- •2. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •5. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- •6. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- •7. Засоби забезпечення статусу престижності української мови
- •8. Мовні норми. Види мовних норм.
- •9. Комунікативна професіограма фахівця.
- •10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
- •11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
- •12. Поняття про етикет (мовний, мовленнєвий). Стандартні етикетні ситуації. Види мовленнєвого етикету.
- •13. Класифікація стилів української мови.
- •14. Художній стиль та його особливості.
- •15. Публіцистичний стиль та його підстилі (власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний).
- •16. Науковий стиль та його різновиди (власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-професійний).
- •17. Офіційно-діловий стиль. Особливості ділового мовлення.
- •18. Розмовний стиль та його різновиди (розмовно-літературний, розмовно-побутовий).
- •19. Фонетичні аспекти культури професійного спілкування (артикулювання; наголошування; інтонування; засоби милозвучності).
- •20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
- •21.Невербальна комунікація
- •22. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •23.Сутність спілкування
- •24.Види, типи і форми проф..Спілкування
- •25. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •26. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •28. . Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •29. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію
- •30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •32. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •33. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •35. Етикет телефонної розмови
- •36. . Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •37.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •38.Дискусія.Мозковий штурм.
- •39. Документ. Класифікація документів
- •43. Документація з кадрово-контрактних питань
- •44.Довідково-інформаційні документи
- •45.Етикет службового листування
- •47.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •48.Історія і сучасні проблеми української термінології
- •49.Термін та його ознаки.Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50.Термінологія обраного фаху
- •51.Кодифікація і стандартизація термінів
- •53.Оформлювання результатів наукової діяльності
- •55.Анотування і реферування наукових текстів
- •56.Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •57. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •58. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •59. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт. Рецензія, відгук.
- •60. Особливості редагування й перекладання наукових текстів.
34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії.
1. За способом взаємодії між комуні кантами:
- монологічне;
- діалогічне;
- полі логічне.
2. За кількістю учасників:
- індивідуальне;
- колективне.
3. З урахуванням каналів комунікації:
- безпосереднє (віч-на-віч);
- опосередковане (телефон, радіо, телебачення)
4. Залежно від змісту повідомлення:
- побутове (обговорення щоденних проблем);
- наукове (обговорення наукових проблем);
- фахово-ділове;
- естетичне.
Співбесіда з роботодавцем є основним методом відбору кандидатів при влаштуванні на роботу. Успіх чи невдача залежить як від професійних характеристик (освіта, досвід, кваліфікація тощо), так і від того, як себе зарекомендує пошукач на співбесіді.
Попередня співбесіда – спілкування з роботодавцем по телефону з метою первинного виявлення відповідності претендента вимогам вакансії.
Перша та друга співбесіди. Перша – проходить з представником відділу кадрів або агентства з підбору персоналу, її мета така ж, як і попередньої співбесіди. Друга – безпосередньо з тим, хто приймає остаточне рішення про працевлаштування.
Співбесіда з представниками рекрутингових агентств для надання замовникові списку кандидатів на співбесіду з роботодавцем.
Співбесіда, що проводиться комісією. Цей вид співбесід використовується корпораціями, державними органами влади.
Групова співбесіда. Цей вид співбесід практикують деякі компанії для вибору одного або декількох працівників з групи претендентів.
35. Етикет телефонної розмови
Одним із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення тощо.
У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує (адресант), і той, хто приймає інформацію (адресат). Може бути й третя особа — посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь ласка, дякую тощо.
Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому, і з якою метою телефонує.
Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну (ділове спілкування) і приватну (повсякденне, побутове спілкування). Кожне з них вимагає відповідного етикету.
Офіційно-ділова розмова, адресована до певної установи, має діловий характер.
Телефонна розмова, як правило, починається з привітання. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ім'я, по батькові, прізвище; вказати посаду та установу). Після цього треба запитати, з ким розмовляєте (якщо адресат не знайомий). Потім треба повідомити, з ким хочете поговорити і, якщо є потреба, то сказати, з якого питання.
Буває, що людина помилилася, зателефонувала не за потрібним номером. Нечемно кидати трубку, безтактно відповідати чи давати неправильну інформацію. Слід спокійно пояснити, що не туди потрапив адресант.
Трапляється, що один із співрозмовників поспішає. Він повинен вибачитись, пояснити причину і домовитися продовжити розмову. Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас такий-то... Ділова телефонна розмова в поботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена. Тому тут слово турбує зайве.
Інша справа, коли йдеться про приватну розмову. Скажімо, виникла необхідність зателефонувати співробітникові чи знайомому додому у вихідний чи пізно ввечері без дозволу на це, то слід вибачитися за турботу. Ось тут буде доречною фраза вибачте за турботу. Щодо побутової розмови, то тут можливі різні форми привітання, інформування, своєрідні питання про дім, сім'ю, здоров'я тощо.
Приватна розмова теж має загальновизнані норми телефонного етикету. Наприклад, безтактно телефонувати без крайньої потреби знайомим чи друзям надто пізно чи рано. Не коректно обтяжувати інших по телефону своїми невдачами, пригодами, сімейними справами. Не етично говорити про того, кого не знає співрозмовник.
Тактовно буде запитати на початку розмови, чи не завадить телефонний дзвінок чомусь важливому. Адресанта не повинно ображати, коли співрозмовник вибачиться й попросить зателефонувати через годину. Не слід при цьому запитувати причину, якщо людина не вважає потрібним пояснити її.
Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.
Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслюючи свою мовну освіченість та професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову вставними словами, крилатими виразами тощо.
За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор. Якщо розмовляють чоловік і жінка, то перевага надається, безперечно, жінці.
Завершуючи телефонну розмову, обов'язково треба попрощатися. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника.