№1Доба міді та бронзи

Перший метал, який почали вживати на Україні, була мідь. Перші вироби — невеликі сокири або долота — знаходили вже в пам'ятках Трипільської культури, але це було дуже рідко. Приблизно біля ІІІ тисячоліття до нашої ери на території Европи з'являються нові наседенці: народ, який опанував усю ту територію, де розгорталася Трипільська культура. Цей народ з культурного погляду стояв нижче від трипільців. Він неребував у стадії скотарства і ще не знав рільництва, але був міцніший, войовничіший, ніж трипільці. Він подолав Ех і приніс із собою вміння обробляти мідь. На території Донеччини, в районах Луганська, Бахмута, були родовища міді. Там археологи відкрили рештки первісних шахт, печей для топлення міді у вигляді глибоких ям у землі, викладених глиною. Знаходять також матриці, в яких виливали різні предмети з міді: наконечники списів, стрілки, сокири, ножі, прикраси. Металеві вироби дуже поволі завойовували місце у вжитку людини. Вони були дорогі, їх важко було виробляти. Тому довгий час, разом з металевими виробами, вживали також кам'яні, при чому на форми кам'яних сокир та наконечників списів впливали форми металевих, і найкращі зразки кам'яних знарядь з'являються якраз за часів початку вживання металів. Чиста мідь не тривка, тому дуже рано до неї почали додавати оливо, і цей стоп зветься бронзою.

Бронза дуже добрий, ковкий метал. Нове населення, з яким прийшли мідь та бронза на Україну, принесло з собою нові форми поховань. Своїх мерців воно ховало у скорченому положенні, часто у великих кам'яних склепах, катакомбах. Здебільшого їх посипали червоною вохрою. Над могилами насипали високі кургани. Для цієї Культури характеристична кераміка:. невеликі глечики, прикрашені «шнуровим» орнаментом. Пам'ятки цієї культури пов'язують Україну з передньою Азією, Кавказом, а також з Егейською культурою та Західньою Европою: аналогічні пам'ятки знаходять в Італії, на островах Середземного моря, в Еспанії. За доби міді та бронзи ще яскравіше намічається різниця культурних впливів, під якими перебували південна та північна частини Східньої Европи. У той час, як у північній частині, в районах Поволжя, намічалися міцні культурні шляхи, які вели на Урал, у Сибір, де розвивалася могутня мідяна та бронзова культура, — південна частина, територія України, перебувала під постійним впливом інших осередків: передньоазійських, кавказьких та західньоевропейських, ближче — угорського. Це яскраво позначилося, між іншим, на формах бронзових сокир: на північних землях панував сибірський «кельт», на південних — сокира з довгим обухом, характеристична для Месопотамії та Малої Азії. З кінцем бронзового віку на Україні пов'язане місцеве виробництво бронзи та висока ливарна техніка її. Помічається кілька культур, які мали свої прикмети: Білогрудівська (біля Умані), Висоцька (на Львівщині, Тернопільщині, Рівенщині), Верхнедністровська (верхнє Подністров'я). Вони характеризуються скотарсько- хліборобським побутом і зв'язками з Італією, Наддунайщиною, Сибіром.

