2. Статистичні графіки, їх роль в аналізі соціально-економічних явищ. Класифікація статистичних графіків. Основні елементи статистичних графіків і правила їх побудови

Крім таблиць важливим способом подання інформації про соціально-економічні явища є їх графічне зображення. Графіки мають певну перевагу перед текстовим викладом і статистичними таблицями, оскільки не тільки за допомогою графічних засобів унаочнюють статистичні дані, а й істотно полегшують і прискорюють сприйняття та розуміння їх. Для вивчення і побудови статистичних графіків важливе значення має їх класифікація. Вона допомагає зрозуміти відмінності між різними видами графіків, з'ясувати їх можливості щодо розв'язування завдань статистичного дослідження.

Графіки, які використовують для зображення статистичних даних, дуже різноманітні. Вони класифікуються залежно від обраного критерію:

• за загальним призначенням виділяють аналітичні, ілюстративні та інформаційні графіки;

• за функціонально-цільовим призначенням виділяють графіки групувань, рядів розподілу, рядів динаміки, графіки взаємозв’язку і графіки порівнянь:

• за видом поля виділяють діаграми, картограми та картодіаграми. У статистиці найбільш поширені діаграми, тому термін діаграма часто ототожнюють з терміном статистичний графік;

• за графічним образом виділяють крапкові, лінійні, площинні, просторові, фігурні (стовпчикові, стрічкові, квадратні, кругові, секторні) діаграми. Діаграми – це вид графіків, в яких цифровим (кількісним) даним відповідають різні фігури і лінії.

Статистичний графік – це умовне відображення числових величин та їх співвідношень за допомогою геометричних фігур, ліній та інших графічних засобів з метою узагальнення й аналізу статистичної інформації.

Статистичні графіки стають інструментом дослідження масових суспільних явищ завдяки таким властивостям як наочність, синоптичність (можливість охопити одним поглядом усю сукупність наведених статистичних даних), сугестивність (можливість пояснити особливості статистичної сукупності, які перебувають у прихованому стані). Ці властивості складають основу пізнавальності та аналітичності статистичних графіків. Саме завдяки цим властивостям статистичні графіки є важливим засобом узагальнення та аналізу статистичних даних, а іноді єдиним і незамінним знаряддям дослідження, наприклад при виявленні форми зв’язку між явищами.

Кожен графік складається з графічного образу та допоміжних елементів.

Графічний образ – це сукупність точок, ліній, фігур та їх різних комбінацій, за допомогою яких зображуються статистичні дані.

До допоміжних елементів графіка належать: поле, просторові та масштабні орієнтири, експлікація.

Поле графіка – це той простір, в якому розташовуються геометричні та інші графічні знаки, що зображують графік. Поле графіка характеризується його форматом, тобто розміром та пропорціями.

Просторові орієнтири визначають розташування геометричних чи інших графічних знаків, порядок їх розміщення у полі графіка. Цей порядок обумовлюється характером та особливостями статистичних даних, завданням аналізу, метою дослідження і задається певною системою координат.

Система координат – це сукупність елементів, які визначають положення точки у просторі. При побудові статистичних графіків використовують прямокутну (декартову), полярну та трикутну (тригональну) системи координат.

Прямокутна система координат використовується найчастіше завдяки її простоті. Вона утворюється двома перпендикулярними прямими лініями: горизонтальна лінія – вісь абсцис, вертикальна – вісь ординат. Точка перетину створює початок координат. Напрям праворуч і вгору вважається додатним ліворуч і вниз – від’ємним.

Полярна система координат будується навколо певної точки, яка називається полюсом або центром обертання і позначається через О вона розміщена на прямій лінії, що називається полярною віссю.

Масштабні орієнтири надають графічним знакам кількісну визначеність, тобто вказують на їх розміри.

Масштаб – це умовна міра переведення числового значення статистичної величини у графічну, і навпаки. Масштаб, як правило, виражають довжиною відрізка, прийнятого за одиницю статистичної величини, що відображається на графіку. Якщо масштаб побудований у вигляді площ або об’ємів, масштабами є відповідні одиниці площі чи об’єму. Масштаб має бути обраний таким чином, щоб статистичні дані вмістилися на полі графіка, і водночас не втрачалися відмінності та особливості статистичних даних, щоб їх порівнянність була наочною.

Масштаб відображається на графіку за допомогою масштабної шкали – лінії, поділеної відповідно до обраного масштабу, – яка складається з трьох елементів:

• лінії, яка є носієм шкали, і співпадає з віссю координат

• поділок, або позначок шкали – це риски або точки, розміщені в певному порядку на лінії шкали

• числових позначень, які відповідають поділкам шкали і визначають розміри показників чи явищ, відображених на графіку.

Залежно від наявної інформації масштабна шкала може бути як рівномірною, так і нерівномірною.

Експлікація графіка є досить важливим та необхідним елементом будь-якого графіка і складається зі словесних пояснень, без яких узагалі неможливо його зрозуміти. До експлікації належать такі елементи:

• загальний заголовок, що має чітко й стисло розкривати основний зміст графіка і давати характеристику місця та часу, яких стосуються зображувані статистичні дані

• підписи вздовж масштабних шкал, які відтворюють розміри показників чи явищ та одиниці їх виміру. Числові позначення на горизонтальну шкалу (вісь абсцис) наносяться під нею, зліва направо в порядку зростання, а на вертикальну шкалу – ліворуч від неї вгору, також у порядку зростання

• пояснювальні написи повинні розкривати зміст окремих елементів графічного образу. Вони можуть міститися на самому графіку у вигляді ярликів (при цьому написи мають бути короткими і точними та розміщуватися так, щоб було цілком зрозуміло, до якого елемента вони належать) або у вигляді легенди – спеціально винесених за межі графічного образу умовних позначень. Легенду застосовувати особливо доцільно, коли її можна використати для кількох графіків.