58) Фізико-географічне районування Африки

За комплексом природних умов в Африці можна виділити чотири великих регіони: Північну, Центральну (Екваторіальну), Східну й Південну Африку. Кожний з них має свій неповторний географічний вид й поділяється в свою чергу на менші й також своєрідні природні комплекси (природні області).

Північна Африка простягається в найширшій частині материка від Середземного моря на півночі до південних кордонів зони саван, а на південному сході – до Ефіопського нагір’я. З півночі на південь, в залежності від кліматичних умов, відбувається поступові зміни природних комплексів. Найхарактерніша риса природи Північної Африки – сухість клімату. Найбільше вона виражена в Сахарі. При наближенні до екватора зростає тривалість вологого періоду. Південна межа Північної Африки знаходиться саме там, де сухий сезон стає коротким або зникає. Природні зони мають широтне простягання, тобто витягнуті з заходу на схід.

Центральна (Екваторіальна) Африка займає території з рівномірним зволоженням на протязі року на узбережжі Гвінейської затоки й впадини Конґо. Тут яскраво виражені типові вологі екваторіальні ліси (гілеї). Сьогодні ці ліси значно змінені людиною. Тут вирощують банани, ананаси, каву, какао, арахіс і т.д.

Східна Африка знаходиться на схід від Судану й басейну Конґо, займають територію Ефіопського нагір’я й Східно-Африканського плоскогір’я. Це найвища і рухома частина Африканської платформи. Східну Африку перетинає зона глибоких тектонічних розломів, які розділяють великі зони земної кори. Тут знаходяться найбільші тектонічні озера й найвищі вулкани континенту. Східна Африка лежить в основному в субекваторіальному поясі. В залежності від кількості опадів на високих рівнинах й плато чергуються різні типи  саван й вологих субекваторіальних лісів. В умовах гірського рельєфу проявляється висотна поясність.

Південна Африка займає найвужчу частину материка, що лежить на південь від вододілу рік Конґо і Замбезі. В рельєфі переважають улоговини й плоскогір’я , при підняті по краях. На південному сході вона змінюється Драконовими горами, а на крайньому півдні материка підвищуються складчасто-брилові Капські гори. Клімат і природні зони Південної Африки змінюються в двох напрямах: з півночі на південь й з соду на зад. З півночі на південь змінюються різні типи саван і рідколісь субекваторіального й тропічного поясів. Східні й південно-східні узбережжя, які отримують багато опадів з Індійського океану, покриті густими тропічними й субтропічними вологими лісами. В Західній Калахарі савани континентального сектору Південної Африки переходять в напівпустелі, а ще далі на захід – безводна пустеля Наміб.

В якості прикладу природних областей Африки можна розглянути Сахару. Це унікальна територія. За площею вона майже рівна всій Австралії. Величезні простори Сахари заняті різними типами тропічних пустель з бідною рослинністю: піщаних, кам’яних, глинистих. Це результат азидних кліматичних умов. На більшій частині Сахари випадає 50 мм опадів на рік. Хмари над Сахарою – дуже рідкісне явище. Відносна вологість повітря інколи нижче 25%. Древні сухі русла рік (ваді) наповнюються водою під час епізодичних злив – один раз в кілька років. Влітку стоїть жара в +50^оС й вище, а поверхня каменів прогрівається до +80^оС. В Сахарі головна проблема – вода. Все життя зосереджується в оазисах, де на поверхню виходять підземні води чи по долинах транзитних рік, які беруть початок за межами Сахари.

Сахара постійно збільшується в розмірах, упевнено наступаючи на савани. В Судані кожного року пустеля просувається на південь на 10 км. За останніх 50 років вона збільшила свою площу на 650 тис. км².

Сахара багата на корисні копалини: нафтою, газом, залізними й марганцевими рудами. Їх добуток пов’язаний з певними труднощами: аридністю (задушливістю) клімату, нестачею води. А між тим в Алжирській і Лівійській Сахарі виявлені артезіанські басейни, в яких зберігаються запаси прісної води об’ємом біля 50 млрд. м³ на площі 800 тис. км².

