
- •Фізична реабілітація
- •3.1. Лікувальна фізична культура
- •3.1.4. Періоди застосування лікувальної фізичної культури
- •3.1.5. Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •3.1.6. Рухові режими
- •3.1.7. Ефективність застосування лфк
- •В деяких суглобах кінцівок, градуси стосовно вихідного положення
- •Рухи пальців кисті
- •3.2.1. Механізми лікувальної дії масажу
- •3.3. Фізіотерапія
- •3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників
- •3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •3.4. Механотерапія
- •3.5. Пра1іетерапія
- •3.6. Поєднання засобів фізичної реабілітації
- •3.7. Загальні поняття про санаторно-курортне лікування
- •4.2.1. Рани
- •4.2.2. Опіки і відмороження
- •4.2.3. Переломи кісток
- •4.2.4 Ампутаиїї
- •4.3. Фізична реабілітація
- •4.3.1. Оперативні втручання-на органах грудної порожнини
- •4.3.2. Оперативні втручання на органах черевної порожнини
- •І суглобів
- •5.1. Фізична реабілітація
- •5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.1.2. Недостатність кровообігу
- •5.1.3. Атеросклероз
- •5.1.4. Інфаркт міокарда
- •5.1.5. Стенокардія
- •5.1.6. Гіпертонічна хвороба
- •5.1.7. Гіпотонічна хвороба
- •5.1.8. Ревматизм
- •5.1.9. Захворювання серия
- •5.2.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.2.2. Пневмонія
- •5.2.3. Плеврит
- •5.2.4. Бронхіальна астма
- •5.2.5. Емфізема легень
- •5.3.2. Гастрит
- •5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •5.3.4. Захворювання кишок
- •5.3.6. Спланхноптоз
- •5.4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.4.2. Ожиріння
- •5.4.3. Цукровий діабет
- •5.4.4, Подагра
- •5.5. Фізична реабілітація при захворюваннях суглобів
- •5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.5.2. Артрити
- •5.5.3. Артрози
- •Фізична реабілітація при дефектах постави, сколіозах та плоскостопості
- •6.1. Дефекти постави
- •6.2. Сколіоз
- •6.3. Плоскостопість
- •Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
- •7.2. Захворювання і травми периферичної нервової системи
- •7.2.1. Радикуліт
- •7.2.2. Неврит диневого нерва
- •7.3. Захворювання і травми центральної нервової системи
- •7.3.1. Інсульт
- •Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі (за в.М. Максимовою, т.С. Ананьєвою, 1995)
- •7.3.2. Травми головного мозку
- •7.3.3. Травми спинного мозку
- •7.3.4. Неврози
- •8.1. Фізична культура
- •8.2. Фізична культура у середньому і похилому віці
- •9.1. Загальні уявлення про вагітність та пологи
- •9.3. Вплив фізичних вправ на організм вагітної
- •9.3.1. Застосування фізичних вправ під час вагітності
- •9.5. Фізичні вправи y післяпологовий період
- •9.5.1. Зміни в організмі жінки після пологів
- •9.5.2. Заняття фізичними вправами після пологів
- •03680, Київ, вул. Фізкультури, 1
- •04053, Київ-53, Артема, 25.
4.3. Фізична реабілітація
ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ
НА ОРГАНАХ ГРУДНОЇ І ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИН
Операції на органах грудної і черевної порожнин проводять у випадках їх ушкоджень або захворювань, що продовжують прогресувати, не зважаючи на тривале консервативне лікування. При травмах внутрішніх органів і при деяких гостровиникаючих захворюваннях проводяться екстренні (невідкладні) операції. При хронічних захворюваннях хірургічне втручання виконують у плановому (нетерміновому) порядку.
Процес лікування хірургічних хворих поділяється на передопераційний і післяопераційний періоди. Останній у свою чергу поділяється на: ранній післяопераційний (від моменту після операції до піднімання хворого з ліжка); пізній післяопераційний (з моменту піднімання до виписки хворого зі стаціонару); віддалений післяопераційний (від виписки до повного відновлення працездатності). Фізичну реабілітацію застосовують в усіх періодах лікування.
4.3.1. Оперативні втручання-на органах грудної порожнини
Внутрішньогрудні операції проводять у разі важких захворювань і ушкоджень життєво важливих органів грудної порожнини. Хірургічне втручання показане при хронічних процесах нагнивання у легенях, тяжких формах туберкульозу, злоякісних пухлинах і зводяться до видалення уражених тканин, сегмента, долі або всієї легені. Оперативно лікують уроджені і набуті пороки серця, ішемічну хворобу серця та ін. Суть хірургічного втручання на серці: розширення клапанних отворів, зашивання дефектів у перегородках, штучне протезування клапанів і судин.
