XX століття.
У XX столітті ми спостерігаємо черговий період розквіту гітари, викликаний зміною ставлення широкої публіки до неї, як до старовинного виразного народного інструменту. У результаті з'явився ряд обдарованих гітаристів-віртуозів, переважно іспанців (Таррега, Льобет, Сеговія, Пухоль та інші), які довели до досконалості мистецтво гри на гітарі і поставили гітару нарівні з іншими традиційними сольними інструментами. І знову, як в епоху першого розквіту, гітара приваблює до себе численних друзів з числа найвидатніших композиторів, таких як Туріна, Мануель-де-Фалья, Понсе, Руссель та інших.
Для двадцятого століття характерні два принципово нових явища:
- відхід від традиційних прийомів композиторського письма;
- нові тенденції тепер зароджуються не в Європі, а в Америці
1.2. Поширення гітари на території України
Перші відомі нам свідчення про українських гітаристів відносяться до XVIII століття, хоча оптимістично налаштовані дослідники (М. Закрсвський, М. Смирнов) побачили гітару на відомій фресці Софії Київської (початок XI століття). Але їхні припущення не підтвердились. Відомі науковці С. Висоцький та І. Тоцька ретельно дослідили зображення на фресці. Після реставраційних робіт вдалося позбутися пізніших нашарувань і стало помітно, що намальований інструмент має значно коротший гриф з головкою, ніж у гітари, зігнутою майже під прямим кутом. Така будова, як і овальна форма корпусу, є характерною рисою саме для лютні. Ще на початку X століття арабський мандрівник і письменник Абу-Алі ібн Даста бачив восьмиструнну лютню у давніх мешканців Києва, про що він занотував у книзі "Дорогоцінні скарби".
Після монголо-татарської навали українські лютністи працюють в польських та литовських капеліях. З особових списків польської королівської капели дійшли імена лютнярів: Андрійко, Лук'ян, Подолян, Богдан Стечко (1415 р.). Ця традиція не переривалася до середини XVIII століття. Європейського визнання досягли українські лютністи Тимофій Білоградський та Іван Степановський.
Ціле розмаїття інструментів лютневої родини представлено на народних картинах "Козак Мамай". На них є зображення лютні, кобзи, бандури, а форма деяких інструментів нагадує гітару. Ймовірно, що це - бандурка, яка майже не фігурує в українських дослідженнях. Це - невеликий (до 80 м довжиною) гітароподібний інструмент, що був у побуті у XVIII столітті. Бандурка мала п'ять струн, їх настроювали так: G — d — g — h — d. Для акомпанементу в мінорі четверту струну могли настроювати на півтона нижче (b).
Легендарний італієць Н. Паганіні залюбки грав на гітарі. Але не всім відомо, шо геніальний музикант-віртуоз українського походження Іван Хандошко (1747 -1804 рр.), ще до народження Паганіні дивував Європу яскравою грою як на скрипці, так і на гітарі. Відомий дослідник гітарного мистецтва М. Стахович у 1854 році писав: "Гітарні ноти Хандошкіна вдалося бачити мені один тільки раз, років дванадцать тому назад, у Малороссії, в місті Пирятині, у штатного наглядача тамішнього училища, який раніше грав на гітарі. Це кращі з речей, які коли-небудь були написані для нашого інструменту". Чудово володів грою на гітарі талановитий український музикант і композитор Г. Рачинський (1777 – 1843 рр.). Гаврило спочатку навчався музиці у свого батька — видатного композитора і диригента Андрія Рачинського (1724 – 1794 рр.), який очолював придворну капелу гетьмана К. Розумовського, а пізніше капелу в Київській академії у Артемія Веделя. Гаврило Рачинський був віртуозним скрипалем і гітаристом, який написав чимало варіацій та оригінальних творів для гітари, зокрема, фантазію "На березі Десни".
У 1817 р. журнал "Син Отєчєства" писав: "Рачинский знову захоплював своїм мистецтвом. Скрипка та гітара одушевляються під його перстами і змушували йому дивуватися...".
Ще з XVII століття вправні музиканти і чудові українські мелодії були популярні в імперії. Російський дослідник гітарного мистецтва Б. Вольман констатує: "В Росії найближчою попередницею гітари була українска бандура". І далі зазначає, що: "репертуар бандуристів складали переважно народні пісні, що послідовно перейшли в російську гітарну літературу".
Українські пісні були темами для перших гітарних варіацій І. Гельда, А. Сіхри, а пізніше М. Висотського та інших. Популярна українська пісня "Їхав козак за Дунай", автором якої був Семен Ктимовський, вже в кінці XVII століття друкувалася в музичних журналах: у 1796 році в журналі, який видавав у Петербурзі І.Б. Генглез, у 1797 році в пісеннику І. Д. Герстенберга та Ф. А. Дітмара, а пізніше і в інших гітарних збірках, зокрема в "Нових руських піснях для симеструнної гітари" Г. Гельда.
Чільне місце у вітчизняній музичній культурі належить чудовому українському гітаристу-віртуозу XIX століття Марку Даниловичу Соколовському (1818 – 1883 рр.), який народився у містечку Погребище. 23-річним М. Соколовський успішно виступав з концертом e - moll Ф. Каруллі у Житомирському театрі М. Комбурлея. Тридцятип'ятирічна концертна діяльність Соколовського залишила глибокий слід в історії виконавства на гітарі. Його виступи з величезним успіхом проходили в найбільших музичних центрах Європи, в Москві, Петербурзі та багатьох інших містах Росії.У Німеччині його називали "великим артистом", у Франції - "Паганіні гітари", в Англії - "королем гітари", в Польщі - "Костюшко гітаристів". Виконавське мистецтво прославленого музиканта відрізнялося тонким почуттям стилю, багатством тембрових фарб, ніжною співучістю, яскравою емоційною виразністю, віртуозною технікою.