59)Сахаро Нубійська пустелі

Сахара

Сахарою починається пояс пустель, які продовжуються на 12000 км від узбережжя Атлантичного океану через Африку до пустелі Гобі в Центральній Азії. На частку Сахари припадає половина довжини цього пояса – 6000 км. З півночі на південь вона простягається на відстань до 2000 км. Площа Сахари становить 8,7 млн. км², тобто ¹/₃ площі Європи і перевершує площу Австралії на 1 млн. км².

Північна межа Сахари проходить по південному підніжжю Атлаських гір, на схід – умовно по 30° пн. ш. Південна межа починається біля Атлантичного океану під 19° пн. ш., огинає плато Адрар-Іфорас та Аір, опускається до 16° пн. ш. і перетинає Ніл на північ від Хартума, виходячи до узбережжя Червоного моря північніше Массауа. Більшу частину Сахари займають рівнини і плато висотою від 300 до 500 м над р. м. Лише в її центрі та на сході, в районах високого підняття давньої основи Сахаро-Аравійської платформи з-під осадового чохла, піднімаються високі гори.

Сахара – пустеля кліматична. Основні особливості її ландшафтів пов'язані з пануванням вкрай сухого континентального тропічного повітря. Головні причини сухості – опускання повітряних мас в динамічному максимумі над Сахарою, стійкому протягом цілого року у верхніх шарах атмосфери, і велика висота (до 5 км) рівня конденсації, якого не можуть досягти конвективні потоки. Через сухість повітря хмари – рідкісне явище над Сахарою. Мала хмарність обумовлює, в свою чергу, дуже високу інсоляцію, що досягає майже 100%. Сахара – одна з найбільш спекотних пустель у світі, хоча амплітуди сезонних температур досягають в ній великих величин через зміну кута падіння сонячних променів влітку і взимку.

У липні пустелю переважає ізотерма 30°. Виняток складають лише узбережжя Атлантичного океану і Середземного моря (середні температури самого теплого місяця для Сен-Луї 28°С, для Олександрії 26°С). Повітря найбільш нагріте над західною частиною пустелі, де панують температури повітря 35°. Влітку дуже великі добові амплітуди температур повітря і ґрунту. Перші досягають 30°С, другі 70°С (поверхня пісків опівдні нагрівається до 70°С, ночами охолоджується до 10°С і нижче).

Взимку значно (до 10°С) охолоджуються центральна і північно-західна частини Сахари. Ізотерма 15° вступає на материк між Канарськими островами і окраїною Атласу, спускається на південний схід, огинає Центрально-Сахарське підняття і знову піднімається на північний схід, виходячи північніше р. Кусейр на узбережжі Червоного моря. Прибережні райони пустелі охолоджуються слабше, ніж інші внаслідок пом'якшуючого впливу океану і морів.

Іноді в тилу циклонів на берег Середземного моря і далі в глиб материка вторгається континентальне повітря помірних широт, яке різко знижує зимові температури проти середніх багаторічних.

Негативні температури відзначаються найчастіше в глибині Сахари, рідше на узбережжі. В Ін-Саласі температура -4°С може триматись кілька тижнів.

На більшій частині Сахари випадає менше 50 мм опадів у рік. Особливо пустельні місця (танезруфти) оточують масив Ахаггар, виключно бездощова також Лівійська пустеля. Іншими видами конденсації вологи, крім дощу, є тумани (часті навесні на Атлантичному узбережжі), роса, що випадає ранніми ранками на скелях, і сніг у північній частині пустелі. Проте снігопади явище рідкісне.

У північній половині Сахари опади пов'язані із зимовим проникненням циклонів полярного фронту південніше їх звичайних шляхів, у південній вони викликаються літніми циклонами тропічного фронту, які проникають північніше від нормальних траєкторій.

Сприятливі орографічні умови для випадання опадів, що приходять як з півночі, так і з півдня, є на схилах Центрально-Сахарського підняття, але даних про клімат його дуже мало. Відомо, що на єдиній метеорологічної станції в Ахаггарі випадає до 150 мм опадів на рік. На високих плато Ахаггару і Тібесті взимку температури опускаються до -12° і -17°С.

В умовах сильної інсоляції випаровуваність в Сахарі велика. Значна частина опадів випаровується, не досягнувши земної поверхні, коефіцієнт зволоження практично дорівнює нулю.