Операції на органах грудної порожнини травматичні, довготривалі, технічно складні і виконуються з використанням апарата штучного кровообігу і штучно керованого дихання. Вони здійснюються на фоні значних порушень в організмі, що зумовлені важким і тривалим захворюванням. Тому хворих ретельно готують до хірургічного втручання і застосовують оптимальні засоби лікування після операції, серед яких основну роль відіграють засоби фізичної реабілітації.
Лікарняний період реабілітації. Засоби фізичної реабілітації при планових операціях використовують у передопераційний, ранній та пізній післяопераційний періоди.
У передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру проводять згідно з призначеним напівпостільним чи вільним режимом. Окрім головного завдання, спрямованого на лікування основного захворювання, перед нею ставлять ще й конкретні завдання, що пов'язані з майбутнім хірургічним втручанням: підвищення нервово-психічного і загального тонусу хворого, створення у нього
упевненості в успіху операції; зміцнення його фізичних сил, розкриття резервних можливостей, стимуляція функцій організму.
ЛФК використовують у формі лікувальної гімнастики, яку проводять індивідуально або у малих групах, самостійних занять 3—4 рази на день, ранкової гігієнічної гімнастики, лікувальної ходьби. Хворого навчають прийомів мало-болючого відкашлювання, техніки повертання на бік, піднімання таза у положенні лежачи на спині, тренують черевний тип дихання, зміцнюють дихальну мускулатуру, освоюють вправи та прикладні рухові навички, що будуть потрібні хворому у ранній післяопераційний період.
Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу і зміцнення організму, заспокійливого впливу на хворого, поліпшення діяльності внутрішніх органів. Проводять масаж кінцівок; роблять погладжування, розтирання, ніжну вібрацію грудної клітки. Використовують сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони D12 — Dl, C7 — СЗ спинномозкових сегментів.
Фізіотерапія спрямована на покращання функціонального стану ЦНС та інших систем організму хворого, стимуляцію його імунних і реактивних сил, санацію вогнища хронічної інфекції, попередження післяопераційних ускладнень. Призначають мікрохвильову терапію на ділянку легень, УФО, УВЧ-терапію ділянки шийних симпатичних вузлів, електросон, аеро-іонізацію, душ дощовий температурою 34—35 °С, хвойні, кисневі, перлинні ванни.
Післяопераційний період. В ранній і пізній післяопераційний періоди застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають через декілька годин після операції і проводять згідно з призначеними суворим постільним, напівпостільним і вільним руховим режимами, що відповідають 1—4-й фазам компенсації та функціональним можливостям фізіологічних систем. Фази компенсації відрізняються одна від одної ступенем функціональної активності фізіологічних систем організму, характером і обсягом використання компенсаторних реакцій і тому кожній фазі відповідає визначениий руховий режим. Виділяють такі фази (В.В.Клапчук, 1970):
Перебудова і формування тимчасових пристосувально-компенсаційних реакцій різних функціональних систем (найближчі години після операції). Режим суворо постільний.
Мобілізація і відокремлення провідних тимчасових компенсаційних реакцій (1—3-тя доба після операції-). Режим постільний.
3. Нестійка стабілізація та міжсистемна інтеграція механізмів ком пенсаційних пристосувань (4—7-ма доба після операції"). Режим напівпос- тільний.
Становлення окремих ланок постійної компенсації (8—14-та доба після операції"). Режим вільний.
Локалізація та закріплення компенсаційних реакцій, перехід до постійної компенсації (14—30-та доба після операції). Режим щадно-тренуючий.
222
223
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
Наближення до кінцевого пристосувального ефекту компенсації порушення вихідних функцій (від 1 до 3-—4-го місяця після операції). Режим тренуючий.
Завершення основних процесів компенсації, досягнення найбільшого пристосувального ефекту і припинення значного підвищення компенсаційних процесів (з 3—4-го до 5—7-го місяця після операції). Режим інтенсивно-тренуючий.
Протипоказання до призначення ЛФК, окрім загальних, такі: значне зміщення середостіння та порушення ритму серцевої діяльності, коронарного чи мозкового кровообігу; спонтанний пневмоторакс; наростаюча підшкірна емфізема, накладення трахеостоми, кровохаркання.
Суворо постільний режим призначають у перші години після операції. Завдання ЛФК у цей період: попередження ранніх післяопераційних ускладнень — ателектазу, пневмонії, тромбоемболії; сприяння перебудові організму, формування тимчасових компенсаторних реакцій. Допускають рухи у дистальних відділах кінцівок, помірне 2—3-секундне ізометричне напруження м'язів кінцівок. Рекомендують щогодинно робити 8—10 глибоких дихальних рухів, спонукати хворого до відкашлювання мокротиння., з обов'язковою фіксацією післяопераційної ділянки руками реабілітолога, а згодом власними (рис. 4.77). Це робить відкашлювання менш болісним.
