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:

• перевага імені над дієсловом;

• широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об’єктивності та узагальнення;

• перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди — періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності;

• часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту;

• мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується:

• використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);

• прямим порядком слів;

• ретардацією — перенесенням присудка на кінець речення;

• частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;

• перевагою складних конструкцій над простими;

• перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;

• широким використанням техніко-стилістичного засобу — абзацу, трафарету тощо.

3. 36.

4. Порядок слів у реченні

6. Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

7. Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

8. • підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід 'ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал — основні фактори виробництва;

9. • узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

10. • неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

11. • додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

12. • обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

13. • місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Як відомо, перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкових відносин — процес непростий і болісний; Письменник - це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійного сонця (Б. Олійник).

14. Чи змінюється зміст речення зі зміною порядку слів? До прикладу вільно поміняємо місцями члени речення: Я розповім вам усе. Усе я вам розповім. Вам я все розповім. Кожне речення є внутрішньою парадигмою однієї конструкції, але змінюється інтонація, смисловий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умов спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо.

15. Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних категорій, з якими найчастіше пов'язують змістову чіткість, виразність, стилістичну тональність фрази. Початковий рядок Шевченкового вірша Реве та стогне Дніпр широкий - постраждав би, якби ми впорядкували члени речення: Широкий Дніпр реве та стогне. Початкова і кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення, напр.: У секторі підприємництва в Англії щорічно створюються сотні тисяч нових робочих місць.

16. Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше -надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповнений світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов язані вищі навчальні заклади.

17. Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:

18. а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один

19. від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.:

20. Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумов-

21. лює слово;

22. б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько-лікар (Лі-

23. кар—мій батько); Його мрія—літати (Літати - його мрія); Вчитися

24. — це шукати (Шукати — це вчитися).

25. Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

27. Зв язок координації між підметом та присудком

28. В офіційно-діловому стилі однією із причин, що ускладнює сприйняття інформації, є порушення як писемної, так і усної синтаксичної норми в побудові словосполучень і речень. Труднощі викликають варіанти узгодження підмета з присудком.

30. Присудок, як правило, узгоджується з підметом у тих формах, які для них є спільними. Особливу увагу слід звернути на такі моменти узгодження:

32. Узгодження підмета з простим присудком

34. Присудок в однині:

35. 1. якщо підмет, виражений числівником, сприймається як одне ціле:Один розповідає, десятеро слухає;

36. 2. якщо підмет виражений збірно-кількісним іменником бі льшість, меншість, решта тощо: Більшість була проти.

Присудок у множині:  1) якщо підмет, виражений числівником, сприймається як певна кількість предметів, осіб: Підійшли четверо курсантів. Узгодження підмета зі складеним присудком Присудок перебуває у формі однини:

1. якщо підмет виражений словосполученням зі збірно-кількісними словами більшість, меншість, частина, рядчи неозначено-кількісними гурт, купа: Група студентів прийшла складати іспит;

2. якщо підмет виражений словосполученням із кількісними числівниками й сприймається як єдине ціле: П’ять ораторів змінюється за хвилину – так кортить усім говорити;

3. якщо підмет має складений числівник, що закінчується наодин: Двадцять один курсант склав літню сесію достроково;

4. якщо складений підмет містить у собі числівники 2, 3, 4:Чотири студентських роки пролетіли як один день;

Складені підмети, що містять у собі числівники від п’яти й далі, можуть уживатися як у формі однини, так і в формі множини: присудок в однині: якщо присудок знаходиться в препозиції: За цією справою проходило п’ятеро свідків; присудок у множині: якщо присудок знаходиться в постпозиції:Акціонери відхилили пропозицію голови банку. Узгодження щодо роду Присудок у минулому часі: якщо підмет – іменник чоловічого роду на позначення професії (і жіноча особа теж): Професор сказав; якщо з іменником на позначення професії вживається жіноче ім’я: Декан Іванова М.І. повідомила про додаткову консультацію. Присудок у минулому часі узгоджується з формою основного словаабревіатури в роді якщо підмет є абревіатурою, котра не набула ознак самостійного слова:ДАІ (дорожна автомобільна інспекція) за минулу добу виявила 53 порушення. Присудок узгоджується з підметом якщо підмет має означення-прикладку – власну назву: Газета «Просвіта» стала популярною в нашому краї.  Присудок узгоджується із прикладкою-власною назвою в ролі підмета Якщо підмет-загальна назва пропущений: «Преса Донбасу» показала цікавий відеорепортаж про життя відомих політиків.

