66)--Западина Конго і її крайові підняття

Западина Конго – найбільша (площею близько 3 млн. км²) повністю замкнута синекліза Африканської платформи. З півночі, заходу і півдня вона обрамлена кільцем антекліз давнього кристалічного фундаменту – плоско вершинними підняттями, вирівняними декількома циклами пенепленізації: на півночі – підняттям Азанде, на заході – Південно-Гвінейським, що перетинається нижньою течією Конго, на півдні – підняттям Лунда-Катанга. У будові Південно-Гвінейського підняття (в районі нижнього Конго) і в піднятті Лунда-Катанга (в районі Катанги) беруть участь переривчасті складки, що розвинулися в платформних геосинкліналях, закладених в ослаблених зонах докембрійського цоколя. Східний сектор кільцевого валу досягає найбільшої висоти і має найбільш розчленований гірський рельєф. Його утворюють горстові та вулканічні масиви, що оточують західну систему розломів Східної Африки.

Докембрійський фундамент в западині Конго прихований під потужними, переважно континентальними, свитами, накопичення яких почалося у верхньому палеозої й закінчилося в кінці третинного періоду відкладенням пісків, аналогічних піскам Калахарі в Південній Африці. Плями їх збереглися на північному і південному крайових підняттях, що вказує на молодість прогину западини, що отримала свої сучасні обриси в плейстоцені. Прогин був найбільш значним в центрі та призвів до утворення двох «платформ» – нижньої та верхньої. Нижня – дно западини – лежить на висоті 300 – 500 м над р. м. Верхня, найкраще виражена на півдні та сході, утворює полого нахилене у всередину плато і знаходиться на висоті 500 – 1000 м. Вона відділена від нижньої платформи флексурним уступом, висотою 100 – 300 м, добре помітним по кільцю водоспадів Конго і його приток. Інше кільце водоспадів, яке лежить вище за течією річок, відзначає перегин схилів при переході від верхньої платформи до крайових антекліз.

Прогинання призвело до перебудови річкової мережі; річки, які в третинний час спрямовували свій рух з півдня на північ, до озера Чад, стали впадати в озеро Бусіра, що утворилося на дні западини. В кінці плейстоцену це озеро було опущене річкою, утвореною на західних схилах Південно-Гвінейського підняття, що послужило початком формування сучасної течії Конго. Таким чином, система Конго утворилася шляхом з'єднання різновікових річок – стародавніх, що випадали в оз. Бусіра, і молодих, що стікають зі схилів улоговини.

Підняття Азанде висотою до 900 – 1000 м – пенеплен на давніх кристалічних породах з гранітними останцевими масивами (гора Гау 1420 м). На заході воно замикається ступінчастим нагір'ям Камерун, в якому стародавню основу перекрито лавовими покривами, що вилились по лінії розлому північно-східного напрямку. З цим розломом пов'язане також утворення вулкана Камерун, який ізольовано піднімається перед нагір'ям на прибережній низовині.

Південно-Гвінейське підняття уступами – в середньому до 700 м висоти – височить над западиною Конго і круто обривається до вузької акумулятивної низовини атлантичного узбережжя, складеної крейдовими і третинними морськими відкладеннями. Густа мережа глибоко врізаних річкових долин розділяє Південно-Гвінейське підняття на окремі масиви (Кришталеві гори, гори Шайю та ін..), що нагадують по своїй розчленованості справжні гірські області.

Підняття Лунда-Катанга починається на заході високим кварцитовим масивом Біє (гора Моко 2610 м). До нього примикає широке і абсолютно плоске плато Лунда, в верхових болотах якого беруть початок витоки Касаї та Замбезі. Східну частину південного підняття займає Катанга – район дислокованих і роздроблених палеозойських структур, що оточують виходи давніх гранітів та інших кристалічних порід. Район Катанги – один з найбільших в Африці за масштабами металогенії, запасах і видобутку міді, урану, цинку, ванадію, кобальту, свинцю, золота і хромітів. По лініях розломів в Катангі були припідняті горстово-глибовий хребет Мітумба та інші масиви і опущені глибокі западини. В одній з них лежить озеро Мверу, інша (грабен Упемба) зайнята течією верхньої Луалаби.

