2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу

Об'єднання людей у групи відбувається за різними ознаками, у тому числі й статусними — владними, майновими, професійними, освітніми тощо.

Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає поняттями “спільність” і “група”.

Соціальна спільність — сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою.

Соціальна спільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність, взаєморозуміння.

Соціальними ознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії, спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності.

Прикладом спільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі та ін.

Відносно сталим об'єднанням людей є група. Сукупність людей, що претендує називатися групою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності, а й взаємовпливами індивідів.

Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

До основних ознак соціальної групи належать:

— включення їх у широкий соціальний контекст;

— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;

— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;

— зовнішня та внутрішня організація;

— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;

— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”;

— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Колектив (від лат. collectivus — збірний)

— група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній — артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній — гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній

— клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній — монастирські братії, приходи, собори тощо.

Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність — якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності — загальнолюдська солідарність.

Психологія колективу.

У колективній діяльності важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільних дій, вироблення, прийняття й реалізація рішень. Їх ефективність залежить від того, наскільки гармонійним є взаємозв’язок між членами групи. На практиці він постає як система дій, за якої емоційний імпульс, вчинок однієї особи чи групи осіб зумовлює відповідну реакцію інших осіб.

Ступінь зв’язку між членами колективу визначається особливостями взаємодії. Нетривкий взаємозв’язок дає більше можливостей для самостійних дій. Зміцнення його підвищує значення керівних та координаційних функцій.

Фактором, що регулює ефективну спільну діяльність учасників усього колективу, є мотивація. Мотивація учасників колективу залежить від умов діяльності, які можуть її посилювати чи послаблювати. З розвитком взаємозв’язку посилюється мотивація членів колективу щодо ефективної спільної діяльності, інакше може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Додатковими факторами, які впливають на ефективність діяльності колективу, є індивідуально-психологічні особливості членів колективу та рівень однорідності (різнорідності) колективу. Перший фактор , виявляючись у співвідношенні темпераментів, інтелекту, характерів, інтересів тощо, бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Другий фактор, постаючи як співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності, реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, комфортність.