1. Поняття господарського процесу і його стадії

Господарський процес — це встановлена нормами господарсько-процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист права, що заперечується або порушеного права юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців.

Питання про галузеву приналежність норм, що визначають організацію і порядок діяльності господарських судів, протягом багатьох років був дискусійним. Немає єдиної думки по даному питанню і сьогодні. Можна виділити три основні точки зору.

Одні автори вважають, що господарське процесуальне право як галузь існує і займає самостійне, незалежне від цивільного процесуального права, місце в правовій системі. Так, Т. Е. Абова, відстоюючи тезу про самостійність господарського процесуального права, говорить про різний предмет захисту судів загальної юрисдикції і господарських судів, різну природу даних судових органів, а також про відсутність спільності порядків судового розгляду справ, установлених Господарським і Цивільним процесуальними кодексами. М. К. Треушніков пише, що „оскільки господарські суди є органами, що реалізують судову владу, то це означає, що норми, що регламентують їх діяльність, мають свій суб'єкт, об'єкт регулювання та зміст... Висновок про самостійність арбітражного господарського процесуального права також підтверджується ступенем розвитку джерел цієї галузі права».

Інші автори затверджують, що господарське процесуальне право включається в єдину галузь цивільного процесуального права і не має самостійності, у зв'язку з чим пропонується усунути існуючий дуалізм цивільної процесуальної форми. Так, М. С. Шакарян вважає, що включення господарських судів у систему органів правосуддя, наділення їх судовою владою і функцією здійснення правосуддя дозволяють зробити висновок про те, що законодавство про господарський суд — органічна частина цивільного процесуального права, і, отже, повинне бути включене в його склад, оскільки загальним є не тільки предмет захисту (суперечки, що виникають з цивільних правовідносин, і в сфері управління), але і правова природа органу захисту, принципи його організації і діяльності, закріплені як у Конституції, так і в процесуальних кодексах. И. М. Зайцев відстоював тезу, що про господарське процесуальне право варто говорити як про підгалузь цивільного процесуального права, але не як про самостійну галузь, оскільки господарська і цивільна процесуальні форми однакові, майже ідентичні, однак господарська процесуальна форма має деякі особливості, інститути, що невідомі цивільній процесуальній формі.

Третя точка зору була висловлена Д. А. Фурсовим, який намагався знайти компромісне рішення даної проблеми. На його думку, обидві вищевикладені точки зору на господарське процесуальне право недостатньо обгрунтовані. „Господарське процесуальне право варто визначити як однорідну, тобто дублюючу галузь права. Предметом дублювання є правовідносини, що мають цивільний процесуальний характер. Господарське процесуальне право слід визнати дублюючою галуззю не тільки тому, що вона змушена повторювати норми цивільного процесуального права, але і тому, що вона намагається інакше врегулювати однорідні цивільні процесуальні правовідносини з іншим суб'єктним складом їхніх учасників”.

Ми підтримуємо точку зору Васильєва С.В., та вважаємо, що правильною є позиція тих авторів, що вважають безпідставним включення господарського законодавства до складу цивільного процесуального права і розглядають господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Як показує аналіз діючого законодавства, господарський суд істотно відрізняється від судів загальної юрисдикції по організаційній побудові, компетенції, порядкові і формам діяльності й у ряді інших відносин. Це виявляється в наступному (особливості):

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою замкнуту систему нормативних актів, що детально регламентують їхню організацію і структуру, компетенцію і порядок діяльності;

2) відповідно до діючого законодавства господарський суд, як і дві інші галузі судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції), займає особливе положення в ряді владних державних структур України. Він цілком самостійний, незалежний і не підлеглий у своїй діяльності іншим галузям влади;

3) подібно загальним судам і на рівні з ними, господарський суд виконує важливу державну функцію — здійснює правосуддя. Однак, на відміну від загальних судів, діє в особливій сфері відносин — в області господарських і зв'язаних з ними управлінських правовідносин, що виникають між юридичними особами, громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької й іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають визначену специфіку.

Діяльність господарських судів по розгляду і вирішенні господарських спорів носить упорядкований правовий характер, тобто наділяється в специфічну процесуальну форму. Роль і значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно існуючих прав суб'єктів господарювання і гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Закон установлює процесуальний порядок діяльності суду по розгляду і вирішенню справ не заради форми, а для того, щоб винести законне й обґрунтоване рішення в справі. Процесуальна форма виступає як інструмент досягнення законності в правозастосовчій діяльності господарських судів.

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

1) закон детально визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших учасників процесу. Як правило, у господарському процесі можливі тільки такі дії, що передбачені або припустимі законом;

2) ухвалене в справі рішення повинне ґрунтуватися тільки на фактах, доведених і встановлених судом передбаченими законом способами і засобами;

3) відносини між господарським судом і учасниками процесу не можуть носити характер фактичних відносин, вони мають характер тільки правовідносин;

4) усе провадження у справі повинне здійснюватися на основі змагальності і рівноправності сторін.

Варто погодитися з думкою К. И. Комісарова, що відзначає, що процесуальній формі властиві наступні ознаки: 1) нормативність, 2) незаперечність, 3) системність і 4) універсальність, що виступають у єдності при правовому регулюванні і правозастосуванні.

Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві, причому тільки визначеного рівня.

Незаперечність господарської процесуальної форми підкреслює обов'язковість дотримання й інших форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу.

Системність господарської процесуальної форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент, ув'язаний у єдине ціле. Господарський процесуальний кодекс України містить загальний регламент дозволу всіх справ, підвідомчих господарським судам.

Універсальність господарської процесуальної форми відображає її застосування до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам, без якої-небудь істотної диференціації.

Господарське судочинство, як усякий процес, являє собою послідовний, поступальний рух, що складається з ряду стадій. Отже, стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних одною метою.

Господарський процес складається з п'яти стадій: