І. Поняття цивільного права як галузі права

Терміном «цивільне право» охоплюється декілька взаємозалежних, але не тотожних понять. Необхідно розрізняти цивільне право як галузь права, галузь законодавства, галузь правової науки і учбова дисципліна. При цьому насамперед повинно бути виділене поняття цивільного права як галузі права через його основне значення.

Правова система України поділяється на підсистеми —галузі права. Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи України галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і методів правового регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держави на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів. У правовій державі, в якої розмежовуються поняття громадянського суспільства і політичної організації суспільства розподіл права на приватне та публічне є об’єктивним. Проведене в Україні реформування всієї правової системи на якісно нових засадах також припускає визнання об’єктивного розподілу права на приватне та публічне.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права. Норми цивільного права належать до приватного права. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Цивільне право України у своєму розвитку пройшло певний шлях. У період існування в Україні як і в інших союзних республіках колишнього СРСР, адміністративно-командної організації суспільства, цивільне право в значній мірі було одержавлено і будувалося переважно на засадах, властивих не приватному, а публічному праву. Це, природно, накладало свій відбиток на межі дії, характер і зміст норм цивільного права. Ряд відносин, наприклад у сфері підприємництва вважався злочинним і взагалі не міг бути предметом цивільно-правового регулювання. Підприємства, будинки, споруди вважалися вилученими з цивільного обороту. Вони не могли бути предметом цивільно-правових правочинів і на них не можна було звертати стягнення. Договори постачання, перевезення вантажів різними видами транспорту і багато інших у своєму змісті визначалися обов’язковими для сторін плановими актами і сторонам практично не про що було домовлятися. Особисті права громадян і організацій у цивільно-правовому порядку могли захищатися лише у випадках, особо передбачених законом (наприклад, при порушенні честі і гідності).

Становлення незалежної і суверенної України як правової держави, що базується на принципах справді громадянського суспільства, заснованого на різноманітті форм власності і підприємництва, усілякому захисту невід’ємних прав особистості,

обумовило і цілком інший характер її цивільного права. Отже, сучасне цивільне право України – це встановлена або санкціонована державою сукупність норм, що відбивають інтереси окремих осіб (громадян і організацій) як членів громадянського суспільства, сприяють на основі їхніх волевиявлень досягненню не суперечному закону цілей, забезпечує їм можливості для застосування своїх творчих сил, спроможностей і дарувань, створюють умови для всебічного розвитку особистості. Відповідно більш широко розуміється і громадянське суспільство, в якому громадяни і організації будучи цілком самостійними в правовому відношенні, зв’язані один з одним винятково взаємними інтересами і діють, керуючись цими інтересами на свій розсуд. Ідеал громадянського суспільства – вільний розвиток кожного і – є умовою вільного розвитку усіх.

Іншу галузь права України утворюють норми публічного права – державно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і деякі інші, що відносяться до статусу і стана держави, що відбивають його інтереси, що забезпечують функціонування усіх владних структур держави, що припиняють вчинення суспільно-небезпечних дій і встановлюють відповідальність правопорушників.

Приватна та публічна діяльність – це цілком різні за своїм характером види людської діяльності. Перша будується на власному інтересі особи, свободі її волі, виборі цілі діяльності, засобів її досягнення, результатів та процесу здійснення. Інакше кажучи приватна діяльність спрямована на організацію вільної діяльності (взаємодії) приватних осіб. Публічна діяльність є обмеженою, безініціативною, недиспозитивною, оскільки базується не на власному інтересі органу управління, не на свободі вибору. Вона базується на функціональності цілей діяльності людини. У законодавстві повинні бути чітко визначені задачі та функції публічних органів, їх компетенція та повноваження, а також юридичні процедури¹.

Характер діяльності визначає і тип суб’єкта, який її здійснює. У першому випадку – це вільна приватна особа (громадяни, в тому числі і підприємці) як основні члени громадянського суспільства, а в другому – спеціально уповноважені для даного функціонального виду діяльності публічні органи. Як слушно зазначає Б.Б. Черепахін критерій статусу суб’єкта у правовідносинах є критерієм для систематизації правового матеріалу². Розмежування права на приватне та публічне повинно здійснюватися залежно від способу побудови та регулювання юридичних відносин, який притаманний системі приватного та системі публічного права. Приватно-правове відношення будується на координації суб’єктів, приватне право є системою децентралізованого регулювання життєвих відносин. Публічно-правове відношення будується на засадах субординації суб’єктів, публічне право є системою централізованого регулювання життєвих відносин³.

Однак, незважаючи на незбіжне призначення приватного і публічного права, ці дві галузі права утворюють єдність – цілісну систему права України. Ця єдність зазначених галузей права грунтується на єдності волі народу України, вираженої в нормах цих галузей права, на вимозі погодженого регулювання відносин громадянського суспільства і відносин у сфері владної діяльності держави.

В Україні поступово створюються такі засади правового регулювання громадянського життя, які дають можливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулювання закріплено в ч. 3 ст. 13 Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в ст.319 ЦК України. Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важливе значення для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при цьому відводиться цивільному праву. Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права. Цивільне право як галузь права – це сукупність встановлених державою цивільно–правових норм, що регулює на засадах рівних правових можливостей об’єктивні за змістом і вольові за формою майнові та особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою задоволення матеріальних та духовних потреб громадян і захисту їх інтересів.