- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
50.Політико-правові погляди б. Спінози.
Спіноза (1632-1667) - перший здійснив системний аналіз демократії, як форми реалізації людиною потреби свободи. Відомими його працями є «Богословсько-політичний трактат» і «Політичний трактат».
Свою державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на ідеї природного права і суспільного договору. Спіноза проголосив свободу вищою цінністю, на досягнення якої мають спрямовуватися усі зусилля суспільства .
Згідно із Спінозою субстанцією буття є природа як фундаментальна цілісність, першопричиною і самопричиною якої є Бог. Бог не становить собою надприродної істоти, бо зливається з субстанцією (природою) і є творчим виявом її буття. Маючи абсолютну свободу, зумовлену власною потребою, Бог одушевляє природу, наділяючи всі предмети і явища реальної дійсності свободою. Свобода - це рух усіх речей і явищ до утвердження свого буття. Людина є часткою природи, але на відміну від інших природних сфер має духовні потенції, тобто здатність до мислення. Як і будь-яка частка природи вона наділена свободою - природною потребою рухатися у напрямку до утвердження свого буття.
За вченням Спінози держава - це добровільне об'єднання людей, яке виникає на основі суспільного договору, метою якого в дійсності є свобода. Подібне об'єднання відбувається відповідно до вимог природного права сферою впливу якого є діяльність людини в межах природних можливостей ствердження її буття(свободи).
Керуючись розумом, люди добровільно передають частку своїх природних прав державі, погоджуючись на підкорення верховній владі. Спіноза вказав на закономірність, яка за необхідності випливає із подібного стану речей. Він констатував: чим більше своїх природних прав людина передає верховній владі, тим більше потрапляє в залежність від неї, тим менше залишається у неї індивідуальних прав, що може привести до повної втрати свободи. Це відбувається завдяки тому, що межі авторитету верховної влади повністю збігаються із межами її реальної сили.
Найкращою державною формою організації суспільства, на думку Спінози, демократія у формі республіки (спільної справи). Ця форманайбільш наближена до свободи вже тому, що джерелом влади в демократичній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада.
51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) першим здійснив систематизацію державно-правових знань ХУШ ст. на нових засадах природного права і договірних теорій держави, і посів провідне місце завдяки теоретичному обґрунтуванню ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову, яку як ідею «змішаного правління» розробляли свого часу Арістотель, Цицерон, а пізніше Дж. Локк. Свої погляди Монтеск'є виклав у трьох працях: «Перські листи», «Роздуми про причини величі і занепаду римлян», «Про дух законів».
Вихідною тезою теорії Монтеск'є є визнання свободи людини-громадянина, найбільшу небезпеку для якої становить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживання нею. Проти такого зловживання він пропонує запровадити механізм, у якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження усієї повноти влади в державі у руках однієї людини або групи керівних осіб.
Мислителі XVII ст. розглядали поділ влади як врівноважування суспільних та економічних інтересів і класів, як противагу крайній централізації, та як нагадування про те, що жодна політична організація не працюватиме, якщо не засновуватиметься на взаємоповазі й чесній взаємодії її частин. На відміну від цих поглядів Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ влади пов'язав із конституцією держави. Цим Монтеск'є поділ влади звів у систему правових стримувань та врівноважень, підкреслюючи, що поділ влад забезпечить верховенство закону. Це було новим у доктрині щодо поділу влад.
З метою розв'язання дилеми «право» і «закон» Монтеск'є ввів до своєї теорії категорію «дух законів». Метою права є свобода, рівність, безпека і щастя усіх людей. Позитивний закон передбачає об'єктивний характер справедливих відносин. Взірець абсолютної справедливості, який передує позитивному закону, створює природа. Природний закон мислитель тлумачить у просвітницькому дусі, як «людський розум, що править народами». Проте Монтеск'є виявляє намір пов'язувати дію закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (географічними факторами) обставинами.
Користуючись сучасною науковою термінологією, можна стверджувати, що Монтеск'є звернув увагу на досить актуальну для сьогоднішнього дня проблему. Йдеться про те, що попри певні загальні закономірності розвитку історичного прогресу, які обов'язково знаходять своє втілення в законі, законодавець мусить враховувати і ментальність народу (власне розуміння народом справедливості). Врахування рис ментальності народу в процесі законотворення є запорукою створення справедливих, в інтересах загалу законів і успішного втілення їх приписів у життя.
Виникнення держави Монтеск'є пов'язував з об'єктивними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли виникає приватна власність, розподіл багатств, що веде до антагонізмів у суспільстві.
Монтеск'є був переконаний, що майбутнє держави пов'язане з політичною свободою, що забезпечується поділом влад і на підставі цього твердження дає визначення держави. Держава - це суспільство, в якому діє закон (як бачимо Монтеск'є не протиставляє і суспільство, і державу, тобто не розглядає останню як інституцію). Найважливішим засобом державної організації суспільства й порядку в ньому, на думку Монтеск'є, є державне законодавство, а одним із провідних підрозділів будь-якої держави є її законодавчий орган.