ББК 67.9(4УКР)402я73 Г 44

УДК 347.734(477)(075.8)

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 1.4/18–1323 від 26.07.2007 р.)

Рецензенти:

Пацурківський П.С. – доктор юридичних наук професор; Савченко Л.А. – доктор юридичних наук професор; Нечай Г.А. – доктор юридичних наук.

Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г.

Г 44 Банківське право України: – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с.

ISBN 978F966F364F551F3

Навчальний посібник підготовлено у відповідності з основними темами спецF курсу “Банківське законодавство”, а також темою “Правове регулювання банківсьF кої діяльності” нормативного курсу “Фінансове право”, що викладаються на юриF дичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. При його підготовці автор спиралася на власний досвід, отриманий у процесі чиF тання лекцій на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також досвід практичної роботи у банківському секторі УкраїF ни. У зв‘язку з цим у посібнику гармонійно поєднані теоретичні та практичні асF пекти правового регулювання банківської діяльності.

Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних та економічних навчальних закладів, працівників банківського сектора та читачів, які цікавляться питаннями правового регулювання банківських відносин.

Глава 1

ПРЕДМ Е Т І МЕТОД БАНКІВСЬКОГО ПРАВА

§1. Банківське право. Загальні поняття

Вдругій половині ХХ століття, і особливо в період після набуття Україною незалежності, в системі національного законодавства з’явилась велика кількість нових груп правових норм предметом регулювання яких виступили однорідні суспільні відносини. Їх виникнення стало своєрідною реакцією держави на стрімкий розвиток суспільних, передусім економічних відносин, які зумовлювали виникнення нових економічних механізмів, що в свою

чергу потребували належного правовоговрегулювання.

Впроцесі теоретичних досліджень зазначених груп норм щодо їх місця в правовій системі країни науковцями висловлювались різні точки зору: від повного нівелювання особливостей предмету правового регулювання та відповідних правових норм до визнання зазначених групнорм як окремих нових галузей права.

Однією із таких груп, стосовно якої по сьогоднішній день існують суперечки між науковцями, і належить комплекс нормати- вно-правових норм якими регулюються відносини пов’язані з діяльністю банків.

Чи є банківське право окремою галуззю права? На це питання ми спробуємо знайти відповідь нижче.

Впроцесі наукової дискусії щодо місця банківського права в системі права України з’явились наступні точки зору на зазначену проблему: банківське право є підгалуззю (фінансового, цивільного або господарського) права, комплексною галуззю права та точка зору, згідно з якою банківського права як окремої галузі права не існує взагалі, адже говорити можна лише про існування банківського законодавства.

Ще в 50—70 роках ХХ століття була висловлена точка зору, що

банківське право є підгалуззю фінансового права, яка об’єднує в собі сукупність норм фінансового права, якими регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківсь-

ких операцій1. А фінансове право, в свою чергу, розглядалось як частина державного і адміністративного права, яка відокремилась в самостійну галузь права в зв’язку зі специфікою об’єкта правового регулювання і його суспільним значенням, але метод фінансового

права є спільним з методом інших публічних галузей права — це метод владних приписів2. В умовах панування адміністративнокомандної системи управління цей метод розповсюджувався і на банківське право. Тому банківська діяльність мала владно-організа- ційний, а не комерційний характер: договірні відносини, в які вступали банки як рівноправні партнери і які регулювались нормами цивільногоправа, малиобмеженусферудіїідругоряднезначення.

Отже, така сукупність норм на той час не виокремлювалась в окрему галузь, оскільки мала більше спільного, ніж специфічного в порівнянні з іншими нормами тієї галузі, до складу якої вона відносилась (а саме галузі фінансового права), і у держави не було зацікавленості в її самостійному розвитку.

Ще одна група вчених вважала, що банківське право являє со-

бою підгалузь цивільного права3. На підставі того, що О.С. Іоффе

відносив кредитні і розрахункові правовідносини до групи до-

говірних зобов’язань, деякі науковці дійшли до висновку, що відомий вчений включив весь комплекс відносин, які складаються у галузі банківської діяльності, у галузь цивільного права4. Однак, О.С. Іоффе не включав до сфери регулювання цивільного права ні правовий статус Державного банку СРСР, ні інші відносини, які пов’язані з банківською діяльністю, окрім кредитування і розрахунків. Тому здається недостатньо обґрунтованим включення всієї сукупності вищезазначених відносин до цивільногоправа.

Існує також точка зору, що всі відносини, які виникають у

банківській сфері, відносяться до сфери господарського пра-

ва5, чи тяжіють до господарського права, оскільки мова йде про регулювання одного з видів підприємницької діяльності6.

1Гуревич И.С. Очерки советского банковского права., Л.: Издательство ЛГУ, 1959

2Халфина Р.О. К вопросу о предмете и системе советского финансового права. // Вопросы советского административного и финансового права. — М.: Из-во Академии наук СССР, 1952.

3Иоффе О.С. Обязательственное право. — М.: Юридическая литература, 1975.

4Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. В 2-х т. — Л.: Издательство Ленингр. ун-та, 1961.

5Коган И.Л. Правоотношения между Госбанком и объединениями. // Советское государство и право. 1974. — № 1.

6Олейник О.М. Основы банковского права. Курс лекций. — М.: Юристъ, 1998.

Так, відомий дослідник банківського права М.М. Агарков, погоджуючись в цілому з думкою, що банківське право відноситься до господарського права, зазначав, що організація і діяльність кредитних установ значною мірою обумовлена регулюючою діяльністю державної влади. І правові норми, які регулюють цю діяльність, а також структуру та компетенцію відповідних органів, також складають предмет банківського права, випливаючи з державного і адміністративного права7.

На відміну від вище висловлених точок зору, відповідно до яких науковці розглядають банківське право як підгалузь фінансового, цивільного або господарського права, найпоширенішою в наукових колах на даний момент є позиція, суть якої полягає в тому, що банківське право є комплексною галуззю права8..

Один із представників подібного підходу вважає банківське право комплексною галуззю права, яка регулює суспільні відносини, що виникають в процесі організації банківської системи і здійснення банківських операцій9.

«Юридична енциклопедія» за редакцією Ю.С. Шемшученка визначає банківське право як сукупність правових норм, що регулюють порядок організації і діяльності банків, їх взаємовідносини з клієнтами, атакожпорядокздійсненнянимибанківськихоперацій10.

Іноземні вчені С. Гавалда і Ж. Стуффле вживають поняття «банківське право» для визначення сукупності правил, що за-

кріплюють правовий статус банків, тобто організацій, які постійно та на професійній основі здійснюють банківські опе-

рації11. На нашу думку, французькі науковці невиправдано звузили предмет регулювання банківського права, обмеживши його лише визначенням правового статусу банків. Американські ж вчені вважають, що «банківське право» є багатогранним тер-

міном, яким охоплено не тільки загальні принципи організації і діяльності банків, але і сукупність норм, які регулюють

7Агарков М.М. Основы банкового права; Учение о ценных бумагах: Курс лекций; Науч. исследование. — 2-е изд. — М.: БЕК, 1994.

8Пискотин М.И. Об учебном курсе «Основы банковского права Российской Федерации»// Государство и право. — 1996. — № 1.

9Колісник В.Б. Правові основи акредитивної форми безготівкових розрахунків: Дис. канд. юрид. наук. — К., 1994.

10Юридична енциклопедія. / Редколегія: Ю.С. Шемшученко та ін.– К.: Українська Енциклопедія, 1998. — Т. 1.

11Гавальда С., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения — Счета — Операции): Пер. с франц. — М.: Финстатинформ, 1996.

порядок надання фінансових та пов’язаних з ними інших послуг12.

Ще одна група вчених вважає, що виділяти банківське право в окрему галузь права ще рано, і воно повинно розглядатися як інститут чи підгалузь фінансового права, оскільки в іншому випадку виникне небезпека, що воно буде забезпечувати тільки інтереси банків, а не держави, громадянина та суспільства в цілому13.

Представники третьої основної позиції на цю проблему зазначають, що банківське право не є ні галуззю, ні підгалуззю права, оскільки суспільні відносини, які регулюються «банківським правом», не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони могли скласти предмет окремої галузі права14. Вказані суспільні

відносини регулюються нормами різних галузей права, а саме цивільного, фінансового та адміністративного.

