БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
99 |
дує співвідношення між договорами кредиту та позики. Йдучи за логікою вчених, що відмежовують правову категорію кредиту в окрему від позики, а договір кредиту визначають як договір самостійний, до тих же висновків ми приходимо аналізуючи норми, що регулюють факторинг і цесію.
До відмінностей факторингу від цесії слід віднести наступні:
1.Факторинг ґрунтується виключно на договорі, в той час, коли цесія може ґрунтуватися на законі;
2.Предметом факторингу є виключно грошова вимога, натомість предметом цесії може бути і інша вимога;
3.Факторингова операція може передбачити як відступлення дійсної вимоги, так і вимоги, що виникне в майбутньому, в той же час як цесія передбачає відступлення лише дійсної вимоги;
4.Договір факторингу є завжди відплатним договором, на відміну від договору цесії;
5.Комплексність послуг факторингу, адже фактор може надавати і інші супутні послуги клієнту в межах договору факторингу, тоді як вказівка на додаткові послуги в договорі цесії свідчить про те, що має місце змішаний договір;
6.Факторинг, на відміну від цесії, є фінансовою операцією.
7.Особливий суб’єктний склад факторингових відносин, на відміну від відносин цесії.
З огляду на зазначене, слід погодитись з визначенням факторингового договору, що надає І.А.Безклубий у вже згаданій роботі. Договір факторингу — це самостійний консенсуальний, двосторонній, відплатний цивільний правочин з надання фактором комплексних
послуг із фінансування клієнта грошовими коштами під зобов’я- зання відступлення його правагрошовоївимогидо боржника121.
§5. Форфейтингове кредитування
Форфейтингове кредитування є менш поширеним в Україні та майже не згадується в чинному українському законодавстві.
Форфейтинг (від франц. а forfait — цілком, загальна сума) є специфічною формою кредитування експортерів шляхом покуп-
121 І.А.Безклубий Банківські право чини: цивільно-правові проблеми: Монографія. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. — С. 361.
100 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
ки у них комерційних векселів, що акцептуються імпортером (або інших боргових вимог по зовнішньоторговельних операціях), без права регресивної вимоги до продавця у разі несплати по векселю. Форфейтування застосовується головним чином як спосіб рефінансування комерційного кредиту в зовнішньоекономічному обороті, воно є формою трансформації комерційного кредиту в банківський.
Форфейтинг виник після другої світової війни. Декілька банків Цюріха, що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи в США. В ті роки постачання продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення термінів кредиту, що надається, до 180 днів проти звичних 90. Крім того, відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином, підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були вимушені шукати нові методи фінансування своїх операцій. У міру того як падали бар’єри в міжнародній торгівлі і багато африканських, азіатських, а також латиноамериканських країн стали активніші на світових ринках, західноєвропейські підприємці все менше надавали кредити за рахунок власних джерел, чому постачальники і були вимушені використовувати нові методи фінансування своїх операцій.
Найбільший розвиток форфейтинг одержав в країнах, де відносно слабо розвинено державне кредитування експорту. Спочатку форфейтування здійснювалося комерційними банками, але у міру збільшення об’єму операцій «а-форфе» стали утворюватись спеціалізовані інститути.
На сьогоднішній день одним з основних центрів форфейтингу є Лондон, який ніколи не зволікав з освоєнням нових банківських технологій. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також в Німеччині.
Таким чином, форфейтинг розвивається в різних фінансових центрах, причому помітне щорічне зростання подібних операцій. Проте, було б помилкою пов’язувати збільшення кількості операцій «а-форфе» із зростанням числа таких центрів. Це пояснюється зростанням ризиків, які несуть експортери, а також недоліком адекватних джерел фінансування у зв’язку із зростанням ризиків.
БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
101 |
Форфейтинг має істотні переваги, що робить його привабливою формою середньострокового фінансування. Основною перевагою цієї форми є те, що форфейтер бере на себе всі ризики, пов’язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв’язку з відмовою в деяких країнах від фіксованих відсоткових ставок, хронічним недоліком в багатьох країнах валюти, що розвиваються, для оплати товарів, що імпортуються, зростанням політичних ризиків і деякими іншими обставинами.
Сутність форфейтингової операції полягає в тому, що банк (форфейтор) викуповує векселі імпортера одразу ж після постачання товару, забезпечуючи експортеру негайний платіж вартості товару за вирахуванням різниці між вартостями експортного і форфейтингового кредиту. Форфейтор вимагає від імпортера банківської гарантії або сам приймає на себе ризик за додаткову винагороду. Форфейтинг забезпечує захист від валютних ризиків.
§6. Іпотечне та вексельне кредитування
Стаття 347 Господарського кодексу України розрізняє як окрему форму кредиту іпотечний кредит — тобто кредит, забезпечений іпотекою.
Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»122.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
122 Закон України «Про іпотеку» , № 898-ІV від 5 червня 2003 року // Відомості Вер-
ховної Ради України, 2003, № 38 (19.09.2003), ст. 313.
102 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відносини іпотечного кредитування додатково регулюються Законом України «Про іпотеку».
Як окрему форму кредиту деякі вчені виділяють вексельне кредитування, сутність якого полягає в тому, що відстрочення сплати грошей надається на умові використання в кредитних відносинах векселя. Виділяють також інші форми кредитування, перелік яких є необмеженим.