2. Вокалізм. Загальна характеристика українського діалектного вокалізму. Відмінності у системах голосних фонем у діалектах української мови.

Загальна характеристика українського діалектного во­калізму. Залежно від основних теоретичних засад, на які спирається'дослідник, питання про склад фонем, їх вияви, взаємозв'язки і протиставлення в українській діалектній мові може розв'язуватися по-різному. Ми ж будемо вихо­дити тут з таких теоретичних засновків: 1) Під фонемою розумітимемо мінімальну звукову одиницю в складі слова й морфеми,' яка реалізується у вигляді близько споріднених звуків, її позиційних варіантів, і служить засобом розріз­нення самих слів і морфем. 2) Близько споріднені звуки, В яких реалізується певна фонема в усіх можливих пози­ціях, є її варіанти. Вони творять звукове поле чи звуковий ряд фонеми, один з членів якого, найтиповіший, що ви­являється звичайно в сильній позиції, є основним виявом цієї фонеми. 3) Звукове поле окремих фонем у слабкій (сто­совно голосних — у ненаголошеній) позиції може перехре­щуватися, частково, а іноді й повністю збігатися. Проте і в останньому випадку маємо справу не з однією, а з різними фонемами, бо основний вияв кожної з них у сильній (стосов­но голосних — у наголошеній)" позиції реалізується в різ­них звуках, і, отже, їх звукове поле, якщо мати на увазі всі випадки реалізації фонеми (як у сильній, так і в слаб­кій позиції), ніколи повністю не збігається.

При з'ясуванні відмінностей українських діалектів у системі вокалізму, зокрема при дослідженні протиставлення їх на рівні як наголошеного, так і ненаголошеного вокаліз­му, дуже важливо враховувати не тільки кількісний склад голосних фонем, а й навантаженість, тобто частоту вживан­ня їх у живому мовленні, чого можна досягти, зокрема,шляхом виявлення генетичної основи окремих фонем е кожному діалекті.

Склад вокалізму української діалектної мови як у кіль­кісному, так і в якісному відношенні в різних діалектах відчутно різний, проте всю різноманітність вокалізму цієї мови можи;) знести до чотирьох основних діалектних систем: 1) південно-східної; 2) південно-західної; 3) карпатської, 4) поліської, або північноукраїнської.

Своєю системою вокалізму найближчими до української літературної мови є південно-східні діалекти, основний ма­сив яких — говори Середньої Наддніпрянщини, що явля­ються діалектами давньої формації, лежать в основі укра­їнської національної" і літературної мови. їм властивий шестифонемний як наголошений, так і ненаголошений во­калізм такого складу: | і | — |и| — |е| — |а| — |о| — | у |. При цьому треба мати на увазі, що звукові поля фонем |и|, |е| в ненаголошеиій позиції у багатьох випадках, хоч і далеко не завжди, повністю збігаються, це все-таки дві різні фонеми; пор. також частковий збіг в окремих випадках звукових полів ненаголошених фонем |о| з |у|. Складом свого вокалізму дуже близькі до південно-східних південно-західні діалекти, більшості з яких також властивий шестифонемний вокалізм того ж складу. Проте основні вияви окремих фонем і їхні звукові поля в півден-но-західних діалектах не завжди збігаються з південно-східними (пор., напр., фонеми |и|, |е| в багатьох говірках, зокрема гуцульських). Збігаючись з південно-східною си­стемою своїм кількісним складом, система вокалізму основ­ної маси південно-західних діалектів відрізняється наван-таженістю окремих фонем, частотою вживання їх у мов­ленні (зокрема | і |, | є |, | и |, | а |), що дає підстави вважати систему вокалізму південно-західних діалектів за окрему діалектну систему, протиставлену системі вокалізму пів­денно-східних діалектів.

Своєрідну систему вокалізму мають карпатські говори, до яких прилягають надсянські говірки. Вона звичайно семифонемна (| і | — |и| — |е| — | а | — |о| — |ьі| — |у |), а в деяких середньозакарпатських говірках навіть восьми-фонемна (| і | — | у | — | и | — | є | — | а | — | о | — | н | — | у |) як у' наголошеній, так і в ненаголошеиій позиції, причому від­мінності між цими говорами і рештою, південно-західних полягають не лише в кількісному складі фонем, а й у їхній навантаженості, частотності (останнє здебільшого стосуєть­ся фонем | і (, | и), | у | та ін.).

