26.Тесты креативности.
Е. П. Торренс, создавший наиболее известные тесты креативности, обратил основное внимание не на результаты, а на сам процесс творческого мышления. Так, например, при определении главного фактора креативности - "чувствительности к проблемам" - испытуемый в течение 10 минут должен был письменно перечислить все возможные проблемы, которые могут возникнуть в двух ситуациях: во время купания в ванне и при выполнении домашнего задания. Самое большее, что можно получить с помощью такого теста, - это выявить быстроту и подвижность ассоциаций и степень остроумия.
Тем не менее тестирование творческих способностей довольно широко распространено в настоящее время в США как одно из направлений поиска одаренных детей с целью обучения их по специальным программам Оценка творческих способностей детей в основном проводится на основе методик Торренса. Этих методик несколько. Тесты Торренса на изобразительное творческое мышление созданы в 1966 г. Они являются невербальными и предназначены для диагностики таких параметров мышления, как беглость, точность, воображение и оригинальность, у детей в возрасте от 5 лет и старше. Тестами предусматривается выполнение испытуемыми таких заданий, как конструирование картин (на основе изображения ярко раскрашенной фигуры неправильной формы), завершение картинки, использование параллельных линий или кругов для составления изображений. Тест Торренса на вербальное творческое мышление (1966) предназначен для диагностики детей, начиная с 5 лет, и взрослых таких характеристик, как умение задавать информативные вопросы, устанавливать возможные причины и следствия применительно к ситуациям, изображенным на серии картинок, предлагать оригинальные способы применения обычных предметов, задавать нестандартные вопросы по поводу хорошо знакомого предмета, строить предположения.
Наукові підходи та гіпотези походження креативності
Якщо Дж. Гілфорд і П.Торренсрозглядають креативність як здатність до творчого (дивергентного) мислення, то Ф. Баррон вважає центральним процес уяви і символізації, визначаючи креативність«як внутрішній процес, який спонтанно продовжується в дії».[Джерело?]Р. Стернберг підкреслює важливість здібності створювати «продуктивні метафори», С. Меднік вважає, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій, працювати з широким семантичним полем.
Велике місце у дослідженнях креативності посідає визначення ролі цілеутворення. Більшість дослідників вважають, що творчий процес — це форма діяльності в проблемному пошуку, свідома та цілеспрямована спроба розширити наявні межі знань, усунути обмеження (Ф. Баррон, Д. Харрінгтон, М. Шикшентмихалий, Х. Гарднер, Х. Грубер, С. Девіс, Д. Перкінс).
З іншого боку, існує точка зору, згідно з якою творчі продукти є результатом випадкових змін стадій креативного процесу (Д. Фелдман, П. Ленглі, Р. Джонс, С. Тейлор).
Проміжна позиція полягає у тому, що креативний процес викликається невдалою спробою пояснення або гіпотезою, яка не підтвердилася, або спробою прорватися за допомогою самоорганізації крізь наявний хаос (Ф. Баррон, Д. Фелдман, Х. Гарднер, П. Торранс, Р. Візберг).
Інші автори ігнорують роль несвідомого у творчості. Окрема точка зору відводить несвідомим процесам певну роль. Зокрема, П. Ленглі та Р. Джонс приписують важливу роль несвідомим елементам у контексті активації пам’яті, яка відповідає творчому натхненню і робить доступною ту інформацію, яка свідомо не використовується.
27. Психологічні особливості спеціальних здібностей.Классификаций способностей человека довольно много. В первую очередь
необходимо различать природные, или естественные, способности и специфические
человеческие способности, имеющие общественно-историческое происхождение.
Многие из природных способностей являются общими у человека и у животных,
особенно высших, например - у обезьян. Такими элементарными способностями
являются восприятие, память, мышление, способность к элементарным
коммуникациям на уровне экспрессии. Эти способности непосредственно связаны с
врожденными задатками, но не тождественны им, а формируются на их основе при
наличии элементарного жизненного опыта через механизмы научения типа условно-
рефлекторных связей.
У человека, кроме биологически обусловленных, есть способности,
обеспечивающие его жизнь и развитие в социальной среде. Это общие и
специальные высшие интеллектуальные способности, основанные на пользовании
речью и логикой, теоретические и практические, учебные и творческие,
предметные и межличностные.
Общие способности включают те, которыми определяются успехи человека в самых
различных видах деятельности. К ним, например, относятся умственные
способности,
тонкость и точность ручных движений, развитая память, совершенная речь и ряд
других. Специальные способности определяют успехи человека в специфических
видах деятельности, для осуществления которых необходимы задатки особого рода.
Число человеческих способностей соответствует разнообразию видов
деятельности, в которые включаются люди. Кроме разделения способностей по
видам деятельности, в которых они проявляются, способности принято делить на
общие и специальные.
