7.2. Фізіологічні механізми мовної діяльності

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяль-

ність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої

є слова, “сигнали сигналів” (І. Павлов), що замінюють безпосередні

предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах:

слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова

пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та централь-

но-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з

трьох частин:

· легенів, бронхів, трахеї;

· гортані;

· глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язи-

ка, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мови.

Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі ве-

ликих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією

якого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зо-

ни кори становлять собою кілька аналізаторів, які взаємодіють і ко-

ординаційно пов’язані з усією діяльністю нервової системи.

Мовлення як рефлекторний за природою процес здійснюється за

участю другої сигнальної системи в тісному взаємозв’язку з першою

сигнальною системою.

Слово завдяки попередньому психічному досвіду людини пов’яза-

не з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять

до кори великих півкуль, і може сигналізувати про них, змінювати їх

чи викликати певні реакції на них. У результаті в корі утворюються від-

повідні системи тимчасових нервових зв’язків.

В утворенні цих зв’язків беруть участь зоровий, слуховий і руховий

аналізатори.

Кора великих півкуль двобічно-еферентними та аферентними шля-

хами пов’язана з різними частинами периферійного мовного апарату.

Хоча процес мовлення залежить від роботи всієї кори великих пів-

куль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, яка полягає в ло-

калізації в них мозкових закінчень аналізаторів, що регулюють процес

слухання та говоріння. Встановлено, що центри мовлення розташовані

у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з

різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження певної

ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової закрутки лівої

півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції — так званої

моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати

думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкод- женим. П. Брока дійшов висновку, що ця ділянка є центром “мотор-

них образів слів”. Дещо пізніше К. Верніке встановив, що внаслідок

ураження верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого пору-

шується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої

півкулі локалізуються “сенсорні образи слова”. У разі ушкодження

цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка поля-

гає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, хвора лю-

дина не може пов’язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної

функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного

процесу, а лише окремими ланками складного нервового процесу

мовної діяльності. Дослідження П. Брока та К. Верніке породили цілу

низку аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з

мовленням, “розподілялися” між певними ділянками кори.

Проте численними дослідженнями фізіологів і психологів доведе-

но, що таке розуміння фізіологічного підгрунтя мовної діяльності не-

достатнє для її інтерпретації.

Так, дослідженнями М. Жинкіна [3], присвяченими з’ясуванню

механізму мовлення, доведено існування кількох таких механізмів.

Перш ніж будувати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує

його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального ко-

ла уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування вислов-

лювання.

Далі включається група механізмів, пов’язаних з переходом від

плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення.

До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування син-

таксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування,

зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм пе-

реходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), ме-

ханізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції та ін.

Окрім названих М. Жинкін виокремлює ще механізми, які забезпечу-

ють пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознака-

ми, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального

існування звукового мовлення.

Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підгрунтя про-

цесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідо-

вності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі ве-

ликих півкуль головного мозку всіх боків мовного акту недоцільно.

Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами,

що й говоріння. Сприймання мовлення — це також поетапне переве-

дення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код,

ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із

мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією про-

цесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого

(звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різни-

ми чинниками діяльності. Такі уявлення про фізіологічне підгрунтя та механізми мовлення

підтверджуються сучасними дослідженнями мовної діяльності, афазій,

що виникають при пораненнях, пухлинах та інших порушеннях діяль-

ності тих чи інших ділянок кори великих півкуль. Істотний внесок в їх

характеристику на рівні різних механізмів зробив психолог О. Лурія [6].

Він виокремив динамічну афазію, пов’язану з порушенням здатності го-

ворити фразами, хоча хворий не відчуває труднощів ні в повторенні

слів, ні в називанні предметів, ні в розумінні мови. Це є наслідком по-

рушення або механізму програмування висловлювання, або механізму

граматично-семантичної організації.

Сенсорна афазія виявляється у втраті фонематичного слуху, тобто

в порушенні зв’язку між звуковим складом і значенням слова, що є

наслідком порушення звукового аналізу слова.

Семантична афазія — це порушення, що виявляється у труднощах

знаходити слово та в розумінні семантичних відношень між словами.

Наприклад, хворий розуміє слова “батько”, “сестра”, але не може

зрозуміти, що означає сполучення “сестра батька”.

Еферентна моторна афазія характеризується руйнуванням струк-

тури висловлювання при збереженні окремих слів і відсутності здат-

ності поєднувати слова у певній послідовності. Тут порушено прин-

цип сукцесивності. Близькою за характеристикою є аферентна мо-

торна афазія, яка виявляється в порушенні членоподільних мовних

артикуляцій, у труднощах підбору потрібного звука.

Крім розладів мовлення, що пояснюються ураженням коркових

частин аналізаторів, трапляються і функціональні його розлади,

пов’язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним із них є заїкан-

ня, яке викликається судомами мовних м’язів. До них можуть приєдну-

ватися судоми обличчя, рук тощо.

Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збуджен-

ня, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна,

якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.