26.Структура мовного етикету.Стандартні етикетні ситуації.

Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям:звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвалатощо. З-поміж них вирізняють ті, що «вживаються при зав’язуванні контакту – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання тощо. Це – власне етикетні мовні формули» .

Стандартні етикетні ситуації.

За умовами і змістом мовної ситуації розрізняють 15 стандартних етикетних ситуацій (різновидів мовленнєвого етикету): звертання, привернення уваги; вітання; знайомство; запрошення; прохання, порада, пропозиція; погодження, згода, відмова у відповідь на прохання і запрошення; згода і незгода; вибачення; скарга; втішання, докір; комплімент; несхвалення, докір; поздоровлення, побажання; вдячність; прощання.

 В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! — Доброго дня! — Добрий Доброго вечора! — Добрий вечір! — це стилістично нейтральні вислови. Ці вітання у відповідну пору доби можна вживати до всіх людей.

Згідно з правилами сучасного етикету звернення "Ви" є обов'язковим у наступних випадках:

1. Незалежно від віку та соціального походження - в офіційній середовищі і при зверненні до малознайомого або ж незнайомого. При цьому, звернення на «Ви» до людини, що досягла 25 років, доповнюється ім'ям і по батькові; до тих же, кому від 15 до 25 - найчастіше тільки повною формою імені.

2. При спілкуванні з людиною, яку зустріли вперше.

3. У спілкуванні між товаришами по службі, у разі присутності при цьому сторонніх осіб.

4. Під час ділового спілкування в разі відсутності неформальних відносин між людьми.

5. До колегам під час конференції, симпозіуму, тощо, незалежно від форм спілкування з ними у неформальній обстановці.

6. При спілкуванні лікаря з пацієнтом, незалежно від обставин.

7. Журналістами під час інтерв'ю навіть з добре знайомими людьми.

8. При зверненні до учнів старшої та середньої школи, що підкреслює шанобливе ставлення і відзначає зрілість особистості.

9. По відношенню до людей старшого віку - разом з ім'ям і по батькові.

10. В офіційній обстановці навіть по відношенню до добре знайомої людини.

Звернення «ти» допустимо:

1. У сім'ї, що є свідченням близьких відносин. Хоча і сьогодні де-не-де зберігається традиція звернення до батьків на «Ви».

2. У неофіційній обстановці.

3. У школі при зверненні до дитини до 9 років.

 Формула прохання може варіюватися від власне прохання у вишуканій формі до наказу і навіть вимоги.  Формули на зразок “прошу надати”, “прошу повідомити”, “прошу вважати” найчастіше використовуються у розпорядчих документах. Увічлива формула прохання реалізується за допомогою етикетних комбінацій, характерних для певних текстів: “зробіть ласку”, “не відмовте в люб’язності”, а також за допомогою формул з підрядними конструкціями: “Будемо Вам дуже вдячні, якщо …”. “Будемо раді, якщо …”.

Вибачення — це словесне спокутування провини. Якщо провина невелика, можна сказати: “Вибачте мені!”, “Пробачте!”, “Даруйте!”, “Прошу вибачення!”, “Перепрошую Вас!” Якщо більша — краще сказати: “Пробачте, якщо можете!” Мовні формули вибачення, як правило, мають етикетний компонент — мовну форму “будь ласка”: “Вибачте, будь ласка, …” або ускладнені проханням за вибачення: “Просимо вибачення за несвоєчасне виконання”, “Просимо вибачення за непередбачені зміни”, “Просимо вибачення за створені не нами незручності”, “Просимо вибачити за неможливість вчасно виконати …”. 

Згоду, як правило, висловлюють за допомогою таких форм: “Авжеж”, “Безперечно”, “Гаразд”, “Добре”, “Згода”, “З радістю”, “Із задоволенням”, “Погоджуюсь”, “Поза всяким сумнівом”, “Обов’язково”, “Так”, “Ще б пак” тощо. У діловому спілкуванні, висловлюючи одностайність думки, неприпустимо використовувати слова “ага”, “еге”, “угу”. Вони доречні лише у приватній розмові. Слова “да”, “канєшно”, “харашо” слід замінювати українськими відповідниками “так”, “звичайно”, “добре”.

Незгода. Щоб не образити співрозмовника й не підштовхнути спілкування до конфлікту, слід уникати коротких реплік: “Ні”, “Не погоджуюся”, “Не можна”, ”Заперечую”. В українській мові існує низка ввічливих форм відмови: “Ні, дякую”, “Дякую, не треба”, “На жаль, ні”, “Ні в якому разі”, “Це неможливо”,

Здебільшого мовні формули відмови пом’якшуються за допомогою слів “на жаль”, “шкода”, “дуже шкода”, “прикро”, “дуже прикро”. Уживання таких формул має переконати співрозмовника у тому, що факт відмови вкрай неприємний не тільки для нього, але й для вас.

Подяку слід висловлювати спеціально дібраними до відповідної ситуації виразами. За дрібну послугу можна сказати “Дякую!”, “Спасибі!”. Якщо вам зробили щось значне, краще використати такі форми: “Сердечно Вам дякую!”, “Прийміть мою найщирішу вдячність!”. Додатковий етикетний компонент “щиро” підсилює подяку “Щиро дякую за …!”, “Щиро дякуємо вам за …!” Іноді використовують підсилювальний компонент “дуже”: “Дуже вдячний (вдячна, вдячні) за Вашу турботу!”, “Дуже дякуємо за …!” тощо. Потрібно запам’ятати, що дієслово “дякую” вимагає після себе займенника у давальному відмінку, на відміну від російської мови. Порівняйте: рос. благодарю Вас (кого?), укр. — дякую Вам (кому?).

Таким чином, етикетні норми, як і моральність, реалізуються в поведінці, манерах, умінні правильно і красиво говорити. Володіння мовою, мовними нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру Знання норм українського мовленнєвого етикету — ознака вихованості й запорука професійного успіху сучасного управлінця.