- •2. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •5. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- •6. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- •7. Засоби забезпечення статусу престижності української мови
- •8. Мовні норми. Види мовних норм.
- •9. Комунікативна професіограма фахівця.
- •10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
- •11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
- •12. Поняття про етикет (мовний, мовленнєвий). Стандартні етикетні ситуації. Види мовленнєвого етикету.
- •13. Класифікація стилів української мови.
- •14. Художній стиль та його особливості.
- •15. Публіцистичний стиль та його підстилі (власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний).
- •16. Науковий стиль та його різновиди (власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-професійний).
- •17. Офіційно-діловий стиль. Особливості ділового мовлення.
- •18. Розмовний стиль та його різновиди (розмовно-літературний, розмовно-побутовий).
- •19. Фонетичні аспекти культури професійного спілкування (артикулювання; наголошування; інтонування; засоби милозвучності).
- •20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
- •21.Невербальна комунікація
- •22. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •23.Сутність спілкування
- •24.Види, типи і форми проф..Спілкування
- •25. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •26. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •28. . Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •29. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію
- •30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •32. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •33. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •35. Етикет телефонної розмови
- •36. . Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •37.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •38.Дискусія.Мозковий штурм.
- •39. Документ. Класифікація документів
- •43. Документація з кадрово-контрактних питань
- •44.Довідково-інформаційні документи
- •45.Етикет службового листування
- •47.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •48.Історія і сучасні проблеми української термінології
- •49.Термін та його ознаки.Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50.Термінологія обраного фаху
- •51.Кодифікація і стандартизація термінів
- •53.Оформлювання результатів наукової діяльності
- •55.Анотування і реферування наукових текстів
- •56.Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •57. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •58. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •59. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт. Рецензія, відгук.
- •60. Особливості редагування й перекладання наукових текстів.
20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
Вербальна (лат. verbalis, від verbum — слово) комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — процес взаємообміну інформацією за допомогою мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених норм.
Вербальні засоби комунікації утворюють знакову систему, найменшою предметно-значущою одиницею якої є слово (вислів), поєднане з іншими словами за правилами цієї самої знакової системи. У своїй сукупності слова, вислови є засобом розуміння думки того, хто говорить, й одночасно — засобом аперцепції (сприйняття на основі свого життєвого досвіду) змісту його думки.
Усне мовлення — засіб безпосередньої комунікації в присутності обох мовців чи обох сторін, яка відбувається завдяки сприйманій органами слуху артикуляції мовних звуків і розрахована на передавання інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність.
Усне мовлення може відбуватися і за перебування співрозмовників на значній відстані один від одного (за допомогою технічних засобів). У зв'язку з цим за ситуативними ознаками його поділяють на прямо-контактне (виступи, доповіді, лекції, розповіді та ін.) і опосередковано-контактне (монологічне мовлення по радіо, телебаченню, комунікація у комп'ютерних мережах). Писемне мовлення — засіб комунікації між людьми, які перебувають чи перебували в різних обставинах, у різних місцях, живуть або жили в різні історичні періоди, через умовне відображення цих звуків на письмі.
Кожна із форм мовлення має свої переваги, що не дає змоги вважати жодну з них багатшою чи виразнішою. Попри спільний основний словниковий склад і граматичну будову, їх використовують по-різному.
Поряд зі словесними засобами — мовленнєвими — на культуру спілкування впливають жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо.
Невербальна (несловесна) комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80 % комунікації. Причому 55 % повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38 % — через інтонацію та модуляцію голосу.
Серед невербальних засобів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантично значущу інформацію.
Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу.
Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, — основний засіб візуального спілкування.