33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.

Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343 рр.) - прибічник аверроїзму. Він один із перших в історії європейської державно-правової думки створив нове вчення про державу, побудоване на раціо­нальних засадах і першим підняв ідею верховенства закону в суспільстві, впритул підійшов до проблеми юрисдикційного розмежування духовної і світської влад, а світської влади — на законодавчу і виконавчу, наголосивши, що обранці на­роду, які ухвалюють закон, мають визначати компетенцію виконавчої влади.

Свою теорію світського правління Марсилій Падуанський виклав у творі «Захисник миру». Теорія ґрунтується на безпосередній практиці й концепції розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою управління.

Мислитель розглядає проблему виникнення держави і стверджує, що держава виникає природним шляхом посту­пового ускладнення форм людського співжиття. Її метою є створення умов достойного людини існування, досягнення «громадянського щастя» (право на підприємництво, захист майна тощо) на основі політичного миру. Мир у державі досягається узгодженим функціонуванням усіх органів управління і створенням належного правового порядку.

Падуансь­кий найбільш вдалою, здатною захистити інтереси народу, вважав монархію - одноосібне правління, яке може здійс­нюватися двояко: зі згоди народу (виборна), або поза його волею (спадкова). Він схилявся до виборної монархії, від­даючи належне народу, який, на його думку, здатний ви­брати найдостойнішого.

Твердження Падуанського, що сувереном у державі є народ - законодавець е підвалиною ідеї народного сувере­нітету. Мислитель підкреслював, що народ є єдиним дже­релом як світської, так і духовної влади (тут поняття «на­род» рівнозначне поняттю «суспільство»). Народ - це всі громадяни, які беруть участь у громадянському управлінні (крім дітей, рабів, іноземців і жінок).

Торкаючись проблеми права, Марсилій підкреслював, що право виникає тоді, коли виникає держава -матерія, право - форма). Поза державою не існує ніяких прав. В його концепції розглядається право божественне і право позитивне. Божественне право складається із при­писів Нового Заповіту. Його завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння. В позитив­ному праві втілюється воля держави, а його метою є ство­рення сприятливих умов для життя на землі. На цій підставі мислитель робить висновок про те, що духовна і світська влади повинні бути незалежними одна від одної.

Згідно із вченням Падуанського позитивне право (люд­ський закон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, заборони, дозволу і здійснюються шля­хом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від сва­вілля і зловживань. Фактично Марсилій Падуанський був одним з перших, хто заклав підвалини категоріального ви­значення права - як юридичної категорії, яке застосовуєть­ся в сучасній теорії держави і права. Більше того, він вказав на необхідну умову ефективної дії позитивного права, яка полягає у державному примусі.

Всупереч католицькій традиції Падуанський оприлюд­нив думку, що держава в своїй діяльності керується не бо­жественним правом, а навпаки, - ефективна дія позитивного права у державі залежить не від Божественного, чи природ­ного права, а обумовлена потребами держави, оскільки спрямована на підтримку її життєдіяльності.