3.2. Реакція живої речовини на силу дії екологічного чинника.

Методологічно важливим в розумінні принципу дії шкідли­вих речовин на організм людини є вивчення закономірності ре­акцій живої речовини на силу дії екологічних чинників. На життєдіяльності організму негативно відбивається як недостат­ня, так і надмірна дія чинника. Так, відсутність чи недостатня кількість кисню несумісна з життям. В середовищі 100% О₂ теж життя неможливе. Існує оптимум — 21 %, який позначимо зна­ченням 0 (рис. 3.1). Недостатню кількість будемо позначати від’ємними значеннями умовних одиниць, надмірну — додатніми тобто коливання інтенсивності дії чинника розглядаємо як його зміну навколо оптимального значення. За умовну одиницю в найбільш загальному випадку приймаємо 1/3 від половини інтервалу між мінімальним і максимальним значеннями. Подібна закономірність спостерігається для мікроелементів, інших фізичних і хімічних чинників.

Рис. 3.2. Інтервал дії чинника та реакція живої речовини на силу дії екологічних чинників

Межа витривалості біологічного виду до дії екологічного чин­ника лежить між верхньою і нижньою характеристикою величини чинника. Між ними знаходиться зона оптимуму чинника, Причому необов'язково посередині. За граничними показника­ми чинника організму загрожує смерть (летальний кінець). Зони пригніченого стану називаються зонами песимуму. Величина Діапазону зон оптимуму і песимуму є параметричним критерієм Для визначення витривалості організму до даного екологічного чинника. Ця величина називається екологічною валентністю. Екологічна валентність — це ступінь здатності організму при­стосуватись до змін умов середовища. Різні види значно відрізня­ється як по екологічній валентності, так і по рівню оптимуму.

Одна і таж сила впливу чинника може бути оптимальною для одного виду, такою, що пригнічує — для другого і летальною — для третього. Види, які характеризуються широкою екологіч­ною валентністю відносно комплексу чинників, називаються стенобіонтами (грец. eurys — широкий). До них відносяться бурий ведмідь, вовк, собака. Види, яким властива мала здатність при­стосовуватись, називаються стенобіонтами (грец. stenjs — вузь­кий). Наприклад, глибоководні риби, орхідеї. Екологічний опти­мум може змінюватись в залежності від віку, статі, сезону та інших обставин. Наприклад, шум більше впливає на літніх лю­дей. Екологічні чинники діють на організм звичайно комплекс­но. Оптимальна зона одного чинника може змінюватись в за­лежності від того, з яким чинником він поєднується. Спека лег­ше переноситься у сухому повітрі, мороз — при безвітрі. Однак кожного із необхідних чинників неможливо замінити іншим.

3.3. Нормування небезпечних та шкідливих чинників.

Одна з головних задач безпеки життєдіяльності полягає у про­гнозуванні можливих змін в показниках рівня здоров'я людини під впливом зовнішнього середовища і розробці науково обґрун­тованих нормативів корекції у відповідних компонентах сис­тем життєзабезпечення з урахуванням прогнозів і аналізу ста­ну оточуючого середовища.

В системі нормативів корекції головне місце займав гігієнічне нормування чинників оточуючого середовища. На території краї­ни діє більше 1000 регламентів шкідливих речовин у воді водой­мищ, більше 500 — в атмосферному повітрі, ґрунті — більше 50, в продуктах харчування — більше 100. Основними гігієнічними нормативами є гранично допустима концентрація (ГДК) і гра­нично допустимий рівень (ГДР). ГДК — норматив значення хімічного чинника. Максимальна кількість шкідливої речови­ни в одиниці об'єму чи маси, яка при повсякденному впливі у період необмеженого часу не викличе будь-яких хворобливих змін в організмі і несприятливих спадкових змін у нащадків; є умовною, еталоінною, реперною, відліковою величиною, що встановлена в екстремальних, суворо регламентованих лабораторних

умовах; одиницею масштабу, від якої ведуть вимір степеню не­безпеки забруднення об'єктів навколишнього середовища. ГДР — нормативне значення фізичного чинника, аналогічне по біологічній дії ГДК. Довготривалими спостереженнями встановле­но, що при ступені забруднення повітря не більше 1 ГДК гаран­тується повна безпека; 4 ГДК викликає фізіологічні і біохімічні зрушення в організмі; 8 ГДК — реєструється підвищення рівня загальної захворюваності; перевищення 500 ГДК — може статися отруєння організму людини. Значення ГДК та ГДР в повітрі та воді нормується відповідними міжнародними та державними стандартами. Нещодавно прийнята методика [16] визначає нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки. Згідно цього документа високотоксичні та токсичні речовини — речовини, які мають власти­вості, зазначені в таблиці 3.1 (ГОСТ 12.1.007-76).

Таблиця 3.1. Високотоксичні та токсичні речовини

Клас речовини	ГДК у повітрі робочої зони, міліграмів на 1 куб. метр	Середня смертельна доза (LD(50)при потраплянні в шлунок, міліграмів на 1 кг ваги тіла	Середня смертельна доза (LD(50)при впливі на шкіру, міліграмів на 1 кг ваги тіла	Середня смертельна концентрація (1ЛЭ(50) у повітрі міліграмів на 1 куб. метр	Дискримінуюча доза, міліграмів на 1 кг ваги тіла
Високо­токсична	Менш як 0,1	Менш як 15	Менш як 100	Менш як 500	Менш як 5
Токсична	0,1—1	15—150	100—500	500—5000	5

Більш докладні дані щодо високотоксичних та токсичних речовин, наведені в додатку 6.