37)Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність. Це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони – писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

Відтворюють документи на папері, фотоплівці, електронному носієві тощо. Сьогодні, у період активного розвитку інформаційних ресурсів, усе частіше документи відтворюються на електронних носіях, проте не варто забувати про певну ненадійність цих засобів. Тому будь-які документи мусять бути продубльовані на паперових носіях.

Найбільш уживаними реквізитами є:

назва організації, назва структурного підрозділу організації, назва виду документа, дата документа, місце складення або видання документа, адресат, заголовок до тексту документа, текст документа, відмітка про наявність додатків, підпис, відбиток печатки, прізвище виконавця і номер його телефону

Класифікація документів:

• За найменуванням – заява, лист, довідка, інструкція, акт і т. д.

• За походженням – службові (офіційні) й особисті

• За місцем виникнення – внутрішні та зовнішні

• За призначенням – організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу

• За напрямком – вхідні й вихідні

• За формою – стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні)

• За строками виконання – звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові

• За ступенем гласності – секретні й несекретні

• За стадіями створення – оригінальні, копії й виписки, дублікат

• За строками зберігання – постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання

• За технікою відтворення – рукописні й відтворені механічним способом

• За носієм інформації – оформлення на папері, диску, фотоплівці, перфострічці

• За структурними ознаками – стандартні й нестандартні

38) Кадрово контрактні документи - це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства, організації чи установи, зафіксованих у заявах про прийняття, звільнення, переведення на іншу роботу, в наказах по особовому складу, автобіографіях, характеристиках, контрактах, трудових угодах, особових справах, особових листках з обліку кадрів, трудових книжках.

Згідно із КЗпП України робітники і службовці реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві. Трудовий договір можу бути укладено як усно, так і в письмовій формі.

Документація по кадрах ведеться з моменту зарахування працівника на підприємство. Вона може бути виділена в окрему групу, що обумовлено її винятковою можливістю і рядом особливостей документування і діловодства.

Щоб полегшити пошук інформації по кадрах, у великих установах заводять алфавітні картки на кожного працівника, у які заносять всі необхідні дані, що стосуються трудової діяльності. Окремі картотеки складаються на інженерно-технічних працівників і службовців, осіб з вищою і середньою спеціальною освітою, неповнолітніх, військовозобов’язаних, працівників із зниженою працездатністю. Ведуться також журнали по переміщенню кадрів.

У документуванні з кадрових питань все ширше застосовують засоби оперативної техніки, що дає можливість кодувати велику кількість даних про робітників і службовців та спрощувати облік. Так, на багатьох підприємствах впроваджується автоматизований облік переміщення кадрів, контроль виконання наказів по кадрах.

39) Характеристика – це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.

Реквізити характеристики:

Назва виду документу; Заголовок (прізвище, ім’я, по-батькові особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада; якщо потрібно-місце проживання);

Текст, який містить такі відомості: трудова діяльність працівника (з якого часу в цій установі, на якій посаді); ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання); моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу); висновки; призначення характеристики (при потребі); Дата складання

Підпис керівника установи; Печатка

Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.

Резюме — документ, в якому особа в стислій формі повідомляє основні відомості про себе з метою участі в конкурсі на заміщення вакантної посади.

Реквізити резюме:

Ім’я, прізвище, по батькові (повністю, у називному відмінку). Дата й місце народження (відповідно до паспортних даних). Домашня адреса, телефон. Родинний стан. Освіта (заклади освіти, підготовка, перепідготовка, курси тощо). Науковий ступінь, учене звання (якщо є). Трудова діяльність, досвід роботи (окремо — за спеціальністю, на яку претендує кандидат). Додаткові дані (особисті якості, знання, навички, суміжні спеціальності

Резюме повинно мати яскраво виражену структуру і просту мову викладу, правильно оформлене, бути коротким, продуманим, доказовим, точним, акуратним, зовнішньо привабливим, простим, живим, коректним, бездоганним, читабельним, офіційним та закінченим.