Постільний режим орієнтовно триває 1—2 доби. Завдання ЛФК: покращання вентиляції легень, стимуляція дренажної функції бронхів і відкашлювання, активізація легеневого крово- і лімфообігу та розсмоктування ексудату; подальше запобігання післяопераційним ускладненням, у тому числі парезу кишок, затримки сечовипускання; мобілізація компенсаторних реакцій; підготовка до переходу в положення стоячи і ходьби. У комплексах лікувальної гімнастики переважають дихальні вправи, під час заняття, що триває 8—10 хв, хворого переводять у положення сидячи. Рекомендують надувати гумові камери та іграшки, виконувати повільні повороти тулуба, імітування ходьби, виконання відведень і приведень ніг з відривом від ліжка, самостійні заняття 3—5 разів на день.
Напівпостільний режим триває з 3—4-ї до 7—10-ї доби після операції. Завдання ЛФК: стимуляція компенсаторних і пристосувальних процесів; покращання прохідності бронхіального дерева і вентиляції легень, запобігання плевральних зрощень; покращання діяльності серцево-судинної і дихальної систем, шлунково-кишкового тракту; активізація процесів обміну і регенерації; зміцнення м'язів грудної клітки і формування рухливого післяопераційного рубця; попередження порушень постави і збільшення обсягу рухів у плечовому суглобі оперованого боку; відновлення навички правильної ходьби.
ЛФК призначають у формі занять з лікувальної гімнастики тривалістю 15 хв, ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять 4—6 разів на день. Спочатку рухи проводять у положенні лежачи й сидячи. Застосовують дихальні і загальнорозвиваючі вправи у рівному співвідношенні. На 5—7-й день хворому дозволяють вставати з допомогою І ходити в межах палати, а згодом —
Рис. 4.77.Фіксація руками ділянки післяопераційної рани при відкашлюванні:
1 — з допомогою; 2 — самостійно
по відділенню. Слід звертати увагу хворого на підтримання правильної постави. Наприкінці режиму заняття фізичними вправами проводять в малих групах по 2—3 особи, що дозволяє їм взаємно стимулювати і морально підтримувати один одного під час виконання рухів.
Вільний режим при гладкому, тобто без ускладнень, перебігу післяопераційного періоду триває від 8—11-ї доби після операції до виписування. Завдання ЛФК: удосконалення діяльності серцево-судинної і дихальної систем, зміцнення м'язів тулуба, коригування деформацій грудної клітки і порушень постави, становлення виформовуваних постійних компенсацій; реадаптація до стереотипних навантажень побутового характеру і подальша підготовка до розширення рухової активності. До форм ЛФК попереднього режиму додається лікувальна ходьба у вигляді 30—40-хвилинних прогулянок у повільному і середньому темпі, підйом по сходах. Фізичні навантаження підвищуються за рахунок збільшення часу занять лікувальною гімнастикою до 20 хв, використання вправ з невеликим обтяженням. Допускається включення ігрових елементів для підвищення емоційного тонусу.
Лікувальний масаж призначають в 1—2-гу добу після операції для сприяння відходження мокротиння, підвищення тонусу дихальної мускулатури, покращання легеневої вентиляції, активізації крово- і лімфообігу, обмінних і регенеративних процесів, попередження пневмоній, ателектазів, тромбоемболій та інших післяопераційних ускладнень, зменшення больових відчуттів, поліпшення загального тонусу. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони поперекових L5 — L1, грудних D12 —- D1 і шийних С7 — СЗ спинномозкових сегментів. Роблять масаж спини і грудної клітки, використовуючи легкі погладжування, розтирання, розминання, вібрації, постукування.
Масаж грудної клітки проводять, фіксуючи однією рукою операційний шов. Навколо нього роблять ніжні погладжування і розтирання. Застосовують непрямий масаж легенів у вигляді безперервної вібрації, ритмічних натискувань і ніжні поплескування над легеневими полями, а також неперервну ніжну
224
S-17I]
225
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
вібрацію в області серця та поверхневі ритмічні натискування долонею над серцем і в ділянці нижньої третини груднини. Виконують стискання грудної клітки, стрясання, розтягнення. Останнє роблять так: натискаючи долонями з боків на грудну клітку пропонують хворому зробити видих і в момент початку вдиху швидко забирають руки, знімаючи таким чином тиск. При відкашлюванні рекомендують проводити легкі постукування і вібрації, притримуючи грудну клітку в області шва.
При масажі нижніх і верхніх кінцівок спочатку використовують погладжування, розминання і легку вібрацію, а з призначенням хворому напів-постільного режиму масаж проводять більш енергійно, застосовуючи відповідні прийоми. Весь час приділяють увагу масажу руки з боку виконаної операції. Добре діє на шлунково-кишковий тракт та сечовипускання масаж живота.
Фізіотерапія застосовується з першого дня після операції і націлена на попередження інфекції, зменшення болю, стимуляцію кашельного рефлексу, покращання бронхіальної прохідності і легеневої вентиляції, попередження післяопераційних ускладнень, активізацію лімфо- і кровообігу, регенеративних процесів. Застосовують УФО області шва, інгаляції аерозолю і електроаерозолю зі знеболюючими та відхаркуючими засобами, електрофорез новокаїну, діадинамо- і УВЧ-терапію, солюкс, кисневу та мікрохвильову терапію, електростимуляцію м'язів.
У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК лікувальний масаж, фізіотерапію і працетерапію.
Лікувальна фізична культура у віддалений післяопераційний період застосовується відповідно до 5—7-ї клініко-фізіологічної фази і проводиться у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці згідно з призначеним щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимом. Завдання ЛФК: підвищення нервово-психічного і загального тонусу хворого; збільшення функціональної здатності серцево-судинної і дихальної систем, закріплення постійних компенсацій; зміцнення м'язів тулуба, ліквідація порушень постави; адаптація до поступового збільшення фізичних навантажень, підготовка до навантажень побутового і виробничого характеру. В комплекси лікувальної гімнастики включаються вправи з предметами, обтяженнями, опором.
Застосовуються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, теренкур, рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами, близький туризм. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики у щадний період 20—25 хв, щадно-тренуючий — 25—30 хв і тренуючий — 30—40 хв.
Лікувальний масаж спрямований на ліквідацію залишкових явищ після операції, нормалізацію скорочувальної здатності і тонусу м'язів, особливо руки на стороні операції і тулуба. Використовується сегментарно-рефлекторний, місцевий і загальний масаж, підводний душ-масаж.
Фізіотерапія призначається для нормалізації нервово-психічного стану пацієнта, покращання діяльності серцево-судинної і дихальної систем, зміцнененя ослаблених м'язів, підвищення захисних сил організму, загартування людини, сприяння відновленню працездатності. Застосову-
ють електрофорез брому комірцевої зони, електросон, електроаерозольте-рапію; електростимуляцію м'язів; хвойні, кисневі, вуглекислі і радонові ванни, обливання, обтирання, душ; повітряні та сонячні ванни, кліматолі-кування.
Працетерапія має свої особливості, що пов'язані не тільки з ефективністю хірургічного лікування, а й зі станом працездатності, яка була у пацієнта до операції. Так, особи, яких оперували з причини набутих вад серця ревматичного походження, у своїй більшості хворіли давно і протягом багатьох років були інвалідами. Вони через хворобу не набули або втратили професійну працездатність і кваліфікацію. Тому цих І подібних їм хворих слід вчити нової професії чи відновлювати виробничі навички і працездатність.
Особи, у яких відносно недавно виникла хвороба, наприклад ішемічна хвороба серця, мають професію і відповідну кваліфікацію. Однак працездатність внаслідок хвороби значно знижена. У таких осіб після операції працетерапія спрямована на відновлення професійної працездатності, повернення пацієнта до праці у повному чи обмеженому обсязі.
Питання про здатність пацієнта виконувати попередню роботу вирішує лікарсько-консультативна комісія. При різкому зниженні працездатності або стійкому частковому її обмеженні рішення про можливість працювати та призначення тієї чи іншої групи інвалідності приймає медико-соціальна експертна комісія.
Працездатність відновлюється орієнтовно після операції на легенях через 2—6 міс, з приводу ішемічної хвороби серця — 2—3 міс, набутих вад серця — 6—12 міс, вроджених вад — через 1—3 міс.
Хворим, яких оперували за екстреними показаннями через пошкодження органів грудної порожнини, призначають фізичну реабілітацію у тому самому обсязі, що й особам, яким було зроблено планові операції. Однак розширення рухової активності у перших здійснюється швидше порівняно з хворими, яких оперували в плановому порядку, тому що в останніх загальний стан може суттєво обтяжуватися тривалою хворобою та супутніми захворюван нями.
Для закріплення успіху оперативного втручання, стабілізації постійних компенсацій, підтримання функціонального стану організму і фізичної працездатності пацієнтам слід періодично лікуватися у санаторіях відповідного профілю. Рекомендовано кліматичні, переважно місцеві, рівнинні, лісові курорти, а деяким — низькогірні курорти у передгір'ях Карпат та на Закарпатті.