Висновки з першого питання:

Таким чином, ми з’ясували, що термін «цивільне право» застосовується у декількох значеннях, а саме як галузь права, як галузь законодавства, як наука та як учбова дисципліна. Ці визначення не співпадають, однак доповнюють один одне, розкриваючи в різній площині багатозначний термін «цивільне право». Особливу увагу ми приділили встановленню ознак цивільного права як галузі права, таких як юридична рівність, майнова відокремленість, вільне волевиявлення.

Іі. Предмет та метод цивільного права

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права. Предметом цивільного права тривалий час традиційно визнавалися:

• Майнові відносини;

• Особисті немайнові відносини.

О.О.Красавчиков розширив предмет цивільно-правового регулювання і обґрунтував, що до предмета цивільного права належать не лише майнові, та особисті немайнові відносини, а і «творчі» відносини, які є поєднанням цих двох груп правовідносин⁴.

Цій підхід закріплено в діючему ЦК України. Але в останній час переважає точка зору, згідно з якою до сфери дії цивільного права в рівной міри відносяться як майнові, так і немайнові відносини. Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне право регулює дві групи суспільних відносин:

• майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

• особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп. Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: а) речові відносини (відносини власності та інші речові відносини; б) зобов’язальні відносини або відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивільного права важливими є не самі речі і не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, які спричинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом.

Іншим видом майнових відносин є зобов’язальні відносини або відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір купівлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує роботу, надає послуги, мають відповідати дії другого суб'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За таких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Майно організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі іншого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових відносин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб розпорядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішуючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний характер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають: а) між фізичними особами; б) між фізичними і юридичними особами; в) між юридичними особами; г) за участю держави і фізичних або юридичних осіб.

Слід також мати на увазі, що не всі майнові відносини регулюються цивільним правом. Значна частина майнових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним правом. Кримінальне право також регулює майнові відносини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому відповісти на запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Особисті немайнові відносини, що є предметом регулювання цивільного права поділяються на:

• Особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими або відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Вони ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського права і права промислової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктами цивільного обороту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести право громадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо. Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктивний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гідності громадян. Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому законодавчому акті закріплюються лише основні з них. Водночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (книга 2 ЦК України). Без сумніву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.

Цивільно-правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Цивільно-правовий метод характеризується :

• юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та їх майновою самостійністю;

• диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства);

• особливим способом вирішення спорів між учасниками її цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб .врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі угоди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським судом, третейським судом після подачі відповідного позову однією із зацікавлених сторін. Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторони внаслідок невиконання того, на що ця сторона у відповідності з правочином розраховувала.