Г.А. Тосунян в 90-х роках ХХ століття висунув думку, що банківське право не є окремою галуззю, оскільки сукупність норм якими регулюється створення і діяльність кредитних організацій не відповідає критеріям галузі права, які визнані юридичною наукою. В неї відсутні специфічні предмет і метод15. Отже, дану сукупність юридичних норм автор розглядав як комплексну галузь законодавства (треба зазначити, що пізніше цей же вчений виступив одним із співавторів праці в якій висловлена протилежна точка зору, згідно з якою банківське право являє собою комплексну галузь права16).

Незважаючи на своє теоретичне підґрунтя, питання про відмежування галузей права має велике практичне значення, адже лише правильне вирішення зазначеного питання дає змогу зробити обґрунтовані висновки про застосування тієї чи іншої норми до конкретного кола суспільних відносин.

Для того, щоб визначитися у питанні існування такої окремої галузі як банківське право, необхідно розглянути критерії виділення сукупності правових норм у самостійну галузь права.

12Банковское право США / Поллард А.М., Пассейк, Эллис К.Х., Дейли Ж.П.: Пер. с англ. — М.: Прогресс. — 1992.

13Горбунова О.Н. Выделять банковское право в отдельную отрасль права пока рано.

//Юридический мир.— 1998. — № 8.

14Ефимова Л.Г. Банковское право. — М.: Изд-во БЕК, 1994.

15Тосунян Г.А. Проект программы учебного курса «Основы банковского права Российской Федерации»// Государство и право. — 1995. — № 11.

16Тосунян Г.А., Викулин А.Ю., Экмалян А.М. Банковское право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б.Н. Топорнина. — М.: Юристъ, 1999

Питання про те, що в основі розмежування права на окремі галузі покладений насамперед предмет правового регулювання відповідної галузі, було вирішено в процесі наукової дискусії в 1939-1940 роках ХХ століття.

Отже, предмет є головним матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, оскільки він має об’єктивний зміст, обумовлений характером суспільних відносин, і, в принципі, не залежить від волі законодавця.

В структуру предмету правового регулювання включаються:

•Суб’єкти права, тобто їх статус, а саме правосуб’єктність. Отже, необхідно попередньо визначити положення суб’єкту права безвідносно до того, чи буде він учасником будь-якого конкретного правовідношення. Деякі науковці до структури предмету правового регулювання включають також конкретні зв’язки, які виникають як мінімум між двома суб’єктами права, і, таким чином, перетворюють їх у суб’єктів правовідносин;

•Їхповедінкачидіяльністьувизначенихсуспільнихвідносинах;

•Об’єкти, з приводу яких суб’єкти права вступають у взаємовідносини один з одним;

•Факти, які виступають безпосередніми підставами виникнення і припинення відповідних відносин17.

Таким чином, для створення окремої галузі необхідним є наявність кола суспільних відносин, які мають певний ступінь своєрідності, єдності, складають питому вагу і які неможливо врегулювати за допомогою норм права інших галузей.

Але в той же час С.М. Братусь висунув ідею про недостатність тако-

го критерію розмежування як предмет правового регулювання і запропонувавдля виділення окремої галузі права використовувати два крите-

рії: предмет (коло суспільних відносин) і метод правового регулювання(якспосібвпливунаповедінкуучасниківправовідносин)18.

Метод правового регулювання може бути розкритий через свої структурні компоненти:

♦ правосуб’єктність учасників правовідношення, яка визначається специфічним характером взаємозв’язку прав і обов’язків його учасників (за згодою сторін, в силу нормативно-правового акту);

17Кнапп К. По поводу дискуссии и системе права. // Советское государство и право.

—1957. — № 5.

18Братусь С.М. О предмете советского гражданского права. // Советское государст-

во и право. — 1940. — № 1.

♦цілісність юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення правовідношення;

♦характер прав і обов’язків суб’єктів правовідношення, який визначається положенням суб’єктів по відношенню один до одного (рівність сторін, субординація);

♦спосіб захисту прав і відповідальність за невиконання обов’язків суб’єктамиправовідношення(санкціїіпроцедуриїхзастосування).

