- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
Метод науково-педагогічного дослідження – спосіб дослідження психолого-педагогічний процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.
Сучасна педагогіка використовує такі методи педагогічних досліджень:
педагогічне спостереження;
бесіда;
інтерв’ю;
експеримент;
вивчення продуктів діяльності;
соціологічні методи;
тестування;
соціометричні методи тощо.
Педагогічне спостереження. Це систематичне, цілеспрямоване простеження проявів психіки людини у визначених умовах. Наукове спостереження вимагає постановки чіткої мети і планування. Заздалегідь визначається, які саме психічні процеси і явища будуть цікавити спостерігача, по яких зовнішніх проявах їх можна простежувати, в яких умовах буде відбуватися спостереження і як передбачається фіксувати його результати.
Спостереження повинне бути цілеспрямованим: спостерігач повинний чітко представляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого спостерігати, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, другорядних фактів. Спостереження варто проводити систематично, а не від випадку до випадку. Чим довше спостереження, тим більше фактів може нагромадити спостерігач, тим глибше і надійніше будуть його висновки.
Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.
Пряме – вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження.
Опосередковане – вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають.
Самоспостереження - процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами.
Метод бесіди. Бесіда – метод безпосереднього спілкування,який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених питань.
Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з’ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співрозмовників., виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.
Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та учнів виділяють такі види бесіди:
експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настоювання співрозмовника на специфіку експерименту, перелік основних дій, надання інструкцій;
експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують ситуаціях, коли кожний елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього.
інтерв’ю.
Інтерв’ю – метод отримання інформації за допомогою усного опитування. Інтерв’ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їхніми психологічними реакціями. Воно ефективне в тих випадках, коли дослідник впевнений у об’єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв’ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв’ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх осіб», присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв’ю, спричинити нещирі відповіді респондента. За ступенем формалізованості інтерв’ю бувають:
А) вільні – не регламентовані темою, формою бесіди; тривала бесіда за загальною програмою чи без чіткої деталізації питань;
Б) стандартизовані – близькі за формою до анкети із закритими запитаннями;
В) напівстандартизовані – поєднують у собі особливості двох попередніх.
Експеримент. Експеримент полягає в тому, що вчений (експериментатор) навмисно створює і видозмінює умови, у яких діє досліджувана людина (випробуваний), ставить перед ним визначені задачі і по тому, як вони вирішуються, судить про виникаючі при цьому процеси і явища. Проводячи дослідження при однакових умовах з різними випробуваними, експериментатор може встановити вікові й індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них. У психології застосовують два основних типи експерименту: лабораторний і природний.
Лабораторний експеримент проводять у спеціально організованих і у відомому змісті штучних умовах, він вимагає спеціального оснащення, а часом і застосування технічних пристосувань. Прикладом лабораторного експерименту може служити дослідження процесу дізнавання за допомогою спеціальної установки, що дозволяє на особливому екрані (типу телевізійного) поступово пред'являти випробуваному різну кількість зорової інформації (від нуля до показу предмета у всіх його деталях), щоб з'ясувати, на якому етапі людина довідається про зображуваний предмет. Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей.
Однак поряд з достоїнствами лабораторний експеримент має і визначені недоліки. Найбільш істотний недолік цього методу – його деяка штучність, що за певних умов може привести до порушення природного ходу психічних процесів, а отже, до неправильних висновків. Даний недолік лабораторного експерименту до відомого ступеня усувається при організації.
Природний експеримент об’єднує у собі позитивні сторони методу спостереження і лабораторного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що випробувані не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхнього поводження. Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно дотримувати всі ті вимоги, що пред'являються до лабораторного експерименту. Відповідно до задачі дослідження експериментатор підбирає такі умови, що забезпечують найбільш яскравий прояв цікавлячих його сторін психічної діяльності.
Один з різновидів експерименту в психології та педагогіці – соціометричний експеримент. Він використовується для вивчення взаємин між людьми, положення, що займає людину в тій або іншій групі (заводській бригаді, шкільному класі, групі дитячого саду). При вивченні групи кожний відповідає на ряд питань, що стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять. За результатами можна визначити найбільше і найменш популярної людини в групі.
Вивчення продуктів діяльності. Результати діяльності людей – це створені ним книги, картини, архітектурні проекти, винаходи і т. п. По них можна у відомій мері судити про особливості діяльності, що привела до їх створення, і включених у цю діяльність психічних процесах і якостях. Аналіз результатів діяльності вважається допоміжним методом дослідження, тому що дає надійні результати тільки в сполученні з іншими методами (спостереженням, експериментом).
Соціологічні методи.
Анкетування являє собою перелік питань, що дають досліджуваним особам для листовної відповіді. Достоїнство цього методу в тому, що він дозволяє порівняно легко і швидко одержати масовий матеріал. Недолік же цього методу в порівнянні з бесідою – відсутність особистого контакту з випробуваним, що не дає можливість варіювати характер питань в залежності від відповідей. Питання повинні бути чіткими, ясними, зрозумілими, не повинні вселяти ту або іншу відповідь.
За формою анкети бувають:
відкриті – анкети, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання.
Закриті – анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну;
Напіввідкриті – передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою;
Полярні – анкети, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою.
Метод рейтингу. Полягає в оцінюванні діяльності, її окремих аспектів компонентними експериментами, здатними вирішувати творчі завдання, контролювати процес експертизи, виявляти наукову об’єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність, мати власну думку і вміти її обстоювати. За допомогою рейтингу відбувається класифікація соціально-психологічних об’єктів за ступенем вираження загальної для них властивості – експертних оцінок.
Метод узагальнення незалежних характеристик. Розроблений рос. вченим К.Платоновим. передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних із різних джерел (вчителі, батьки, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітки, друзі), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.
Тестування. Тест – це особливий вид експериментального дослідження, що представляє собою спеціальне завдання або систему завдань. Випробуваний виконує завдання, час виконання якого звичайно враховують. Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівня розумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченні індивідуальних особливостей протікання психічних процесів.
Тестове дослідження відрізняється порівняльною простотою процедури, воно короткочасне, проводиться без складних технічних пристосувань, вимагає самого простого оснащення (часто це просто бланк із текстами задач). Результат рішення тесту допускає кількісне вираження і тим самим відкриває можливість математичної обробки.
Соціометричні методи. Соціометрія – галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Запропонував америк. Психолог Джакоб Морено. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. За соціометричними критеріями можна визначити розуміння людиною закономірностей щодо взаємин у групі, бачення нею процесів спілкування між учасниками групи.
У процесі соціометричного дослідження складають соціограму – графічне відображення математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних «зірок» (осіб, яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами. Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом.