Висновки з другого питання:

Таким чином, ми з’ясували предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин, де головне місце займають майнові відносини, врегульовані цивільним правом. Саме тому цивільне право безпосередньо пов’язане з економікою. До предмета цивільного права також належать особисті немайнові відносини, які мають свою специфіку: невідчужуваність від особи, відсутність вартісного змісту. Другим критерієм відмежування галузі права є цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин. Порівняння з імперативним методом регулювання, який застосовується у адміністративному праві, дозволив визначити основні особливості цивільно-правового методу, а саме: юридична рівність та майнова відокремленість сторін, диспозитивний характер відносин, компенсаційний характер відповідальності.

Ііі. Функції, принципи та система цивільного права

Функції цивільного права — це напрями впливу цивільно-правових норм на суб'єктів права. Це обумовлені предметом та забезпечуваними законодавством цілями правової галузі певні напрямки цивільно-правового впливу на майнові чи особисті немайнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин. Цивілістична наука, цивільне законодавство, практика розрізняють такі функції цивільного права: регулятивну, охоронну, компенсаційну та превентивну попереджувально-стимулюючу.

Сутність регулятивної функції цивільного права полягає в тому, що нею охоплюються відносини, які виникають із актів правомірної, дозволеної і, як правило, корисної діяльності суб’єктів цивільного права. Тому і реалізація зазначеної правової функції здійснюється за рахунок позитивного регулювання відповідних правових відносин шляхом встановлення загальних правил, що створюють правові підстави для можливості здійснення правомірних дій, спрямованих а правомірне досягнення певних юридичних результатів. Наприклад, цивільно-правові договори.

Сутність охоронної функції цивільного права вбачається в тому, що вона забезпечує саму юридичну можливість захисту порушених суб'єктивних майнових чи особистих немайнових прав, сприяє пев­ній нормалізації порушених майнових чи особистих немайнових від­носин. Завдяки останній обставині охоронна функція набуває деякого відновлювального значення.

Останньою охоплюються відносини, що виникають, наприклад, внаслідок невиконання або неналежного виконання цивільно-право­вих договорів або заподіяння шкоди чи інших не пов'язаних з правопорушеннями односторонніх дій.

Сутність компенсаційної функції полягає у поновленні порушеного інтересу на еквівалентній основі. За таких обставин виникає питання не лише правового захисту, а перш за все питання заміни перенесених кредитором майно­вих чи особистих немайнових втрат на певні майнові блага, з вимогами про стягнення яких кредитор звертається до боржника. З юридич­ної точки зору заміна витрат, що виникли на боці кредитора, іншими передбаченими законом, договором чи визнаними судом майновими благами вважається компенсацією, а охоплююча її цивільно-правова функція має назву компенсаційної.

Сутність превентивної функції полягає у наступному: відповідні законоположення цивільного права набувають попереджувального інформативного значення запобіжного засобу своєрідного стимулювання осіб утримуватись від певних правопорушень, від посягань на суб’єктивні права інших осіб. Таке значення мають, наприклад, положення статей 203, 440, 440-1 ЦК.

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець проводить удосконалення цивільного законодавства, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.

Загально-правові принципи визначаються в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права. До спеціальних слід віднести такі принципи, викладені у ст.3 ЦК від 16 січня 2003 року:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

• свобода договору;

• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

• судовий захист цивільного права та інтересу;

• справедливість, добросовісність та розумність.

Право - це не просто сукупність правових норм, а й певна їх система. Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу також системно організована, має свій предмет і метод регулювання, свою структуру розподілу правових елементів. Елементами правової структури є юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.

Інституаційний підхід. Він передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (відносини найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).

Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов'язального. Пандектна система відображає статику речового і динаміку зобов'язального права — основних майнових прав, що виникають у суспільстві.

Цивільне право України будується за пандектною системою. Можливість виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі інститути галузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути відокремлені в самостійний блок.

Цивільно-правові норми загального характеру складають загальну частину цивільного права. Вона називається загальною тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. До таких норм відносяться норми про суб'єктів, про угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з таких інститутів: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних, законів іноземних держав і міжнародних договорів. Зафіксована в чинному ЦК України система інститутів цивільного права не є незмінною. Систему цивільного права слід відрізняти від систематизації цивільно-правових норм. Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.