№2

На рубежi II-I тиС. до н.е. все степове Причорномор’я вiд Дону до Днiстра населяли найдавнiшi з вiдомих племен – кiммерiйцi. Їх етнiчнiсть остаточно не з’ясована. Проте бiльшiсть iсторикiв минулого й сучасностi вважають, що це були вихiдцi з Азiї.    Провiдною галуззю в господарствi кiммерiйського суспiльства було кочове скотарство, яке давало змогу максимально використовувати природнi ресурси займаних територiй. Значну роль в життi кiммерiйцiв вiдiгравала вiйна. Походи в країни Передньої й Малої Азiї вiдкривали перед ними широкi можливостi для здобуття нових продуктiв землеробства й ремесла. Вiйськово-полiтичне об’єднання кiммерiйцiв проiснувало до VII ст. до н.е. i розпалося пiд натиском скiфських племен.    Скiфи – загальна назва основних племен Пiвнiчного Причорномор’я, що мешкали тут з VII по III ст. до н.е. Етнiчне походження скiфiв викликає також неоднозначнi припущення, проте бiльшiсть науковцiв схиляється до думки, що вони пов’язанi з пiвнiчно-iранськими племенами. Ряд учених вважають скiфiв, насамперед скiфiв-орачiв прапредками українського народу.    Вiд самого початку своєї появи в Криму та Надчорномор’ї скiфи вели активну войовничу полiтику супроти своїх сусiдiв. Їхнi успiхи у воєнних дiях значною мiрою були зумовленi наявнiстю у них найдосконалiшої для тiєї доби зброї.    Наприкiнцi VI ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолi зi скiфами, до складу якого входили рiзнi за походженням народи. Це були першi паростки державностi на територiї сучасної України. Скiфи створили високу матерiальну культуру. Вона увiбрала в себе досягнення мiсцевих племен, передових цивiлiзацiй Сходу, Кавказу i особливо Грецiї, а пiзнiше – i Риму. В свою чергу Скiфiя справляла iстотний вплив на економiку, суспiльний устрiй, матерiальну культуру, iдеологiю землеробського населення лiсостепової України.    У III ст. до н.е.могутня колись Скiфiя занепадає й поступається своїм мiсцем новим прешельцям зi Сходу – войовничим сарматам (савроматам).    Масове переселення кочових сарматських племен iз заволзьких степiв на територiю Пiвнiчного Причорномор’я починається з кiнця II ст. до н.е. На рубежi нашої ери вони повнiстю освоюють степи мiж Доном i Днiпром, iнодi проникаючи аж до Пiвденного Бугу та Дунаю. Основу господарства переважної бiльшостi сарматських племен становило кочове скотарство. Частина населення займалася землеробством та ремеслом.    Майже 600 рокiв сармати наводили жах на античний свiт, але у III ст. н.е. їхньому володарюванню в українських степах настав кiнець. Спершу нищiвного удару їм завдали готи – германськi племена, що просунулися з Пiвнiчного Заходу, а в другiй половинi IV ст. н.е. їх добили гуни – новi кочiвники, що з’явилися у степовiй Українi.    Починаючи з VII ст. до н.е., поряд iз скiфською експансiєю в Пiвнiчне Причорномор’я, в цих мiсцях розпочинається також грецька колонiзацiя. На вiдмiну вiд скiфiв, еллiни-колонiсти приходили невеликими загонами, вiдтворюючи на мiсцях свого розселення звичну для них систему поселень i господарювання. Такою господарчою i водночас полiтичною системою був полiс – своєрiдна форма соцiально-економiчної та полiтичної органiзацiї суспiльства у виглядi мiста-держави.    Греки заснували мiста Тiра на Днiстрi, Ольвiю на Бузi, Херсонес бiля нинiшнього Севастополя, Пантикапей на мiсцi сучасної Керчi та iн., перетворивши їх на центри торгiвлi та ремесел. З V ст. до н.е. з об’єднаних грецьких мiст на Таманському i Керчинському пiвостровах створено Боспорське царство з центром у Пантикапеї. Це були типовi рабовласницькi держави, якi багатiли на торгiвлi рабами, хлiбом, рибою i т.iн.    У III-IV ст. н.е. майже всi античнi держави Пiвнiчного Причорномор’я припинили своє iснування. У 270 р. вони зазнають поразки вiд готiв, а через 100 р. їх остаточно знищила навала гунiв.    Давньогрецькi мiста-держави справили великий вплив на соцiально-економiчний, полiтичний, культурний розвиток не лише сусiднiх з ними скiфiв, сарматiв та iн., а й бiльш вiддалених племен, у тому числi слов’янських.

№3

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Велику роль в історії України відіграли греки, які з'явилися у VII столітті до н. е. на північних берегах Чорного моря та заснували тут античні міста-держави. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е., коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.

У процесі античної колонізації у Північному Причорномор'ї утворилися чотири основні осередки.

Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів. В першій половині VI ст. до нашої ери на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадання його в Дніпровський лиман, вихідці з Мілета заклали Ольвію - згодом одне з трьох найбільших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, її зручне географічне розташування сприяло налагодженню тісних торговельних зв'язків із землеробами лісостепу та кочівниками степу.

Другий центр античної цивілізації Півдня України склався в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Tipa.

Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський.

Четвертий центр античної культури в Північному Причорномор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей. Феодосія, Фанагорія.

Грецькі міста-держави в Причорномор'ї називалися полісами. Крім Боспору, це були рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки з відповідним управлінням. До складу міст-полісів входила й сільська округа - хора.

Основним центром, звідки греки потрапляли на Південь сучасної України, був Мілет - місто, що в західній частині Малої Азії. Причин переселення декілька. Основні з них - перенаселення Еллади, нестача вільних земель для землеробства, ринків збуту ремісничих товарів інші.

Античні міста планувались і забудовувались за стандартами і нормами материкової Греції. В Північному Причорномор'ї застосовувались такі системи планування: прямолінійна, змішана (прямолінійна та променева). Місто ділилось на квартали з одного - чотирьох будинків. Крім житлових і господарських споруд в містах були театри, гімназії, храми, святилища, адміністративні споруди. Будувались вони з застосуванням ордерних стилів. Найбільш розповсюдженими були: дорійський, іонійський, корінфський. В будівництві використовували камінь, дах накривали черепицею. Місто захищалось муром. Деякі міста Причорномор'я мали додаткові укріплення -акрополь. Центром міста була агора - головна площа міста. Тут знаходився теменос - культові споруди.

За мурами міста знаходився некрополь - місце поховання померлих. Поступово грецькі міста - колонії об'єднуються. Так в 480 р. до н.е. виникло Боспорське царство, яке об'єднало більш як 20 грецьких міст, що існували на території Керченського півострова й Тамані. Столичним містом царства став Пантікапей (сучасне місто Керч). З IV століття до н.е. до складу Боспорського царства ввійшли окремі племена Приазов'я, Північного Кавказу, Прикубання.

Головними заняттями греків Північного Причорномор'я були землеробство, скотарство, виноградарство, рибальство. На високому рівні знаходилось ремісництво: металообробка, гончарство, ткацтво. Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було житницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. До складу клерів входили також сади, пасовиська і поля. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". В Ольвії розвивалося керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Вироблялася різноманітна кераміка. Херсонеські ремісничі вироби збувалися не тільки у самому місті, але й за його межами - у скіфських поселеннях Криму. Широкого розвитку набула торгівля. В міста з хори і всієї Скіфії поступало зерно, худоба, шкури, хутро, солона риба, сіль, а звідти вони вивозилися до Греції. Із Греції в Причорномор'я надходили металеві та ювелірні вироби, зброя, тканини, мармур, столовий посуд, прянощі, оливкова олія, предмети розкоші та мистецтва, вина. Поширеним товаром були раби. Та все ж основним торговим товаром був хліб. Контактуючи з греками через торгівлю, місцеве населення знайомилося з античною культурою, здобутками грецького суспільства. Адже в грецьких містах-колоніях, як і в самій Греції, також поширювалась писемність, розвивались науки: історія, філософія, літерату та, медицина. Театри, храми, прикрашались скульптурами, фресками, мозаїками. У І столітті до н.е. поліси потрапляють в залежність від Римської імперії і міста ще функціонують. На відміну від греків-колоністів, які, затвердившись в Північному Причорномор'ї, стали одним з головних факторів соціально-економічного розвитку регіону, римляни поводили себе як завойовники. Вони не мали підтримки від місцевого населення. Римська окупація Причорномор'я і включення більшості міст до складу Римської імперії не могли істотно змінити становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом". У III ст. нашої ери міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найбільшого удару міста зазнали від готських і гунських племен. УIV столітті припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Відродилися лише Херсонес і Пантікапей, які увійшли до складу Візантійської імперії. Херсонес, відомий як місто Корсунь, був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж доля спіткала Пантікапей і Феодосію.