Тема 10. Конституційно-правові засади статусу Президента України

Становлення інституту президентства в Україні. Проблеми президентської влади на сучасному етапі розвитку. Функції Президента України. Повноваження Президента України. Секретаріат Президента України: Представник Президента України у Верховній Раді України; Представник Президента України в Конституційному Суді України; Представник Президента України в Кабінеті Міністрів України. Рада національної безпеки та оборони при Президентові України як консультативно-дорадчий орган: правовий статус. Організація взаємодії Президента України з Кабінетом Міністрів України, з законодавчою владою, судовою владою, органами місцевого самоврядування. Органи виконавчої влади та інші державні органи, підпорядковані Президентові України.

Роль і значення теми для діяльності майбутнього фахівця юриста

Розгляд цієї теми має велике значення у формуванні майбутнього фахівця юриста, оскільки главою держави сучасних країн є особа, яка формально та фактично займає вище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює функцію вищого політичного представництва країни як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. У президентських республіках, наприклад у США,глава держави, як правило, очолює виконавчу владу, що здійснюється ним як самостійно, так і за посередництва уряду країни.

Світова практика знає численні спроби відмовитися від формального визнання посади одноособового глави держави і тлумачити цю важливу офіційну посаду як колегіальну, що найчастіше приймає форму регентської або федеральної ради. Водночас слід визнати, що в більшості сучасних країн функціонує інститут одноособового глави держави, яким виступає президент або монарх. В Україні на певних етапах її політичного розвитку інститут глави держави уособлювали як висунуті на вершину політичної піраміди за посередництва механізмів військової демократії гетьмани (наприклад, Б. Хмельницький, К. Розумовський, І. Мазепа), так і обрані в межах цивільних процедур представницької або прямої демократії президенти (М. Грушевський, Л. Кравчук, Л. Кучма).

Світова практика свідчить, що для стабільності конституційного ладу, узгодженого функціонування державного механізму, вищого представництва в міжнародних відносинах інститут глави держави є об'єктивно необхідним. Тому президент у сучасних республіках наділяється, як правило, широкими повноваженнями у сфері взаємовідносин із законодавчою, виконавчою та судовою владою, є своєрідним арбітром між ними, символом єдності держави, офіційним представником держави. Глава держави забезпечує функціонування державних структур у режимі консенсусу і злагоди, спрямовує зусилля різних гілок влади на розв'язання актуальних проблем країни.

Саме в такому аспекті закріплені, зокрема, повноваження Президента України, який згідно з Конституцією України (ст. 102) є не тільки главою держави і виступає від її імені, а й гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Визнання Президента України главою держави має суттєве значення. Конституція виходить з того, що Президент формально не належить до виконавчої гілки державної влади. З іншого боку, повноваження Президента України сформульовані в Конституції таким чином, що це вимагає від нього бути політичне відповідальним за діяльність державної виконавчої влади в країні, адже йому за Конституцією підпорядковується вся виконавча вертикаль.

Зокрема, в межах цієї теми важливим єхарактеристика історичних аспектів розвитку інституту президентства в Україні. Завдяки розгляду еволюції президентського правління як в зарубіжних країнах, так і в Україні можна з’ясувати об’єктивну картину щодо сучасного стану інституту президентства та розвитку цього інституту в нових умовах громадянського суспільства. Аналіз теоретичних та практичних проблем президентської влади на сучасному етапі розвитку передбачає, насамперед, визначення поняття інституту президентства у своєму інституційному вираженні та як конституційно-правового інституту системи конституційного права України; виявлення місця і ролі інституту глави держави у системі державної влади та його конституційно-правової регламентації; розгляд проблем здійснення президентської влади у парламентсько-президентській республіці тощо. При Президентові України функціонує Секретаріат Президента України, який є допоміжним органом, що складається з кваліфікованих наукових консультантів, політиків, правознавців, економістів, за допомогою якого він виконує передбачені Конституцією функції і повноваження. Визначення конституційно-правового статусу Секретаріату Президента України передбачає визначення основних завдань Секретаріату та компетенції його складових елементів. Під час розкриття конституційно-правового статусу органів виконавчої влади та інших державних органів, підпорядкованих Президенту України, важливо визначити конституційно-правові засади взаємодії зазначених органів з главою держави.

