- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
Психологія - це вчення про душу; психологія - це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.
Особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини. Кожна людина є світом і цей світ - психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі - тобто в самому собі - не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ - це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально - це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.
Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення (тобто оскільки ця реальність є об'єктивною). Об'єкт психології становить психічна реальність як така.
Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки.
У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою.
Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття «психічні явища» більш конкретне, ніж «душа»; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття «психічні явища» не бере до уваги сутнісної сторони психіки.
Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).
Структура психології.
Внутрішні підрозділи загальної психології традиційно визначають такі: вчення про розвиток психіки у філо- та онтогенезі людини, вчення про окремі психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення, увагу, процеси пам'яті, уяву та ін.), стани і властивості людини. До загальної психології інколи відносять і психологію особистості Вікова психологія вивчає онтогенез людської психіки, специфічні психічні особливості індивіда в процесі зміни вікових стадій його розвитку; вона розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, акмеологію (психологію зрілої людини) та геронтопсихологію (психологію старості). Диференціацію, психічні відмінності між окремими індивідами й групами, а також причини й наслідки цих відмінностей вивчає диференціальна психологія. Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого на різних етапах перебігу патологічного процесу. Психотерапія вивчає проблему впливів із лікувальною метою на психіку хворого. Комплекс знань, що містить систематичний опис процесу надання психологічної допомоги окремим людям, групам, чи організаціям, установам, становить собою консультативну психологію. Галуззю психологічної науки, що розробляє методи виявлення і виміру індивідуально-психологічних особливостей людини (тобто психологічні тести), є психодіагностика.
Відносно відокремленою від загальної психології є соціальна психологія, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені включенням у соціальні групи.
Психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів вивчає психологія управління. Психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності в умовах педагогічного впливу вивчає педагогічна психологія. Психологічні особливості трудової діяльності людини вивчає психологія праці. Психологічні закономірності функціонування систем «людина-машина» досліджує інженерна психологія.
ПРОВІДНІ НАПРЯМИ В ПСИХОЛОГІЇ XX СТОЛІТТЯ
Структуралізм. Засновником структурної школи в психології є Е. Тітченер (1867-1927). Сам Тітченер був послідовником В. Вундта, і структуралізм як напрям у психології є прямим втіленням вундтівських ідей. Головним завданням психології структуралісти вважають експериментальне дослідження структури свідомості. Дослідження свідомості як структури потребує знайдення вихідних елементів свідомості та зв'язків між ними. Зусилля школи Тітченера були спрямовані передусім на пошуки елементів психіки (яка ототожнювалась зі свідомістю).
Функціоналізм. Функціоналізм набув світового визнання як американська течія у психології (хоча були європейські попередники). Лідерами цієї течії стали У. Джемс (1842-1910), Дж. Дьюї (1859-1952), Р. Вудвортс (1869-1962). Програма функціонального напряму полягає у 1) з'ясуванні, яким чином індивід пристосовується до зовнішнього середовища через застосування психічних функцій, 2) пошуку засобів найбільш ефективного пристосування. Функціоналізм підкреслював життєву значущість свідомості для суб'єкта.
Гештальтпсихологія. Гештальтпсихологія як науковий напрям, датою виникнення якого вважається 1910р. - час зустрічі М. Вертгеймера (1880-1943), В. Келера (1887-1967) і К. Коффки (1886-1941) - виникла як спроба теоретичного обґрунтування деяких феноменів зорового сприйняття. Замість пошуку елементів свідомості цей напрям зробив наголос на її цілісності. Гештальтпсихологи вказували на те, що первинними даними психології є саме цілісні структури (гештальти), які в принципі неможливо побудувати з якихось елементів. Гештальти мають свої характеристики і закони. Єдиною психічною реальністю стверджуються факти свідомості.
Психоаналіз. 1895 р. - рік, коли 3. Фрейд і Й. Брейер почали застосовувати метод катарсису для лікування істерії -вважають датою народження класичного психоаналізу. Це найбільш відомий за межами психології напрям психологічної науки і практики, який отримав широкий світовий резонанс, справив вплив на різні шари культурного життя людства. Засновником психоаналізу є 3. Фрейд (1856-1939). Вперше загальні положення психоаналізу були їм викладені в 1900 р. - у «Тлумаченні сновидінь». На відміну від напрямів психології, презентованих вище, психоаналіз - теоретичне вчення, яке було обумовлене потребами клінічної практики.
Згідно із Фрейдом, психіка аж ніяк не співпадає із свідомістю. Свідомість становить лише тонкий шар на поверхні несвідомого. Якщо не досліджувати несвідоме, ніяк не можна збагнути природу психіки
Ключовими термінами психоаналізу є несвідоме -уявлення про те, що існує психічна діяльність, яка суб'єктом не усвідомлюється, опір - ідея про те, що свідомість опирається проникненню в неї несвідомих тенденцій (і робить це шляхом психічного захисту), трансфер - поняття про те, що на відношення людини до об'єкту впливає її відношення до минулих об'єктів (перш за все тих, що оточували її в дитинстві). Важливим також є поняття лібідо - психічної енергії, джерело якої знаходиться у несвідомому.
Біхевіоризм. Біхевіоризм є передусім американським науковим явищем - він визначив обриси американської психології XX століття. Англійське слово «behavior» перекладається як поведінка. Отож, предметом психології, за біхевіористами, є поведінка, а не свідомість, як було в інтроспективній психології. Свідомість вивчалась за допомогою суб'єктивних методів, поведінка цілком була у сфері дії методу об'єктивного. Теоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон (1878-1958).
Когнітивна психологія (когнітивізм). Загальні уявлення когнітивної психології про психіку зводяться до того, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, які уявляються по аналогії з функціонуванням обчислювальних пристроїв.
Гуманістична психологія. Цей напрям в психології пов'язаний з іменами А. Маслоу (1908-1970), К. Роджерса (1902-1987), Г. Олпорта (1897-1967), він вкорінений у психотерапевтичній практиці. Головним предметом психології він визнає особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації - неповторного прояву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині.