5.2.2. Пневмонія

Пневмонія — запалення легень, що спричиняється мікробами, віру­сами, грибками, зниженням природного імунітету, загальним ослабленням організму, зменшенням опірності легенево-бронхіальної тканини. Пневмо­нія може бути як самостійним захворюванням, так і ускладненням інших хвороб ( грип, кір, хвороби серця та ін.). Розвивається вона також у хворих,

які лежать без активних рухів, особливо після операцій (гіпостатична пнев­монія).

Захворювання може проходити гостро і хронічно. До гострих запалень відносять крупозну і вогнищеву пневмонії. Вони характеризуються високою температурою, болем у боці при диханні, кашлем з мокротинням, задишкою, порушеннями функції серцево-судинної системи, загальним пригніченим ста­ном хворого. Перебіг крупозної пневмонії більш тяжкий, оскільки патологіч­ним процесом уражена доля або вся легеня і загальна інтоксикація організму вища.

Гостру пневмонію лікують комплексно. Хворим призначають антибіоти­ки, жарознижуючі та інші медикаментозні засоби, підсилене харчування, а та­кож фізичну реабілітацію, що застосовують у лікарняний і післялікарняний пе­ріоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після спаду температури та зворотному розвитку запального процесу в легенях, покращан­ні загального стану хворого. Вона протипоказана при значній інтоксикації, ви­сокій температурі, дихальній недостатності, тахікардії (ЧСС понад 110 за хвилину).

Завдання ЛФК: відновлення нормального механізму дихання, покращання легеневої вентиляції та виводу мокротиння, запобігання виникненню електазів і утворенню плевральних спайок, посилення крово- і лімфообігу, обмінних процесів у легенях та розсмоктуванню патологічного вогнища в них; активіза­ція діяльності серцево-судинної та інших систем організму.

Постільний руховий режим (3-5 днів) передбачає використання лікуваль­ної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять 5-7 разів на день. Комплекси складаються з простих вправ малої інтенсивності для рук, ніг, голо­ви, з використанням дихальних статичних і динамічних вправ з вихідних поло­жень лежачи на спині та здоровому боці. Кількість повторень вправ — 4-8, темп повільний, амплітуда середня і повна. Максимальне збільшення ЧСС на піку навантаження на 5-10 за хвилину. Метод проведення індивідуальний. Тривалість лікувальної гімнастики — 10-12 хв. Наприкінці періоду під час за­няття здійснюється перехід хворого в положення сидячи, у якому виконують­ся нескладні рухи кінцівками.

Напівпостільний руховий режим (5-7 днів) доповнюється лікувальною ходьбою. Загальний час занять всіма формами ЛФК становить приблизно 2 год. Комплекси насичують спеціальними дихальними вправами: нахили і по­вороти тулуба в боки, обертання тулуба з різним положенням рук, дихальні вправи статичного і динамічного характеру. Добирають вихідні положення, що локально покращують вентиляцію уражених ділянок. В заняттях використову­ють вправи для збільшення рухливості грудної клітки, звертають увагу на рит­мічне поглиблене дихання. Кількість повторень вправ — 8-10, темп середній, амплітуда повна. Допускається збільшення ЧСС на 10-15 за хвилину. Трива­лість лікувальної гімнастики 18-25 хв.

280

281

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Вільний руховий режим призначають на ] 0—12-й день перебування хво­рого у лікарні. Загальний час занять ЛФК збільшується до 2,5 год. Комплек­си вправ попереднього рухового режиму доповнюються вправами зі снаря­дами і на снарядах. Дихальні вправи використовують для нормалізації меха­нізму дихання і відпочинку. У процесі лікувальної ходьби і прогулянок реко­мендуються короткочасні прискорення. ЧСС у заняттях з ЛФК не повинна перевищувати 100 за хвилину. Тривалість занять лікувальною гімнастикою 25-30 хв.