Отже, метод правового регулювання є додатковим юридичним критерієм, він є похідним від предмету, оскільки своєрідність методу правового регулювання зумовлюється предметом регулювання. Самостійного значення він не має, але у поєднанні з предметом сприяє більш точному поділу права на галузі.

Питання кількості методів правового регулювання є одним

знайбільш дискусійних в юридичній науці. В цілому можна визначити три основні позиції, які сформувались на даний момент з приводу цього питання.

Так, на думку одних вчених кожній галузі права властивий один метод правового регулювання19.

Інші вважають, що тільки наявність особливого, специфічного

саме для даної галузі права методу дає право говорити про існування самостійної галузі права20. Зокрема, В.Ф. Яковлєв зазначає: «Якщо дослідник приймає будь-яку групу норм за самостійну галузь

права, але не може виявити специфіки методу правового регулювання, то він, скоріше за всебачить галузь там, де її немає»21.

Сутність третьої позиції полягає в тому, що галузь права може мати декілька методів правового регулювання22. Тобто заперечується існування особливого методу правового регулювання для кожної галузі права і робиться висновок про наявність різних способів регулювання відносин всередині однієї галузі права. Однак при цьому забувається, що при регулюванні сукупності суспільних відносин різними методами втрачається єдність правового регулювання.

Таким чином, галузь права можна визначити як сукупність відокремлених правових норм, що регулюють якісно специфічний

19Процевский А.И. Метод регулирования трудовых отношений. — М.: Юридическая литература, 1972.

20Пискотин М.И. Советское бюджетное право (основные проблемы). — М.: Юридическая литература, 1971.

21Яковлев В.Ф. Объективное и субъективное в методе правового регулирования.//Правоведение. — 1970.

22Янчук В.З. Теоретические предпосылки совершенствования колхозного законодательства. // Советское государство и право. — 1968. — № 5.

вид суспільних відносин за допомогою одного методу правового регулювання.

Вищенаведений розгляд критеріїв для виділення сукупності правових норм у самостійну галузь права є необхідним етапом для аналізу концепції комплексних галузей права, однією з яких і пропонується деякими вченими визнати банківське право.

Концепція комплексних галузей вперше була висунута В.К. Райхером. Вінвважав, щовмежахсистемиправаслідрозрізняти дві категорії галузей — галузі основні та комплексні. Комплексні галузі — це такі галузі права, які, включаючи в себе норми основних галузейправа, втойжечасмаютьпевнупредметнуєдність23.

Існує також позиція, згідно якої комплексні галузі включаються в ту основну галузь права, відносини якої домінують в сфері даних відносин24. Проте при такій побудові системи права переважає суб’єктивістський підхід, адже визначити пріоритетні норми однієї галузі об’єктивним шляхом дуже важко. Крім того, якщо комплексні галузі включаються в основну за ознакою відносин, які превалюють в даній комплексній галузі, то основна галузь перетворилась би на комплексну, оскільки внеї включались би різноріднівідносини.

М.І. Піскотін також висловлює подібну точку зору, згідно якої він застерігає, що визнання відокремленості і самостійності існування комплексної галузі не повинно призводити до ігнорування відмінностей методів правового регулювання, які нею використовуються25.

Тобто, на думку вчених, певні комплекси суспільних відносин, які складаються в різних сферах діяльності, можуть бути предметом регулювання комплексної галузі не самі по собі, а лише в тих випадках, коли їх правове регулювання може бути здійснено за допомогою специфічного юридичного засобу — одного методу правового регулювання.

На думку Н.В. Агафонової, конструкція комплексної галузі, яка включає в себе норми різних галузей права, дозволяє надати певній сукупності норм юридично однорідний характер тільки за умови єдності методу, бо тільки таким чином забезпечується од-

23Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхования. М.— Л.: Изд. и 1-я тип. Изд-ва Академии наук СССР, 1947.

24Тарасов М.А. Система транспортного права Советского Союза. // Советское государство и право. — 1957. — № 4.

25Пискотин М.И. Об учебном курсе «Основы банковского права Российской Федерации»// Государство и право. — 1996. — № 1.