Географічне положення западини Конго в екваторіальних і субекваторіальних широтах визначає основні особливості її клімату і ландшафтів. Північна частина западини (до 2° пд. ш.) лежить в поясі екваторіального клімату, підняття Азанде і вся південна частина країни – в поясах клімату екваторіальних мусонів. Принесене пасатами північної та південної півкуль континентальне тропічне повітря трансформується над вологими гілеями в екваторіальне. Вологі повітряні маси затягуються в западину Конго і з океанів: влітку північної півкулі в західну частину западини проникають південно-західні мусони з Гвінейської затоки, взимку в східну її частину заходять південно-східні пасати з Індійського океану.

Зенітальне або близьке до нього положення протягом року сонця обумовлює рівномірно високе прогрівання і активну конвекцію вологих повітряних мас. Середні місячні температури повітря в приекваторіальній смузі коливаються між 23° і 25°С і лише на крайових підняттях, на висотах понад 1000 м помітно позначаються коливання по сезонах: в Катангі середня температура самого теплого місяця 24°С, найхолоднішого 16°С.

Потужні конвективні потоки повітря зупиняються післяполудневими і нічними зливами. Річні суми опадів у западині Конго не так великі, як у відкритій до океану западині Амазонки, але все ж досягають в її центральних районах 2000 – 2200 мм. На навітряних схилах Південно-Гвінейського підняття кількість опадів зростає до 3000 мм, а на схилах вулкана Камерун до 10000 мм – найбільшою для Африки величини.

На тлі рівномірного в році випадання опадів виражені два максимуми – весняний і осінній, однак сухий сезон відсутній: 100 – 120 дощових днів розподіляються більш-менш рівномірно на всі дванадцять місяців. Сухий сезон з'являється лише на північній та південній окраїнах западини і уздовж приатлантичної низовини, південніше гирла Конго. На підняттях Азанде і Лунда-Катанга річні суми опадів ще дуже великі (1500 – 1700 мм в рік), але протягом двох-трьох зимових місяців кількість їх падає нижче середньомісячної норми, необхідної для проростання гілей (менше 30 мм). На приатлантичній низовині опадів випадає 500 мм і менше в наслідок дії низхідних потоків повітря східної периферії Південно-Атлантичного максимуму і пасатної інверсії, спричиненої холодною Бенгельською течією. Під її впливом уздовж берега значно знижуються і температури (особливо літні).

Загальна витрата вологи на випаровування та просочування в западині Конго становить близько половини її приходу. Ніде на материку не спостерігається більш сприятливих умов для формування такої потужної системи стоку, якою є річка Конго. Витік Конго до озера Мверу має назву Луапула, потім річка називається Лувуа до злиття з найбільшою притокою Луалабою і приймає назву цієї річки до Стенлівіля, після чого називається Конго. Луалаба починається поблизу витоків Замбезі на плоскій вододільній рівнині підняття Лунда-Катанга і багатьма дослідниками вважається головним витоком Конго. У верхній течії вона протікає через болота і озера (Упемба, Кісалє). При спуску з вододільного підняття на верхню піщаникову платформу западини річка утворює водоспади Конде і приймає притоку Лукугу, що витікає із озера Танганьїка. Стік цієї річки непостійний і залежить від багаторічних коливань рівня води в озері.

Нижче впадіння Лукуги річка врізається в щільні кристалічні породи і тече у вузькому порожистому руслі через ущелину, яку називають Пекельні ворота (Порт-д'Анфер). Друга серія водоспадів – водоспади Стенлі – знаходиться в місці спуску річки з верхньої платформи на дно западини. Долина Конго на плоскій рівнині западини надзвичайно широка, плоска і заболочена. Річка ділиться піщаними островами на безліч рукавів, і в самому північному місці своєї дугоподібної форми досягає найбільшої ширини 55 км.