Лікувальний масаж призначають за тих самих умов і термінів, що і ЛФК. Використовують у всіх рухових режимах лікарняного періоду реабі­літації. Його завдання: активізація діяльності дихальних м'язів, покращання вентиляції і сприяння відходженню мокротиння; стимуляція екстракардіальних чинників кровообігу, попередження тромбоемболій; підвищення загального то­нусу організму. Роблять масаж спини у вихідному положенні лежачи на хворо­му боці, використовують погладжування і розтирання. Масажують нижні і вер­хні кінцівки, грудну клітку в положенні лежачи на здоровому боці і спині.

Фізіотерапію призначають у перші і наступні дні захворювання для антибактеріальної і протизапальної дії, покращання дренажної функції бронхів, зменшення інтоксикації, посилення крово- і лімфообігу, обміну речо­вин і прискорення розсмоктування запального інфільтрату; стимуляції венти­ляції і газообміну у легенях, захисних функцій організму. Використовують ін­галяції аерзолями антибіотиків та засобами, що сприяють розширенню брон­хів, розрідженню слизу та відхаркуванню, УВЧ- терапію, мікрохвильову тера­пію, магнітотерапію, діадинамотерапію, УФО, індуктотермію, медикаментоз­ний електрофорез.

Післялікарняний період реабілітації проводиться, переважно, в умовах поліклініки, де застосовують, головним чином, заняття з ЛФК та на трена­жерах.

Лікувальну фізичну культуру призначають для повного відновлення морфологічної структури і функцій органів дихання, попереджен­ня виникнення хронічної пневмонії; активізації діяльності серцево-судинної та інших систем організму; підготовки хворого до фізичних навантажень у побу­ті і до професійної роботи. Використовують форми ЛФК відповідно до приз­наченого спочатку щадного або щадно-тренуючого, а згодом тренуючого рухо­вих режимів. Заняття рекомендують проводити на відкритому повітрі. Наван­таження слід поступово доводити до таких, що притаманні здоровій людині і дають можливість після закінчення реабілітації повернутись до занять фіз­культурою чи спортом в обсязі, що був до захворювання.

Тренажери застосовують для зміцнення м'язів грудної клітки, тулуба і всього організму, розвитку загальної витривалості, підвищення функцій ди­хальної і серцево-судинної систем. Використовують велотренажери, весловий тренажер тощо.

Хворим рекомендується санаторно-курортне лікування в місцевих про­фільованих санаторіях, кліматичних курортах Південного берега Криму, серед-ньогірських і лісостепових кліматичних зонах.

Хронічна пневмонія —- це періодичне загострення запального процесу в легенях. Вона може бути наслідком неповного лікування гострої пневмонії, ускладненням грипу, кору, коклюшу. Захворювання веде до розростання спо­лучної тканини, емфіземи легень, пневмосклерозу, зниження еластичності ле­гень, деформації бронхів, виникнення бронхоекгазів, де утворюється гнійне мокротиння. Виникає порушення вентиляції і газообміну в легенях, явища гі­поксемії і гіпоксії, погіршення дренажної функції бронхів, спостерігається за­гальна інтоксикація організму. При прогресуванні захворювання утворюються плевральні спайки і ателектази, розвивається дихальна недостатність, а потім і недостатність кровообігу. В перебігу хронічної пневмонії є проміжки виздо-ровлення (ремісії") і періоди загострення.

При загостренні хронічної пневмонії призначаються такі самі засоби фі­зичної реабілітації, що й при гострій пневмонії під час стаціонарного лікуван­ня. Однак через порушення у легенях і організмі, що спричинені черговими за­гостреннями захворювання, визначаються додаткові завдання і проводяться відповідні зміни в методиці їх застосування.