"Московські відомості" (21 березня 1857 р.) відзначали, що на концерті Соколовського були присутні понад тисячу слухачів. Про успіх гітариста писали і в інших російських газетах.
У 1858 р. почалася гастрольна діяльність М. Соколовського за кордоном. Публіка Відня, одного з найбільших центрів музичної культури Європи, із захопленням приймала гру українського артиста: ще жоден гітарист не удостоювався такого гарячого прийому. Іноземна преса писала про його концерти як про диво. Відомий німецький критик Е. Етінгер називав М. Соколовського "Байроном гітари", вважаючи, що його гра "вселить життя навіть у камінь". Успіх окрилив артиста, який написав у листі до матері, що тепер він вже зобов'язаний бути першим в Європі.
Після Відня М. Соколовський виступає у Варшаві, Вільно, Ковно (тепер Вільнюс і Каунас), Мінську, інших Литовських і Білоруських містах. Після одного з концертів гітариста в Мінську А. Контський, найвідоміший у той час польський скрипаль, учень Паганіні, подарував йому свою фотографію з таким дарчим написом: "Знаменитому артистові Марку Соколовському на знак нашого захоплення і любові. Аполлінарій Контський, Мінськ. 2 / 14 жовтня 1858!"
Тріумфальні виступи М. Соколовського у Вісбадені. Парижі, Лондоні. Берліні, Брюсселі. Дрездені, Мілані, Кракові, Варшаві в 1863 - 1868 роках принесли йому славу одного з чудових майстрів гри на гітарі. Прославленим музикантом повернувся М. Соколовський на батьківщину. 25 січня 1869 року відбувся його концерт у Москві в переповненому залі Великого театру.
Сучасником М. Соколовського був один із перших професійних композиторів Галичини, автор музики національного гімну, М.М. Вербицький (1815 – 1870 рр.). Його вчителем гітари був Іван Хризостом Сінкевич. Згодом і сам Михайло добре оволодів інструментом, написав чимало інструментальних творів, школу гри на гітарі. Він успішно навчав семінаристів, навіть черниць-василіанок, грі на цьому інструменті. У ті часи, як писав І. Воробкевич: "Кожен семінарист лише тоді вважався естетично освіченим, коли вмів грати на гітарі". Спочатку пісня "Ще не вмерла Україна" була створена Вербицьким як солоспів під супровід шестиструнної гітари. Далеко не кожна європейська країна може пишатися тим, що її національний гімн був створений таким чином.
Варто наголосити, що український геній Тарас Шевченко не тільки чудово співав пісні та арії, а, за свідченням сучасників, нерідко акомпанував собі на фортепіано чи на гітарі.
Констянтин Михайлович Смага (7 квітня 1912 р. - 18 серпня 1985 р.) — один із піонерів вітчизняної класичної гітари, видатний український гітарист виконавець і педагог. Творчість музиканта нерозривно пов'язана з Києвом.
У дитинстві К. М. Смага вчився грати на гітарі самостійно. Завдяки природному таланту і кропіткій праці він оволодів класичним репертуаром. У 1937 році Смага вступив до Київського музичного училища по класу гітари Марка Мусійовича Геліса - організатора кафедри народних інструментів у Київській консерваторії імені П. І. Чайковського.
Важливою подією у житті К. М. Смаги стала участь у Всесоюзному огляді виконавців на народних інструментах (Москва, 1939 р.). В огляді брали участь кращі молоді гітаристи того часу: О. Іванов-Крамський, В. Белільников, Є. Рябоконь-Успенська та інші. За результатами конкурсу Констянтин Смага був нагороджений Дипломом. Головою журі конкурсу був професор Московської консерваторії В. М.Бєляєв. Творче спілкування K. M. Смаги з професором М. М. Гелісом було продовжено у післявоєнному Києві, у консерваторії, яку Констянтин Михайлович закінчив у 1949 році.
Починаючи з 50-х років. K. M. Смага був солістом провідних концертних організацій України — Київської філармонії і Укрконцерту. Виступав у складі ансамблів народних інструментів і естрадних оркестрів. На жаль, роки творчого розквіту Констянтина Смаги як гітариста-соліста співпали з епохою, несприятливою для розвитку гітарного мистецтва. Тому сольні концерти гітариста були лише епізодами у біографії музиканта.
Протягом багатьох років K. M. Смага працював над транскрипціями класичних творів для гітари, обробками народних і популярних пісень. У 60-70 роки видавництвом "Музична Україна" опубліковані серії нотних збірок, підготовлені музикантом: "Українські народні пісні", "П'єси для шестиструнної гітари", "Сучасні пісні в перекладенні для шестиструнної гітари" та інші. Цей шар музичної спадщини гітариста найяскравіше виявив його багатогранний талант, ерудицію та досконале володіння інструментом. Він не тільки працював викладачем у дитячих музичних школах, але й давав приватні уроки гітаристам-початківцям і досвідченим музикантам, консультував гітаристів професіоналів і майстрів музичних інструментів. Серед найвідоміших вихованців K. M. Смаги - Ванда Вільгельмі, Євген Зайцев, Людмила Косатова, Станіслав Колесник, Людмила Колесникова, Генріх Любимов, Володимир Манілов, Олександр Мітрошин, Євген та Ольга Ракові, Сергій Самоткін, Іван Степанов. Методичні поради К. М. Смаги сприяли розвитку виконавської майстерності Івана Кузнецова, Валерія Петренка, Петра Полухіна, Анатолія Шпакова, Сергія Крахмальникова, Віктора Осинського та інших відомих музикантів.