Література
Аксаков К., Аксаков И. Литературная критика. - М., 1981.
Андреев А. Место искусства в познании мира. – М., 1980.
Античные риторики. – М., 1978.
Аристотель и античная литература. – М., 1978.
Арнаудов М. Психология литературного творчества. – М., 1980.
Арутюнова Н. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры // Res philologika. Филологические исследования. Памяти академика
Г. Степанова. – М., 1990.
Академические школы литературоведения. – М., 1975.
Античные мыслители об искусстве. – М., 1938.
Бахмутова Е. Выразительные средства русского языка. – Казань, 1967.
Дремов А. Художественный образ. – М., 1961.
Сидоренко Г. Як читати і розуміти художній твір. – К., 1988.
Гете И. Об искусстве. – М., 1975.
Паперный З. О художественном образе. – М., 1961.
Семінарські заняття №№ 2 - 3. Зміст і форма літературного твору (4 год.).
Теоретичні питання
Поняття «форми» і «змісту» в філософії і літературознавстві. Гармонія «форми» і «змісту» літературного твору.
Структура і елементи змісту літературного твору.
Тема, ідея, проблема літературного твору.
Дія, процесуальність - фактори, що визначають своєрідність художнього світу.
Конфлікт, колізія. Конфлікт як основна рушійна сила твору.
Поняття фабули і сюжету.
Характер. Типи характерів.
Пафос літературного твору. Види пафосу.
Практичні завдання
Законспектувати статтю «Форма и содержание» (Литературный энциклопедический словарь /Под общ. ред. В. М. Кожевникова, П. А. Николаева. – М., 1987).
Визначити елементи змісту в оповіданнях А. Чехова «Про кохання» та Е. Хемінгуея «Кішка під дощем».
До літературознавчого словника виписати значення термінів: тема, ідея, проблема, фабула, сюжет, пафос, характер, тип, дійова особа.
Законспектувати фрагмент з «Лекцій з естетики» Г. Гегеля (одне з джерел: Введение в литературоведение: Хрестоматия. - М., 1988. - С. 280 - 283).
Законспектувати працю О. Веселовського «Поэтика сюжетов» (одне з джерел: Введение в литературоведение: Хрестоматия. - М., 1988. - С. 285 - 288).
Методичні рекомендації
Категорія сюжету - одна з найбільш вивчених і водночас досить складних літературознавчих категорій. Не кожний літературний твір має сюжет, ліричні твори зазвичай - безсюжетні; в ліро-епічному творі, скажімо, у баладі, ми можемо виявити сюжет в його доволі простому варіанті; в драматичних чи епічних творах (приміром, роман-епопея) сюжет постає у всій своїй складності й багатогранності. Очевидно, що сюжет виникає в художньому тексті при наявності певних факторів, існують ті чи інші умови виникнення сюжету. Одна з таких умов - наявність конфлікту (колізії).
За фрагментами з «Лекцій з естетики» Г. Гегеля дайте відповіді на такі питання:
Що Гегель називає колізією?
Чим конфлікт відрізняється від колізії?
Як конфлікт сприяє появі дії?
В історичному русі літератури сюжет постає не просто як раз і назавжди дана схема. Як представлене історичне формування сюжетів у праці О. Веселовського «Поэтика сюжетов»?
В системі літературознавчих категорій літературний характер посідає особливе місце. Адже якщо література справді є «людинознавством», як казав М. Горький, то літературознавство, розкриваючи сутність літератури, так чи інакше прагне до прояснення цієї властивості. Ми розпочали вивчення специфіки мистецтва слова з прояснення природи художнього образу і, приступаючи до розгляду літературного характеру, звернемо увагу саме на особливості образу людини, образу-персонажа.
Відома радянська дослідниця Л. Я. Гінзбург у книзі «О литературном герое» (Л., 1979. - С. 5) писала: «Литературным героем писатель выражает свое понимание человека, взятого с некоторой точки зрения, во взаимодействии подобранных писателем признаков».
Літературний характер, як і будь-який художній образ, «зроблений», змодельований автором. Життєподібність персонажів у реалістичних творах - результат кропіткої роботи письменника, тривалого історичного розвитку образу людини в літературі та мистецтві в цілому.
Подумайте, яким чином відбувається сотворіння образу-людини? Чим відрізняється створений образ від прототипу?
Погляньмо, як розвивалося зображення людини в російському іконопису ХІІ - ХVІІІ ст. Найдавніші ікони суворі й канонічні. Такими є, наприклад, твори новгородської школи. З кінця ХІV ст. все частіше проявляє себе гуманістичне начало. Але навіть людський ідеал Андрія Рубльова не руйнує канони живописного зображення. З ХVІІ ст. вже широко розповсюджуються багатофігурні, сюжетні ікони, а на початку ХІХ ст. змінюється й сам стиль майстрів, він поступово наближається до світської традиції, до просторового перспективного зображення.
Для західноєвропейського живопису епохи Відродження освоєння перспективи стало революцією. З’явилася нова техніка, яка розімкнула звичні рамки живопису й уможливила життєподібне зображення людини.
Знайдіть репродукцію картини когось із італійських майстрів доби Відродження й спробуйте проаналізувати, якими прийомами художник користується, щоби створити життєподібне зображення.
Чи відбувалося щось подібне в літературі? Безумовно, але як мистецтво часове, вона прагнула до своєрідної просторовості, до образотворчості, моделюючи образ людини, який у сприйнятті читача міг би створити уявлення, що воно відповідає реальному життю. Живопис поступово звільнюється від канонів площинного, статичного відображення реальності, література теж долала свою часову зосередженість, кращим виразником і носієм якої був і лишається сюжет, адже в ньому - послідовність, ланцюжок подій. Ціллю цього руху й результатом його було формування нового підходу до образу людини, літературний характер, який утворювався.