У западині річка Конго отримує найбільші притоки: Арувімі та Убангі праворуч, Руки і Ква зліва. Остання утворюється від злиття потужних річок Касаї (з притокою Санкуру) і Квандо.

Нижче впадіння Ква Конго утворює долину прориву через Південно-Гвінейське підняття. До озероподібного розширення Стенлі-Пул вона тече в ущелині до 100 м глибини, врізаному в пісковики, в якому її русло звужується до 400 м. По виході з озера починається ущелина нижньої течії Конго, в якому ріка долає 32 водоспаду Лівінгстона.

67) В Північно-Гвінейській області вологі екваторіальні ліси займають прибережну низовину і схили гір до висоти 1000 м. Ліси утворюють два великих масиви – західний – Гвінейський та східний – Нігерійський, зосереджені в найбільш вологих районах поблизу дощових екранів найвищих масивів Північно-Гвінейської височини. На посушливому відрізку узбережжя Гани їх поділяють вологі савани з гаями пальм.

Гілеї починаються на деякій відстані від узбережжя, за поясом мангрових лісів, які оточують яскраво-зеленими смугами гирла річок, і гаями кокосових пальм (), що ростуть на прибережних піщаних косах. Площа гілей дуже скоротилася внаслідок розчистки земель під плантаційні культури і вирубки лісів.

Західний форпост Північно-Гвінейської височини масив Фута-Джаллон. Кристалічний фундамент масиву, розбитий меридіональними скидами, перекривають щільні нижньопалеозойські крем'янисті пісковики, вцілілі від денудації внаслідок бронюючого їх латеритного панцира. Плато, броньовані такими панцирами, представляють кам'янисті рівнини (бовали), позбавлені ґрунтового покриву та рослинності (крім жорстких ксерофітних злаків, що ростуть в ущелинах скель).

Незважаючи на порівняно невелику висоту Фута-Джаллон (до 1500 м в горах Тамі), на його вершинах випадає багато дощів. Атмосферні опади, які швидко стікають з водонепроникної латеритної покрівлі, живлять безліч річок, спадаючих з уступів плато стрімкими каскадами. Тут беруть свій початок Сенегал і Гамбія. На західних схилах масиву, позбавлених латеритних кір, в деяких місцях зберігся первинний змішаний (листопадно-вічнозелений) Казаманський ліс, що спускається на північ до ріки Гамбії, де сухий сезон триває до 4 – 5 місяців. Південна окраїна Казаманського лісу представляє, мабуть, вторинну формацію, що виникає на місці гілеї.

Східніше Фута-Джаллон піднімаються складені кристалічними породами Гвінейські гори, що досягають найбільших висот в горах Лома (1946 м) і Німба (1854 м). На південних навітряних схилах гір, на висотах понад 1000 м, в поясі дещо знижених температур, безперервних дощів та густих туманів ростуть гірські гілейні ліси з деревовидними папоротниками, епіфітами (орхідеями і бегоніями), лишайниками. Ліси покривають схили до вершин (Ломи і Німби), не піднімаються вище верхньої межі їх поширення (2000 м).

Між Гвінейськими горами і меридіональними кварцитовими хребтами Того і Дагомеї лежить широка смуга тектонічного прогину, в якому кристалічні породи складають низькі (400 – 500 м) пологі плато. У басейні Оті-Вольта прогин пересічений меридіональною мульдою, в якій збереглися докембрійські пісковики, що утворюють структурно-ступінчасті рівнини. Зважаючи на незначні висоти Північно-Гвінейська височина втрачає тут своє значення ландшафтно-кліматичного бар'єру: вологі високотравні савани і змішані ліси вільно проникають із Судану на південь і приєднуються до вологих екваторіальних лісів прибережної низовини.

На схід гір Того і Дагомеї кристалічний пенеплен підвищується до 500 – 1000 м у напрямку до плато Баучі (2010 м), обмеженому широкими давніми тектонічними западинами Нігеру і Бенуе. На плато Баучі, що лежить у вітровій тіні нагір'я Камерун, рослинність носить степовий характер і являє вторинну формацію, що виникла на місці зведених саваннових лісів.