- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
Психологічні поняття «научання», «навчання» та «учіння» описують широке коло явищ, пов´язаних із набуванням досвіду, знань, навичок, умінь у процесі активних взаємин суб´єкта з предметним і соціальним світом - у поведінці, діяльності, спілкуванні.
Усі визначення містять уявлення про поступовість змін. Особливо підкреслено роль вправи.?
Найширшим поняттям, на нашу думку, є НАУЧІННЯ - усвідомлювальний і неусвідомлювальний, організований і стихійний процес набуття досвіду, знань, навичок і вмінь упродовж усього життя.
Загалом це процес надбання досвіду, знань, навичок і вмінь поведінки, спілкування і діяльності, їхніх адаптивних модифікацій, заміни ефективності та продуктивності. З цих позицій научання містить і навчання, і учіння.
Навчання - це спільна діяльність тих, хто вчить (суб´єкти навчання) і тих, хто навчається (об´єкти навчання). Власне діяльність тих, хто вчить, доцільно назвати вченням, а тих, хто навчається учінням. Завдання суб´єктів навчання у процесі вчення - це навчати (научати), а об´єктів навчання - навчатися (научатися).
З процесуального боку НАВЧАННЯ - це доцільно організована, методично правильно побудована й змістовно насичена цілеспрямована діяльність суб´єктів та об´єктів педагогічного процесу, спрямована насамперед на свідоме, міцне й глибоке опанування системи професійних знань, навичок і вмінь, виховання, розвиток і формування певної сукупності морально-психічних, професійних і громадянських якостей, необхідних у процесі життєдіяльності.
Процес навчання охоплює підпорядковану загальній меті діяльність суб´єктів навчання (викладання, особистісне й групове відтворення), тобто вчення, і діяльність об´єктів навчання, тобто учіння, в їхній взаємодії та розвиткові.
Діяльність суб´єктів навчання не зводиться лише до викладання, тобто подання певним чином навчального матеріалу об´єктам навчання. Сьогодні, як підтверджує практика, потрібно говорити про інші аспекти діяльності суб´єктів навчання, а саме - їхнє особистісне й групове відтворення знань, навичок і вмінь під час дидактичного процесу, а також практичної діяльності та буденного життя.
Учіння є системою навчально-пізнавальної діяльності того, хто вчиться, спрямованої на сприймання, осмислення, засвоєння, оволодіння, відтворення й застосування знань, навичок і вмінь. Учіння є процесом усвідомленим і стихійним (неусвідомлюваним). Учень (студент, слухач) діє, і в цій дії у процесі вивчення конкретних предметів, самостійних пошуків, наслідування тощо самостійно закріплює, удосконалює, розвиває чи здобуває знання, навички і вміння.
Самостійне оволодіння знаннями, навичками і вміннями, як вид свідомого цілеспрямованого учіння, полягає в пошуку, добуванні, виокремленні, осмисленні та оволодінні знаннями, формуванні самостійно спланованих навичок і вмінь, які необхідні і для військової діяльності, і для свого розвитку, удосконалення, освіченості тощо.
Оволодіння - здатність користуватися заученим матеріалом у практичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції - речові або знакові системи. У такому процесі оволодіння засвоєним матеріалом породжує прагнення до подальшого саморозвитку.
Оволодіння передбачає такі практичні дії. Діючи з предметами учіння або праці, людина відкриває діями в цих предметах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобутком - предметом трансформації, а здібності - новоутвореннями.
Вправляння - частина спеціально організованого учіння. Через тренування людина набуває певних усталених прийомів дій, навичок, рис характеру, злагодженості, згуртованості тощо.
Наслідування є універсальним способом засвоєння чужого досвіду, здатністю мимовільно відтворювати рухи і дії, логіку мислення, поведінку, перебіг думок, цінності, пережиті почуття, манери діяльності тощо. Наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Завдяки цьому механізму психіки воїн успадковує все навколишнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію.
Отже, научання-навчання-учіння - процеси надбання суб´єктом нових способів здійснення поведінки і діяльності, їхньої фіксації і/або модифікації. Зміна психологічних структур, яка відбувається внаслідок цього процесу, забезпечує можливість подальшого удосконалювання діяльності. Уточнимо поняття досвід, знання, навичка і вміння.
Досвід (experience): а) зовнішня активність суб´єкта, його стосунки зі світом - предметним і соціальним; б) сукупність знань про світ, а також навичок та вмінь, які суб´єкт накопичив у своїй індивідуальній історії стосунків зі світом.
ЗНАННЯ - це сукупність засвоєних людиною відомостей, понять та уявлень про предмети і явища навколишнього світу, їхню сутність, зв´язки й відношеннями між ними.
НАВИЧКА - це дія, доведена до автоматизму, яку виконують без безпосереднього контролю свідомості. Вона формуються шляхом повторень і має високий ступінь засвоєння, який не потребує елементної свідомої регуляції та контролю. Навичка формується на базі отриманих знань і простих умінь через вправляння. Виокремлюють такі види навичок:
сенсорні - здатність автоматично виокремлювати сигнали, які надходять з навколишнього середовища (наприклад, бачити, чути);
сенсомоторні - здатність автоматично реагувати рухами на подразники (сигнали);
психомоторні - здатність автоматично поєднувати думку із живим рухом, втілювати образ, уяву, символ і відчуття в живий рух;
перцептивні - здатність автоматично сприймати предмети та явища;
розумові (інтелектуальні) - здатність автоматично розв´язувати розумові операції, що траплялися раніше;
В умовах діяльності формується багато навичок, які у своїй основі мають різні психічні механізми. Саме їхній зв´язок з відповідними психічними утвореннями може спричинити такі негативні явища, як інтерференцію (наявна навичка гальмує формування нової) і деавтоматизацію (руйнування навички внаслідок тривалої перерви у тренуваннях, страху, перевтомлення тощо). Але навички формуються, як правило, одночасно з виробленням умінь. Вони разом зі знаннями становлять психічну передумову формування складного уміння.
УМІННЯ - це надбання здатностей якнайдоцільніше й творчо користуватися своїми знаннями та навичками у практиці поведінки, спілкуванні і діяльності.
За ступенем складності виокремлюють прості і складні вміння. Прості вміння формуються на основі здобутих дискретних знань, які не потребують під час їхнього застосування на практиці складних мисленнєвих операцій. Складні вміння є наслідком втілення й поєднання в них повних знань і надбаних умінь у нових ситуаціях та в процесі виконання складних завдань діяльності. Вони формуються на основі знань, простих умінь і навичок шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних завдань.