Одной из задач психологической теории является определение сущности
способностей, закономерностей их развития и появления, а также путей их
формирования. Существует специальная область дифференциальной психологии,
исследующая индивидуально-психологические различия людей. Проблема
способностей может быть рассмотрена как особое, индивидуализирующее
психическое явление.
Специальные способности представляют собой своеобразную форму проявления
общих родовых человеческих качеств в данных конкретных социальных условиях.
Тесты визуальных и слуховых способностей
При изучении визуальных способностейприменяются тесты на измерение:
остроты зрения,
различительной чувствительности,
цветоразличения,
восприятия глубины,
мышечного баланса глаз.
Наиболее популярные методы диагностики визуальных и слуховых способностей:
таблицу Снеллена с изображением букв, постепенно уменьшающихся по величине,
Тест Орто-Рейтера,
Тест «Проверка зрения»,
«Зрительный тест»,
таблицы Штиллинга - диагностика цветоощущения, состоят из множества цветных точек.
Тест Рыбакова- в фигурах различной формы в ограниченное время следовало правильно провести линию таким образом, чтобы из полученных двух частей можно было сложить квадрат.
Материал теста состоит из 45 заданий, размещенных на карточках или на специальном бланке. Каждое задание представляет собой замкнутую фигуру из соединенных под различным углом прямых линий. По периметру фигуры нанесены точки, две из которых, соединенные прямой линией, приведут к правильному решению. Все точки пронумерованы. Правильным является такое решение, когда отсеченная от общей фигуры часть, повернутая в воображении и вновь соединенная с оставшейся частью, образует квадрат. Время выполнения заданий ограничено. В протоколе испытуемый самостоятельно записывает номера точек, между которыми он провел бы условную линию (работа испытуемого по комбинированию частей фигуры проводится только в воображении). Первичная оценка образуется путем подсчета количества правильно выполненных заданий. В различных редакциях теста используются разные варианты шкальных оценок.
28. Для оцінки ефективності тієї чи іншої форми навчально-виховного процесу застосовується діагностика – обстеження з метою визначення об'єктивно фіксованих кількісних і якісних змін особистості тих, що навчаються, відносно початкового стану, що сталися внаслідок засвоєння ними у процесі пізнавальної і практичної діяльності накопиченого соціального досвіду (змісту освіти).
Під структурою навчання як соціально-психологічної системи розуміється сукупність функціональних зв'язків і логічних відношень між її елементами: змістом освіти, методами, цілями, організаційними формами навчання та його реальними результатами.
Зміст освіти являє собою педагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності інтелектуального та практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного відношення до світу.
Діагностична практика навчально-виховного процесу має відношення до вирішення двох видів завдань:
оцінки педагогічного методу;
оцінки особистості.
Оцінка педагогічного методу складається із визначення ефективності однакових впливів, які застосовуються до різних типів особистості та зіставлення ступеню ефективності різних впливів на однакові типи особистості.
Оцінка особистості полягає у визначенні наявного рівня та процесу її розвитку з метою оптимізації навчально-виховного процесу; усунення причин, які заважають розвитку; виявлення передумов, які забезпечують успішність у навчанні; об'єктивної оцінки досягнень та особливостей особистості.
Діагностичне забезпечення навчально-виховного процесу здійснюється на чотирьох рівнях:
- світоглядному (враховується увесь діапазон сформованості ціннісних орієнтацій, соціальних ідеалів і норм);
- соціологічному (аналізується соціально-культурний стан навчального закладу та можливості корекційного впливу на нього);
- дидактичному (визначається відповідність змісту, форм, методів і засобів навчання кінцевим та проміжним цілям освіти);
- психологічному (береться до уваги повний спектр психічних особливостей викладачів та слухачів, що приводить до використання різних за метою, змістом і характером психокорекційних програм розвитку).
Діагностичне забезпечення світоглядного рівня навчально-виховного процесу повинно здійснюватися на основі принципів системності, систематичності і послідовності, індивідуального підходу, єдності діагностики і корекції. Діагностичні заходи мають проводитись на всіх етапах підготовки спеціаліста, від спеціалізованих або загальноосвітніх середніх навчальних закладів до закладів післядипломної освіти.
Раціональна обробка отриманих результатів шляхом зіставлення даних, застосування логічних та статистичних методів дозволяє зробити висновок ефективність змісту, форм та методів навчально-виховного процесу щодо формування світогляду майбутнього правоохоронця. Діагностичне забезпечення психологічного рівня навчально-виховного процесу. Сутністю психологічного рівня діагностичного забезпечення є вивчення змін у структурі особистості у процесі навчання.
29.«Субъективный» подход — диагностика осуществляется на основе данных, которые сообщает о себе исследуемый, самоописаний особенностей личности, поведения в конкретных ситуациях. Это разнообразные опросники.
Процедура психодиагностического обследования предусматривает реализацию трех этапов:
а) сбор данных в соответствии с задачи исследования;
б) обработка и интерпретация полученных данных;
в) постановка диагноза или прогноза.
Если детализировать эти основные этапы процедуры психодиагностического обследования, то мы получаем пошаговое ее описание:
3апрос, благодаря которому формулируется цель обследования.
Сбор анамнеза — сведений об особенностях развития к моменту обследования. Возможен сбор информации об обследуемом у родителей, педагогов, коллег по работе и руководства. Наблюдения за обследуемым в различных ситуациях.
Составление программы психодиагностического обследования, которая должна содержать цель, перечень методик диагностики, оборудование, описание условий и режима обследования.
Установление психологического контакта с обследуемым.
Реализация программы психологического обследования с фиксацией результатов в протоколе.
Обработка результатов обследования.
Первичная интерпретация результатов отдельно по каждой методике.
Целостная интерпретация результатов, при которой учитываются сведения из анамнеза и наблюдений.
Составление психологического диагноза, который помимо описания индивидуальных данных психики человека должен содержать анализ психологических механизмов возникновения и проявления его проблем и рекомендации относительно формы и содержания помощи, в которой нуждается человек.
30.ОСОБИСТІСНИЙкласпсиходіагностичних методик, призначених для визначення ступеня виразності в індивіда певнихособистіснихособливостей. Сукупністьметодичнихзасобів для вивчення та оцінки окремих властивостей і проявів особистості. Кожна з методик являє собою стандартизовану анкету, що складається з набору пропозицій, з вмістом яких випробуваний (інформант) може погодитися або не погодитися. Питання сформульовано так, щоб,відповідаючина них, випробуваний повідомляв про своє самопочуття, про типові форми поводження в різнихситуаціях, оцінював свою особистість з різних позицій, висвітлював особливості своїх взаємовідносин з оточуючими, і пр. До теперішнього часу створено величезну кількість особистісних опитувальників самих різних типів. При розробці особистісних опитувальників відмінності в підходах виявляються у формулюванні, компонуванні, відборі і угрупуванню питань. Все різноманіття особистісних опитувальників може бути класифіковане в наступному вигляді: За змістом: • опитувальники рис особистості (вимірюють вираженість рис - стійких особистісних ознак. Один з найвідоміших - шестнадцатіфакторнийособистіснийопитувальник Кеттелла. Під чинником розуміється глибинна особистісна характеристика, що визначає групу стійких поведінкових проявів, відносно незалежна від інших характеристиктогож ряду. У Кеттелла фактори мають « технічні »і« побутові »назви, кожен фактор іменується парою полярних характеристик, наприклад, сміливість - боязкість.) • опитувальники типологічні (розробляються на базі визначення типів особистості і дозволяють віднести обстежуваних до того чи іншого типу, що відрізняється якісно своєрідними проявами. Опитувальник Ганса Айзенка призначений для визначення типу особистості в залежності від вираженості двох незалежних факторів - екстраверсії і невротизма (емоційної нестабільності). У різних варіантах клієнтам пропонується опитувальний лист з набором питань, на котрі пропонуєтьсявідповістиствердно або негативно (іноді може допускатися невизначенийвідповідь). Частина питань спрямована на діагностику екстраверсії, частина - невротизма) • опитувальники мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса); • опитувальники інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера); • опитувальники цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера); • опитувальники установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна) У відповідності з принципом, покладеним в основуконструювання, слід розрізняти: • опитувальники факторні, для конструювання яких використовуєтьсяфакторний аналіз(наприклад, опитувальники Р. Кеттелла); • опитувальники емпіричні, які створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, ММР1). В.В. Нікандров і В.В Новочардов пропонують наступну класифікацію опитувальників: 1. За принципом побудови: а) опитувальники-анкети; б) особистісні опитувальники. 2. За сферою переважного застосування: а) вузькопрофільні: клінічні;профорієнтаційні; сферинавчання; сферименеджментутароботиз персоналом та ін б) опитувальники широкого застосування. 3. За формою діагностується психічного явища: а) опитувальники станів; б) опитувальники властивостей (особистісні опитувальники); в) комплексні опитувальники. 4. За принципом опису особистості: а) опитувальники, що реалізують принцип рис: - Одномірні; - Багатовимірні. б) типологічні опитувальники. 5. За оцінюваної макрохарактеристик (підструктури) особи: а) опитувальники темпераменту; б) опитувальники характеру; в) опитувальники здібностей; г) опитувальники спрямованості особистості; д) опитувальники змішані. 6. За формою запитань: а) відкриті (передбачають вільні відповіді без будь-яких особливих обмежень. Піддослідні дають відповідь на свій розсудСтандартизаціяобробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей достандартнихкатегорій) б) закриті (заздалегідь передбачені варіанти відповідей на поставлене питання Випробуваний повинен вибрати один з них Найбільш поширеним є дво-або трехальтернатівнийвибірвідповідей).