Erfan / 70.китайський шлях економ_чних реформ
.docКитайський шлях економічних реформ
Досвід китайських економічних реформ становить особливий інтерес з точки зору дослідження економічної стратегії держави щодо стабілізації економічної системи. За підрахунками МБРР, у 1980-1992рр. економіка Китаю зростала середніми темпами 9,1% на рік, що втричі вище за середньосвітовий показник. Сьогодні Китай розглядають як нову індустріальну країну нової, четвертої "хвилі". При цьому керівництво країни проголошує вірність принципам соціалізму, зберігаючи соціальну орієнтацію економіки,
Дослідники виділяють чотири етапи у китайських економічних реформах, що розпочалися наприкінці 70-хроків
Протягом першого етапу (1978-1983рр.) було проведено сільськогосподарську реформу, підвищено закупівельні ціни, розпочато створення вільних економічних зон, лібералізовано систему матеріального постачання та дозволено операції держпідприємств на вільному ринку. Однак основні ресурси залишилися під державним контролем. Другий етап (1984-1988рр.) характеризувався посиленою лібералізацією цін, запровадженням подвійних цін, поширенням приватизації управління (оренди). Відкритість економіки була обмежена з метою захисту національних підприємств. Цей етап завершився збільшенням інфляційних чинників, через що було вжито заходи монетарної стабілізації. Тому на третьому етапі (1989-1990рр.) було здійснено тимчасове повернення до прямих засобів економічного регулювання. Вжито активні заходи щодо стимулювання експорту та обмеження внутрішнього попиту. Розпочалося зближення регульованих та ринкових цін. З 1991р. розпочався наступний етап, посилення ринкової спрямованості економіки та послідовної економічної лібералізації. Відповідно до рішень Пленуму ЦК КПК 1995р.. стратегічними завданнями держави було поставлено сприяння розвитку приватного підприємництва, особливо у визначених пріоритетних секторах, регулювання інвестиційного процесу, "відкритості" регіонів, обмеження внутрішнього попиту та контроль за лібералізацією цін. Держава, відходячи від регламентації економіки, зберігає дієвий контроль за незначною часткою економічних показників, проте останні мають ключове значення.
На відміну від країн Центральної та Східної Європи у Китаї економічна трансформація спиралася на збалансовану стратегію структурних перетворень, завдяки чому за першi 10 рокiв реформ (1979-1988рр.) середнi темпи приросту ВНП становили близько 8,8% на рiк, на 3% на рiк зростала зайнятiсть, майже у 3 рази збiльшилися доходи селян. Було створено понад 10млн приватних пiдприємств. У 1991р. частка держсектора скоротилася до 50% [54, с.60]. У 1996р. на держпідприємствах вироблялося 48,3% промислової продукції [50, c.128
Швидкий розвиток економiки, значна кредитна емiсiя, прискорення цiнової лiбералiзацiї викликали наприкiнцi 80-хроків зростання iнфляцiї та збільшення розриву мiж плановими i ринковими цiнами. У 1987-1988рр. темпи зростання становили понад 11%, рівень інфляції - 17-18%. Тому запроваджена з 1988р. полiтика стабiлiзацiї передбачала скорочення сукупного попиту, кредитно-грошовi рестрикцiї. У 1990р. темп зростання цiн зменшився до 2,1% порівняно з 17,8% у 1989р. [37, с.89]. Водночас внаслідок антиінфляційних заходів темпи зростання ВНП у 1989-1990рр. Знизилися.Через зменшення споживчого та інвестиційного попиту виникли проблеми збуту, неплатежі. У зв'язку з цим вже у 1990р. рестрикцiї було зменшено, прискорено цiнову реформу. Це сприяло відновленню темпів економічного зростання.
Поєднувати швидке економічне зростання з невисокими темпами інфляції дозволяє також потужна експортна орієнтація виробництв. Сьогодні експортери користуються першочерговим правом на отримання пільгових кредитів, паливних та енергетичних ресурсів, бюджетних коштів та іноземних кредитів. Існує система повернення експортеру прямих та непрямих податків.
З 1979р. у Китаї розпочалося створення особливих економічних районів - вільних економічних зон зі сприятливим кліматом для залу-чення зарубіжних капіталів. Такі райони повинні були відігравати роль "локомотивів" технологічного та інституційного розвитку. Відпо-відно до політики уряду основна частина інвестицій мала надходити у вигляді нових техніки, технологій, фінансового та виробничого менеджменту.
Іноземний капітал відіграв дуже важливу роль у зростанні економіки Китаю.
За підрахунками експертів Світового банку, у 1994р. 50% економічного зростання відбулося за рахунок збільшення інвестицій.
Усвідомлюючи значну небезпеку втрати управління народним господарством за умов значної регіональної та галузевої розбалансованості, уряд Китаю у середині 90х рр. здійснив швидку приватизацію дрібних фірм та взяв курс на реалізацію стратегії поступової приватизації великих державних підприємств. За таких умов державний сектор економіки залишається провідним, тому держава активно підтримує виробництва на великих держпiдприємствах у монополiзованих галузях через планові капiталовкладення та надання значних дешевих кредитів промисловостi при контролi за цiнами.
З метою забезпечення максимально ефективних приватних економічних стратегій на державних підприємствах широко застосовуються засоби приватизацiї управлiння: пiдряд, оренда, майново-господарська вiдповiдальнiсть, акцiонування .Розширені програми роздержавлення другої половини 90-хроків також передбачають перетворення органів економічного управління у холдингові компанії, надання більшої самостійності підприємствам.
Отже, не спричиняючи інституційного шоку і не руйнуючи координаційної системи, приватизація управління дозволила вирішити завдання підвищення ефективності приватних економічних стратегій при збереженні керованості економічних суб'єктів, забезпечивши тим самим підвищення дієвості економічної стратегії держави. На думку експертів Світового банку, саме у специфічному процесі "псевдоприватизації" значною мірою полягає секрет успіху китайських реформ .