Сучасні кліматичні умови встановилися в Сахарі з кінця четвертинних зледенінь, під час яких клімат був більш вологим і зона тропічних пустельних ландшафтів простягалася не більше ніж на 5° між 20° і 25° пн. ш. Але і цю зону перетинали потужні річки: з нагір'я Тібесті одна з річок прямувала до западини Більма, і давнього, пра-Чадського озера; з Сахарського Атласу в безстічне оз. Ель-Джоф текла річка Саура; з півдня до нього ніс води пра-Нігер. Проте більша частина Сахари, як і в даний час, залишалася областю внутрішнього стоку і тільки на сході в Ніл, який уже впадав в Середземне море, збиралися води річок, що починалися на хребті Етбай.

Сахару не можна вважати піщаною пустелею. Скупчення пісків (ерги) покривають близько 20% її площі, решту території займають пустелі щебенисті (хамади), галечникові (реги) і глинисті (серіри) (рис. 9). Є певний тектоніко-генетичний зв'язок між гіпсометричним становищем цих пустель, що дозволяє встановити роль новітніх тектонічних рухів у розміщенні кожного типу. Хамади займають підняті ділянки Сахаро-Аравійської платформи і складені корінними породами. Гірські (скелясті) хамади розвиваються на голому кристалічному фундаменті. Крім них, дуже велику площу займають хамади на осадових мезозойсько-третинних відкладеннях (вапняках і пісковиках).

На схилах тектонічних улоговин і прогинів поширені переважно галечникові реги, в яких піщаний матеріал вимитий водою або винесений вітром. Ерги утворюються в периферичних районах плейстоценової алювіально-озерної акумуляції шляхом енергійного розвівання пухких наносів і їх перевідкладення в грядові піски під дією вітру. Нарешті, серіри з солончаками (шоттами) лежать в найбільш низьких ділянках областей опускання.

Збереження великих плато Сахари від руйнування енергійним фізичним вивітрюванням підтримується захисними корами, головним чином вапняково-гіпсовими. Кори мають різний вік і знаходяться в різних стадіях розвитку. Найбільш молоді – це солончаки шотт в западинах серір. В регах кори більш давні, щільні та плитоподібні, а на поверхні хамад вони утворюють щільну гірську породу, покриту щебінкою вивітреного поверхневого шару. Неважко встановити взаємозв'язок між глибинами залягання ґрунтових вод і ступенем молодості кір: чим давніші кори, тим глибше залягають під ними ґрунтові води.

Водоносні горизонти в Сахарі, вивчені в Лівійській пустелі та в Алжирській Сахарі, живлять численні оазиси, а також нафтові промисли. Оазиси супроводжують також ваді, існуючи за рахунок підруслових потоків. Майже всі вони створені людиною. В оазисах ростуть фінікова пальма, бавовник, найбільші збори якого дає один з найбільших оазисів світу – Нільська долина.

Піщані пустелі Сахари вбирають вологу роси і рідкісних дощів, багато дюнні гряди закріплені довгокореневими безлистими чагарниками, напівчагарниками і злаками, серед яких широко розповсюджені сахарський дрок (Genista saharae), ефедра (Ephedra alata), дрин (Aristida pungens). Уздовж атлантичного узбережжя висока відносна вологість повітря, роси і тумани підтримують існування досить густих заростей лободи, а також низькорослих кактусоподібних молочаїв (Euphorbia echinus) і лишайників.

Природне районування Сахари ґрунтується насамперед на структурно-морфологічних відмінностях її окремих областей. Західна Сахара – область між Атлантичним океаном, нагір'ям Ахаггар і хамадой Ель-Хамра. У ній переважають низькі рівнини, складені кристалічними породами (пенеплен Карет-Йетті, плато Ель-Еглаб) і осадовими свитами (Тадемайт, хамада Тінгерт). Плато оточують велику западину Ель-Джоф – синеклізу стародавньої основи і западину Ер-Рір – район недавнього тектонічного занурення передатласького передового прогину. Велика частина цього прогину, заповнена продуктами зносу з гір, виражена в рельєфі похилими плато, сильно розчленованими ваді. По високій вологості повітря, щодо понижених температур (під впливом холодної Канарської течії), більшої концентрації рослинності в Західній Сахарі виділяється Приатлантична акумулятивного рівнина. Південна частина Західної Сахари – особливо жаркий район, майже позбавлений рослинності, зайнятий головним чином хамадами і регами. У північній частині виділяються великі скупчення пісків (ерги Великий Західний і Великий Східний), а також обширний район розвитку серірів в западині Ер-Рір. По ваді, що беруть початок з Сахарського Атласу (Саура) і Ахаггару (Ігаргар і його продовження Ер-Рір), в пустелі на десятки і сотні кілометрів простягаються оазиси фінікових пальм.

