- •2. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •5. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- •6. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- •7. Засоби забезпечення статусу престижності української мови
- •8. Мовні норми. Види мовних норм.
- •9. Комунікативна професіограма фахівця.
- •10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
- •11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
- •12. Поняття про етикет (мовний, мовленнєвий). Стандартні етикетні ситуації. Види мовленнєвого етикету.
- •13. Класифікація стилів української мови.
- •14. Художній стиль та його особливості.
- •15. Публіцистичний стиль та його підстилі (власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний).
- •16. Науковий стиль та його різновиди (власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-професійний).
- •17. Офіційно-діловий стиль. Особливості ділового мовлення.
- •18. Розмовний стиль та його різновиди (розмовно-літературний, розмовно-побутовий).
- •19. Фонетичні аспекти культури професійного спілкування (артикулювання; наголошування; інтонування; засоби милозвучності).
- •20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
- •21.Невербальна комунікація
- •22. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •23.Сутність спілкування
- •24.Види, типи і форми проф..Спілкування
- •25. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •26. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •28. . Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •29. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію
- •30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •32. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •33. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •35. Етикет телефонної розмови
- •36. . Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •37.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •38.Дискусія.Мозковий штурм.
- •39. Документ. Класифікація документів
- •43. Документація з кадрово-контрактних питань
- •44.Довідково-інформаційні документи
- •45.Етикет службового листування
- •47.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •48.Історія і сучасні проблеми української термінології
- •49.Термін та його ознаки.Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50.Термінологія обраного фаху
- •51.Кодифікація і стандартизація термінів
- •53.Оформлювання результатів наукової діяльності
- •55.Анотування і реферування наукових текстів
- •56.Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •57. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •58. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •59. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт. Рецензія, відгук.
- •60. Особливості редагування й перекладання наукових текстів.
30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою впливу на аудиторію.
Види: ділова доповідь, звітна доповідь, промова, ділова промова, виступ, повідомлення, лекція.
Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету — проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії. Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб.
У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції. Промовець ставить перед собою завдання - переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.
. Види публічного виступу
Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.
Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього потрібно чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал;
Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. Усі види лекцій об'єднують те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем. Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікаво — треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії.
. Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання. Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх. У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час.
Повідомлення – невелика доповідь на певну тему.
31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
Переконування - це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого - спонукання до певної дії.
Ефект переконуючого впливу залежить, насамперед, від:
- власної справжньої переконаності суб'єкта впливу у тому, в чому він хоче переконати інших;
- наявності у нього мотиву «переконати», а не якогось іншого;
- внутрішньої психологічної готовності суб'єкта до застосування переконуючого впливу;
- зовнішніх умов, необхідних для здійснення переконування;
- визнання суб'єктом впливу права об'єкта впливу на власні переконання, на критичну позицію і опір;
- врахування суб'єктом впливу загального рівня підготовленості і готовності об'єкта до сприйняття переконуючого впливу
Основним етапом і змістом переконання є аргументація. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного з метою переконання в його істинності, слушності.
На першій, початковій стадії формулюється основна мета аргументації, ті завдання або проблема, які належить обґрунтувати і тим самим переконати аудиторію в їх істинності, доцільності, корисності тощо.
Друга стадія аргументації пов'язана з пошуком, оцінкою і аналізом тих фактів, свідчень, спостережень, експериментів, даних.
Третя, заключна фаза аргументації пов'язана з встановленням і обґрунтуванням логічного зв'язку між даними і отриманим на їх основі результатом.
Такий результат може представляти безспірний висновок, виведений з посилок як аргументів. Здебільшого ж укладення аргументації є результатами, отриманими за допомогою недедуктивних міркувань, які з тим або іншим ступенем підтверджують висновок і можуть тому оцінюватися з тим або іншим ступенем ймовірності.