2. Аналіз економічної ефективності
Будь який аналіз економічної ефективності має передбачати оцінку альтернативних варіантів на основі їх вартості та результатів їх упровадження. Тоді, коли не можна вдатися до аналізу витрат та вигод через неможливість виміряти вигоди, звертаються до аналізу економічної ефективності. Для оцінки вартості ефективності переважно використовують два економічних критерії: економічність (той самий вихід при менших витратах) та ефективність (максимізація співвідношення між спожитим фактором та виходом). Метод економічної ефективності базується на припущенні, що альтернативні варіанти мають однакові або дуже схожі цілі та завдання, а з метою порівняння альтернатив застосовується єдиний показник виміру ефективності або інший показник. В ідеальних умовах аналіз економічної ефективності підкріплюється трьома іншими видами аналізу: (1) аналізом витрат та цілей (який допомагає встановити цілі та рівні надання послуг шляхом визначення характеру кривих витрат через співвідношення спожитого фактору та виходу); (2) порівнянням економічної ефективності для визначення найбільш ефективних програм та (3) аналізом обмежень витрат (який встановлює вартість послуг на рівні, нижчому за найбільш оптимальний) (Steiss, 1985, с. 133).
Для проведення аналізу економічної ефективності щонайменше потрібно визначити обсяг витрат та результатів (реальних або умовно нарахованих) у розрізі альтернативних варіантів та визначити питомі витрати на кожну з альтернатив для визначення відношення витрат до ефективності.
Для всіх альтернатив основним завданням при аналізі економічної ефективності є порівняння вхідних і вихідних проектних потоків з метою визначення доцільності реалізації проекту або його ефективності (цінності), що найбільш доцільно здійснювати у вартісних показниках. Як уже зазначалося, вартісним еквівалентом необхідних для проекту ресурсів є добуток їх певних обсягів та відповідних цін:
де C(f) — вартість ресурсів (затрат) за проектом;
Рi; — ціна і-го ресурсу, і = 1, т;
Qi; — обсяг і-го ресурсу.
Вихідні проектні потоки, обчислені у вартісному вираженні, є добутком обсягів продукції або послуг на їхні ціни:
де B(t) — вартість доходу від проекту;
Pj — ціна j -ї продукції або послугу, j = 1, k;
Qj — обсяги продажу j-ї продукції або послуги.
Проект вважається ефективним, якщо вихідні потоки перевищують вхідні. Для різноманітних проектів бажана величина цієї різниці не може бути однаковою, але за інших рівних умов проект вважається кращим, якщо вона якнайбільша. Тому основне завдання, яке стоїть перед експертом, полягає в оцінці доцільності початкових витрат. Залежно від характеру і виду самого проекту для цього необхідно або зіставляти вихідні потоки — результати (вигоди) і вхідні потоки — витрати в їх кількісному (грошовому) вимірі (аналіз витрат і вигід), або мінімізувати витрати (аналіз найменших витрат), або безпосередньо оцінювати їхню доцільність (аналіз ефективності витрат).
Зрозуміло, що для цього необхідна комплексна експертиза, яка не можлива без скрупульозного, глибокого і детального аналізу внутрішньої структури проекту, що дає змогу сформувати обґрунтовані калькуляції та кошториси майбутніх витрат, а також обчислити (описати) очікувані вигоди.
Від моменту початкової витрати коштів за конкретним проектом і до початку його експлуатаційної стадії, тобто моменту випуску продукції, проходить певний час, необхідний для проходження передінвестиційної та інвестиційної стадій. І тому важливим чинником (ресурсом), який обмежує інвестиційну діяльність, є чинник часу: між рішенням про інвестування грошей у проект і матеріалізованими в продукції або послугах результатами його життєдіяльності є визначений часовий інтервал, безпосереднє врахування якого є одним із найважливіших методичних прийомів проектного аналізу.
Таким чином, і витрати C(f) і вигоди B(t) даного проекту можна віднести до визначеного часового інтервалу (або моменту) часу t, для якого варто визначити знак різниці між вигодами і витратами, які здійснюються в певному періоді. Тобто B(t) - C(f). Методологія оцінювання грошей у часі розроблена в межах теорії фінансових обчислень. У її основі лежить припущення, що динаміка зростання капіталу підпорядковується певному функціональному закону, основним параметром якого є час.
Основна проблема, яка постає перед фінансовими менеджерами, полягає у вирішенні альтернативи: "Я витратив гроші сьогодні, щоб побудувати бізнес, який створить грошові надходження в майбутньому. Але чи не помилився я? Адже спокійніше було б віднести ці гроші в банк і також "приростити" їх за рахунок відсотків".