Ключові слова: інститут президентства, глава держави, президент, президентська республіка, “колегіальний президент”, правовий статус президента, президент-арбітр, інституціалізація президентства, легітимація президентства, Президент України, компетенція Президента України, контрасигнування, повноваження Президента України, функції Президента України, право вето, абсолютне вето, відкладальне вето, промульгація, правотворче контрольне провадження, виконавче контрольне провадження, акти глави держави, Секретаріат Президента, імпічмент.

Обсяг знань, вмінь студента після вивчення теми

Після вивчення даної теми студенти повинні:

знати визначення таких термінів, як інститут президентства, глава держави, президент, президентська республіка, “колегіальний президент”, правовий статус президента, президент-арбітр, інституціалізація президентства, легітимація президентства, Президент України, компетенція Президента України, контрасигнування, повноваження Президента України, функції Президента України, право вето, абсолютне вето, відкладальне вето, промульгація, правотворче контрольне провадження тощо;

вміти охарактеризувати історичні аспекти розвитку інституту президентства в Україні, його історичних періодів процесу становлення. Кожному з цих періодів притаманні конституційно-правові акти, що й відображають процес становлення інституту президентства, наприклад, Конституція Пилипа Орлика, яка запровадила модель типу президентської республіки. Проаналізувати теоретичні та практичні проблем президентської влади на сучасному етапі, насамперед, визначення поняття інституту президентства у своєму інституційному вираженні та як конституційно-правового інституту системи конституційного права України; виявлення місця і ролі інституту глави держави у системі державної влади та його конституційно-правової регламентації; розгляд проблем здійснення президентської влади у парламентсько-президентській республіці тощо. При Президентові України функціонує Секретаріат Президента України, який є допоміжним органом, що складається з кваліфікованих наукових консультантів, політиків, правознавців, економістів, за допомогою якого він виконує передбачені Конституцією функції і повноваження. Визначення конституційно-правового статусу Секретаріату Президента України передбачає визначення основних завдань Секретаріату та компетенції його складових елементів. Під час розкриття конституційно-правового статусу органів виконавчої влади та інших державних органів, підпорядкованих Президенту України, важливо визначити конституційно-правові засади взаємодії зазначених органів з главою держави.

Перелік нормативних актів України до вивчення теми

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141 ; Офіційний вісник України. — 2010. — №72/1 Спеціальний випуск. — С.15. — Ст. 2598.

2. Питання Адміністрації Президента України : Указ Президента України від 18 березня 2010 року // Офіційний вісник України. — 2010. — № 21.

3. Про вибори Президента України : Закон України від 5 березня 1999 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 14. — Ст. 81.

4. Про Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню України : Указ Президента України від 24 червня 2010 року // Офіційний вісник України. — 2010. — № 49.

5. Про забезпечення, обслуговування та охорону Президента України : Постанова Верховної Ради України від 4 січня 1992 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. — № 8. — С. 86.

6. Про заснування поста Президента УРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР : Закон УРСР від 5 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 445.

7. Про Збройні Сили України : Закон України від 6 грудня 1991 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 108.

8. Про оборону України : Закон України від 6 грудня 1991 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 9. — Ст. 106.

9. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

10. Про Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України : Указ Президента України від 15 листопада 2006 року (зі змінами і допов.) // Офіційний вісник України. — 2006. — № 47.

11. Про Положення про Раду з питань розвідки : Указ Президента України від 11 березня 1999 року // Офіційний Вісник України. — 1999. — № 10.

12. Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим : Закон України від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 21. — Ст. 158.

13. Про Президента Української РСР : Закон УРСР від 5 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 446.

14. Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35. — Ст. 237.

15. Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України : Указ Президента України від 9 квітня 1997 року // Урядовий кур’єр. — 1997. — № 69.

16. Регламент Верховної Ради України від 10 лютого 2010 року // (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 14-15, № 16-17. — Ст. 133.