Центральна Сахара включає нагір'я Ахаггар і Тібесті та прилеглі до них з півночі та півдня райони. На півночі знаходиться дуже роздроблена тектонічними рухами територія Лівійської Сахари, в якій щебенисті хамади оточують великі западини, зайняті великими скупченнями пісків (Едейен-Убарі та Едейен-Мурзук). Розломи фундаменту Лівійської Сахари супроводжувалися виливами лави, яка утворила Джебель-ес-Асвад та інші масиви. З півдня до Ахаггару і Тібесті примикають периферичні частини суданських западин. З них Центрально-Суданська включає великі ерги Тенере, Каварму і улоговину Боделе, глинисто-солончакові горбисті рівнини якої в плейстоцені займало велике озеро.

Найбільш чудовим районом області є центральний гірський, піднятий по лініях розломів в кінці третинного періоду. Вулканічні піки (на Ахаггарі), лавові плато і згаслі вулкани (на Тібесті) вінчають найвищі масиви; гарячі джерела і виділення сірчистих газів вказують на те, що вулканічна діяльність недавно закінчилася. На вершинах нагір’їв бере початок багато річок, частина яких зберігає постійні водотоки в глибоких і тінистих ущелинах. За ним високо підіймаються дерева і чагарники, що утворюють місцями досить густі зарості. Флористичний склад рослинності змінюється з висотою: у нижньому поясі – сахарсько-тропічному зустрічаються типові представники суданської флори – пальма дум, акації, дерево ірак (Salvadora persica). У середньому поясі – сахарсько-середземноморському ростуть дуби, ялівці, олеандри, дике оливкове дерево (Olea laperrini), мирт і вимираючий кипарис (Cupressus dupreziana). На вершинах нагір’їв, особливо на Тібесті, зустрічаються плями гірничо-степової рослинності.

Ахаггар і Тібесті оточені поясом куестових гряд (тассили). Куести розділені широкими поздовжніми долинами, їх моноклінальні уступи розділені сухими вузькими поперечними ущелинами. Пояс тассили, який складений водопроникними пісковиками і вапняками, відрізняється особливою безжиттєвістю ландшафтів в Танезруфті, що примикає зі сходу до Ахаггару.

Східна Сахара включає пустелі Лівійську, Аравійську та Нубійську. Лівійську пустелю, на відміну від інших районів Сахари, не перетинають ваді. Мабуть, навіть в плювіальні епохи четвертинного періоду вона залишалася дуже сухою, і ріки, що стікали в неї з Тібесті, губилися в пісках і галечникових наносах. Північну частину пустелі займають низовини і западини (Каттара – 133 м), що лежать в прогині фундаменту материка. В іншій частині переважають структурно-ступінчасті плато з глибокими западинами, в яких лежать оазиси Фарафра, Бахарія, Дахла і Харга (в центрі), і багато численними останцевими плато (на півдні). Північні западини в плювіальні епохи були зайняті великими озерами. Відкладалися в них піски згодом були перевідкладені вітром на плато, де утворюють одну з найбільших в світі піщаних скупчень – Лівійське піщане море з характерним комірчастим рельєфом (поздовжні гряди, з’єднані піщаними перемичками). Поблизу оазисної долини Нілу переважають довгі гряди дюн, з яких гряда Абу-Мохарік продовжується на 650 км.

Нубійська і, особливо, Аравійська пустелі пересічені короткими сухими руслами давніх річок, що спрямовувались до Нілу. По долинах ґрунтові води підтримують існування досить густої рослинності (акації, тамариски, сикомори – Ficus sycomorus). Витоки річок лежать на схилах хребта Етбай – горстового масиву, вцілілого при обваленні Еритрейської антеклізи. Від Суецького перешийка до тропіка узбережжя Червоного моря – дуже спекотна пустеля з постійно високою відносною вологістю повітря. Південніше вздовж берега і на схилах гір з'являється напівпустельна рослинність, яка існує за рахунок невеликої кількості зимових опадів.

60)