Крім часового чинника на вартість капіталу впливають інфляційні процеси. Частина проблем, пов'язаних з інфляцією, вирішується за допомогою методів фінансових обчислень, частина іншими методами.
В інвестиційній практиці постійно доводиться рахуватися з коригувальним чинником інфляції, яка з плином часу знецінює вартість грошових коштів. Це зумовлено тим, що інфляційне зростання індексу середніх цін спричиняє відповідне зниження купівельної спроможності грошей.
При розрахунках, пов'язаних з коригуванням грошових потоків у процесі інвестування з урахуванням інфляції, прийнято використовувати два основних поняття:
номінальна сума грошових коштів;
реальна сума грошових коштів.
Номінальна сума грошових коштів не враховує зміни купівельної спроможності грошей. Реальна сума грошових коштів — це оцінка даної суми з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей внаслідок інфляції.
У фінансово-економічних розрахунках, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, інфляція враховується в таких випадках:
при коригуванні нарощеної вартості грошових коштів;
при формуванні відсоткової ставки (з урахуванням інфляції), що використовується для здійснення процедур нарощення і дисконтування;
при прогнозі рівня прибутків від інвестицій, що враховують темпи інфляції.
При оцінці інфляції використовуються два основних показники:
темп інфляції k, якій характеризує приріст середнього рівня цін у розглянутому періоді, що виражається десятковим дробом;
індекс інфляції lk (зміна індексу споживчих цін), який дорівнює 1 + k.
Коригування нарощеної вартості з урахуванням інфляції проводиться за формулою
де FVр — реальна майбутня вартість грошей;
FVn — номінальна майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції;
PV — поточна вартість грошей;
r — номінальна ставка процента. Тут передбачається, що темп інфляції зберігається за роками.
Реальна сума грошей розраховується за формулою
тобто номінальна сума грошових коштів знижується в (1+k) раз згідно зі зниженням купівельної спроможності грошей.
У загальному випадку при аналізі співвідношення номінальної ставки відсотка з темпом інфляції можливі три варіанти:
q = k — нарощення реальної вартості грошових коштів не відбувається, оскільки приріст їх майбутньої вартості "з'їдається" інфляцією;
q > k — реальна майбутня вартість грошових коштів зростає, незважаючи на інфляцію;
q < k — реальна майбутня вартість грошових коштів знижується, тобто процес інвестування стає збитковим.
У загальному випадку в ставці дохідності поєднується взаємний вплив трьох чинників — мінімальної прибутковості, інфляції і ризику:
де r — ставка дохідності;
R — мінімально гарантована реальна норма дохідності;
Т — темп інфляції;
b — ризикова поправка.
Номінальна та реальна відсоткові ставки взаємопов'язані. Вони характеризують один процес, але який відбувається в різних умовах. Інфляційні процеси важче прогнозувати, ніж внутрішні аспекти реалізації проекту. Тому під час проведення проектного аналізу слід робити визначені кроки, спрямовані на врахування невизначеності ринкового середовища.
У перебігу часу на здійснення проекту впливають випадкові чинники, частина з яких може істотно скоротити розміри прибутків проекту. При цьому невизначеність результатів тим більша, чим більша тривалість життєвого циклу проекту. Тобто очікування позитивного результату завжди пов'язане з ризиком, розмір якого залежить від правильної оцінки динаміки процесу й обраної стратегії здійснення проекту. Оцінка ступеня ризику і заходи для його зниження розроблені в межах теорії фінансових ризиків.
Таким чином, найбільш важливою умовою здійснення проекту є альтернативність використання капіталу. При цьому можливі такі варіанти: неможливість альтернативного використання, що виключає варіанти і багатоваріантність. Обираючи конкретний варіант, ми відхиляємо інші, і "платою" за це рішення є відмова або упущена вигода від їхньої реалізації, що не відбулася. Під альтернативною вартістю прийнятого рішення будемо розуміти вартість (цінність) найкращої з можливих альтернатив.
Основними чинниками, що впливають на результативність інвестиційного проекту є:
цінність грошей протягом певного часу;
інфляція;
ризик, невпевненість у майбутньому;
можливість альтернативного використання грошей.
У загальному вигляді економічну ефективність проекту можна визначити за такою функцією:
Е = f(t, k, Rl ... Rn, A),
де Е — комплексний показник ефективності;
t — чинник часу;
k — інфляція;
Лі ... Rn — чинники ризиків;
А — альтернативність проекту.
У теорії й практиці аналізу економічної ефективності підприємницьких проектів використовуються різноманітні прийоми оцінювання їхньої ефективності. Зупинимося методах, що найчастіше використовуються.