Лікувальна фізична культура, окрім завдань, які стави­лись при гострій пневмонії, спрямована ще на зняття бронхоспазму і покра­щання дренажної функції бронхів; протидію процесу утворення спайок, скле-розуванню, бронхоектатичній хворобі й емфіземі легень; зменшення прояву дихальної і серцево-судинної недостатності. Вправи виконують з подовженим видихом, вимовою звуків "ж", "з", "ш", "щ", "о", "у". Для покращання відход-ження мокротиння часто змінюють вихідні положення, роблять перевертання, підскоки та інше, застосовують дренажні вихідні положення з динамічними дихальними вправами (рис. 5.9). Ці положення І вправи спонукають хворого до відкашлювання, а реабілітолог синхронно з кашлевими поштовхами натискує на відповідну частину грудної клітки, що сприяє відходженню мокротиння.

Лікувальний масаж додатково має розв'язати такі завдання: сприяти розширенню бронхів, поглибленню дихання і відходженню мокротин­ня, нормалізувати тонус дихальних м'язів. Для цього масажують ніс і носо-губний трикутник, грудну клітку, використовують погладжування, розтирання, розминання і вібрацію.

Фізіотерапія має такі завдання: зняти спазм бронхів, розрідити мокротиння і стимулювати відхаркування, зменшити прояви дихальної недос­татності. Вони реалізуються за допомогою застосування інгаляцій електро-аерозолю, бронхоспазмолітичних засобів, аерозолей ферментів та інших меди­каментозних засобів, оксигенотерапії, ультразвуку.

У період ремісії на поліклінічному або санаторному етапі реабілітації призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру проводять відповідно до призначеного рухового режиму для загального зміцнення І підвищення не­специфічної опірності організму, зміцнення м'язів плечового пояса, грудної клітки, живота, удосконалення механізму дихання, покращання вентиляції і газообміну в легенях, розвитку їх резервних можливостей; попередження по­дальшого розвитку пневмосклерозу, бронхіальних змін та загострення патоло-

282

283

Фізична реабілітація

Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Рис. 5.9. Положення хво­рого і динамічні дихаль­ні дренажні вправи, що сприяють відходженню мокротиння з бронхів: 1,2 — верхньої долі правої легені; 3,4 — середньої долі; 5-7 — нижньої долі правої легені; 8-Ю— нижніх долей обох легень. Для відтоку мок­ротиння з лівої легені викону­ються ті самі вправи, але з нахилами вправо

гічного процесу в легенях; поліпшення функції серцево-судинної та інших сис­тем організму, підвищення фізичної працездатності хворого.

В межах призначеного рухового режиму використовують різні форми ЛФК, що відповідають стану хворого. В комплекси лікувальної гімнастики включа­ють вправи, що збільшують вентиляцію легень, рухливість грудної клітки, зміц­нюють дихальні м'язи і м'язи живота, формують правильну поставу. Застосову­ють вправи на розслаблення, а також дихальні вправи, що виконуються з подов­женим видихом. Добре активізують дихання, тренують організм і підвищують психоемоційний стан пацієнтів піші та лижні прогулянки, туризм, рухливі і спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), веслування. З дозволу лікаря паці­єнтам можна відвідувати заняття & групі загальної фізичної підготовки.

Лікувальний масаж призначають періодично для підвищення резервів дихальної системи, покращання бронхіальної прохідності, еластич-

ності легень, підтримання тонусу дихальних м'язів. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки, шию і надпліччя. Під час процедури реабілітолог де­кілька разів синхронно з видихом тисне на ребра хворого, підсилюючи цю фа­зу дихального акту.

Фізіотерапія націлена на активізацію імунобіологічних властивос­тей організму, покращання вентиляції і газообміну в легенях, попередження ін­фекції, тренування термоадаптаційних механізмів, загартування пацієнта. Ви­користовують УФО, медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями, індуктотермію, мікрохвильову терапію, ванни за Гауффе і морські при темпе­ратурі 37 °С, парафіно-озокеритні чи грязьові аплікації, обтирання, дощовий душ, морські купання при температурі води не нижче 22 °С, повітряні і соняч­ні ванни.

Хворим рекомендують лікування у профільованих місцевих санаторіях лі­сової зони, а при відсутності легеневої і судинної недостатності — на примор­ських степових і лісостепових кліматичних курортах.