Поліські, північноукраїнські діалекти своєю системою ілі.чму різко відрізняються від усіх інших діалектів як і і 11,кісним складом фонем, їх навантаженістю, частотою птиця, так і протиставленням наголошеного і ненаго-і'чиспого вокалізму, яке проявляється в різному кількіс­ному і якісному складі цих різко протипоставлених вока-мів: у той час як наголошений вокалізм у типових по-ііських діалектах звичайно восьмифонемний ()і|—|и| — 1|е| -|е| — І а| — |о| — | уо | — | у |), а в деяких семифо-пгдіпий (|і | — |и| — |е| — |а| — |о| — |уо| — |у|), ненаголо-інсіїпй вокалізм — переважно лише шестифонемний (| і | — | п | — | є | — | а | — [ о | — | у |), що пояснюється відсутністю в псішголошеній позиції специфічних поліських фонем-диф-топгів. Крім того, звукові поля ненаголошених фонем |е|, -І п І в цих говорах звичайно не перехрещуються, а в деяких говірках (лівобережнополіських) спостерігається майже повний збіг звукового поля ненаголошеної фонеми І о І з :шуковим полем фонеми | а |.

Навантаженість голосних фонем у живому мовленні, Частота вживання їх у різних діалектах сприяє протистав­ленню українських діалектів один одному, а при однаково­му кількісному складі (разом з урахуванням інших диферен-іііііних ознак) відіграє при цьому навіть вирішальну роль. Так, південно-східні і більша частина південно-західних діалектів характериауються великою поширеністю фонеми | і |, в яких вона є замінником давнього [б], а також етимо­логічних [о], [є] в новозакритих складах, чим вони різко протиставляються поліським діалектам, де ця фонема ви­явлена порівняно слабко, являючи собою в ряді говірок лише продовження давнього [і]. Порівняно слабко виявлена в поліських діалектах і фонема] и |, де вона виступає нерідко лише як рефлекс давнього [ьі], чим ще більше підкреслю­ється протиставлення їх іншим українським діалектам. Зате в цих діалектах дуже широко представлена фонема | є |, в яких вона виступає не тільки відповідно до давнього сильного [ь] та етимологічного [є] у відкритих складах, а й у ненаголошених закритих, а також відповідно до давніх [б] та [є] в ненаголошеній позиції. Порівняно меншою час­тотою використання фонем |и|, |і| характеризуються і карпатські говори, де вживання цих фонем обмежується генетично: |и.| переважно сягає етимологічного [і], а |і| — [ь], хоч у західнокарпатських і в деяких інших говірках |і) також може сягати етимологічного [і], а в піннічнопід-карпатських та в деяких інших також етимологічних [о],

[є] в новозакритих складах. Є всі. підстави вважати, що фо­нема |и| найширше представлена в основній масі півден­но-західних діалектів, оскільки вона тут вживається в ряді форм, у яких у півдешю-східних та поліських діалектах виступають інші звуки (пор., напр., півд.-зах. інфінітиви лише на -ти, -чи, а в півд.-сх. нерідко на -т', форми дав.-місц. відм. однини іменників типу землй — на землй, місц. відм. однини — на кони, дав.-місц. однини на -ови, форми «м'якої» групи прикметників типу сйний, сйн'ий). Крім того, звукова реалізація цієї фонеми в багатьох південно-західних діалектах, як побачимо далі, має ряд особливостей. Виразні протиставлення між українськими діалектами спостерігаються в уживанні фонеми |а|, яка звичайно ви­ступає відповідно до етимологічних [а]. Значно вужче, ніж у інших, вона представлена в галицько-буковинській групі говорів південно-західних діалектів, де її звичайно заступають у позиції після м'яких приголосних та шипля­чих фонеми | е|, | и |, | і | та їх варіанти (пор. також звужене вживання | а | в поліських діалектах, де воно послідовно виступає лише відповідно до етимологічного [а]).

Певні розрізнення спостерігаються і в частоті вживан­ня фонем | о | та | у |. Так, у поліських діалектах фонема | о | представлена частіше, бо тут вона виступає також відповід­но до етимологічного [о] в новозакритих ненаголошених складах. Найбільшою частотністю фонеми | у | відзначаються, очевидно, карпатські говірки, в багатьох з яких вона ви­ступає також відповідно до етимологічних [о], [є] в ново­закритих складах. Значне поширення фонема |у| має і в ряді поліських «недифтонгічних»- говірок, де вона також може заступати етимологічні [о], [є] в новозакритих складах під наголосом.